Лауденція Сергію Дацюку

 

Цьогорічними кавалерами ордену капітули незалежного культурологічного журналу «Ї» «За інтелектуальну відвагу» стали Богуміла Бердиховська і Сергій Дацюк. Вручення відбулося на щорічній церемонії «Межа року», де і прозвучав оцей відчит. На прохання реальних і евентуальних, але що цю можність не зреалізували, слухачів публікуємо його письмово. 

P.S. Якщо хто забув значення якого зустрітого слова, то, навівши на нього мишку, можна собі пригадати.

 

 

Перш за все хочу подякувати за виказану мені честь цього лауденційного відчиту витворного та фасцинуючого, пропадистого у своїй мудрості і безовидного у своїх знятостях, консеквентного, хоч і в міру скомплікованого, засадничо трансцендентного і безумовно онтологізованого etc. etc. etc. філософа Сергія Дацюка. Колись в нас казали фільозофа, але нині це м'яке слово пейоризувалося, тому кажу філософа, прошу запам'ятати це слово, надалі воно буде вельми хосенним.

 

Лаудеційну формулу я, сподіваюсь виголосив, тепер можу перейти до суті.

 

Але спочатку ще одна ремарка про капітулу Незалежного культурологічного журналу «Ї», точніше про її, капітули Незалежного культурологічного журналу «Ї», інтелектуальну сміливість. Номінуючи тут, в Галичині, в її центрі – королівському столичному місті Львові, Сергія Дацюка і доручаючи виголосити лауденцію в його шану мені, капітула Незалежного культурологічного журналу «Ї» робить неабияку заявку, щоби наступного року відзнака за інтелектуальну сміливість була присуджена саме їй, капітулі Незалежного культурологічного журналу «Ї».

 

Кілька цитат лауденційованого номінанта:

 

"Говорю прямо для всіх людей з націоналістичними ілюзіями – ціннісний потенціал нації нульовий."

 

"Безглуздо також намагатися робити наївний вибір – мовляв, я вибираю національну українську ідентичність (Шевченка і Франка), але не вибираю фашизації (Яроша)... Шевченко і Франко сьогодні йдуть в комплекті з Ярошем..."

 

"В новому світі місце для нових українців, умовно кажучи, конструктивних українців, які є носіями складної ідентичності – є. Для українців як етнічної групи нема."

 

"Націоналісти – це буде анклав; український націоналізм мав шанс стати політичним, загальнодержавним – тепер буде локалізованим. Що таке локальний націоналізм? Локальний націоналізм – це етнічний націоналізм на окремій, дуже невеликій території: Західна Україна, навіть не вся Західна Україна, а Галичина і трошки інших територій. Він стане локальним і етнічним. І коли він стане локальним і етнічним, він дуже швидко здується. Сила українського націоналізму була в тому, якби він став політичним націоналізмом, якби він прийняв російську мову, російську культуру, якби він випрацював систему мотивацій, якби він не на мові базувався і культурі, а на системі мотивацій, от тоді б він переміг. У нього був цей шанс, він цим шансом не скористався."

 

"Радянський Союз закінчився тоді, коли ми перестали мріяти про світле майбутнє (про технічний прогрес, про наукові відкриття, про космос) і почали мріяти про те, щоб ідеологічний примус зник, щоб в магазинах все було, а зарплати були вищі." [Тепер] "ніхто не готовий їхати освоювати цілину, будувати космодроми, думати про подорожі між світами – ніхто цим займатися не хоче"

 

"Після руйнування СРСР світ втратив останнє сподівання на можливість побудови суспільства на засадах колективного управління з неутилітарними цілями. Ліберальна демократія опинилася безальтернативною формою розвитку людства і стала вироджуватися в небезпечну форму споживацького рабства."

 

"Інтеграція України у Європу це не вільний вибір, він не продуманий у окремій і історично тривалій ситуації геополітичної незалежності." "Україна просто переходить від більш слабкого геополітичного лідера до більш сильного."

 

"Залежність від Європи нітрохи не краще залежності від Росії, які б аргументи про європейські правові гарантії ми не чули. Україна сьогодні слабка - слабка інтелектуально, слабка політично, слабка економічно. У слабкому стані не можна встановлювати партнерські відносини, тому як це партнерство на других ролях. Європа точно також не упустить випадку збагатитися за рахунок України, як це зробила б Росія."

 

"Вибір між Європою і Росією це взагалі "чушь собачья". Європейська цивілізація навряд чи буде домінувати у світі в майбутньому, та й взагалі навряд чи збережеться в нинішньому вигляді – тобто як християнська цивілізація."

 

"Відтворити цивілізаційну схему християнства (обмежити зовнішні прояви сексуальної енергетики і за рахунок сублімації направити її на духовне творчість) вже не вдасться. Необхідно створювати умови духовної творчості вже з урахуванням всіх досягнень комуністичної, психоаналітичної та сексуальної революцій."

 

"Демократія – це спосіб маніпулювання компетентної частини суспільства менш компетентною шляхом створення обмеженого доступу до влади через демонстраційну виборність, яка визначається загальним рівнем політичної культури того чи іншого суспільства шляхом недопущення більшості суспільства до прийняття стратегічних рішень, які розробляються, приймаються, просуваються і впроваджуються з позиції, що має закритий утаємничений та неконтрольований більшістю суспільства характер." "Демократична система за самою своєю суттю дуже нечасто здатна приводити до влади політичних лідерів, націлених на інновації. У всякому разі, в умовах кризи, демократія ефективно не працює."

 

"Та обставина, що інтенсивна економічна експлуатація робітничого класу в соціалістичних країнах призвела до руйнування системи соціалізму, ніяк не скасовує неминучості руйнування більш щадної в економічному плані, але не менш інтенсивної в психолого-світоглядному і моральному плані системи мотиваційної експлуатації «середнього класу» в ліберально-демократичних країнах, «робочого коня», «дійної корови» і «електоральної ширми» в інтересах великого капіталу і правлячого класу ліберально-демократичних країн."

 

Можна продовжувати, але нема сенсу, моя інтенція зрозуміла.

 

Що я собі подумав. Це ж наскільки треба Україні відірватися від Росії, що прокламацію тут, в Україні, тих речей, які в Росії вважаються баналом, в нас можна розглядати як акт інтелектуальної мужності? Хіба назавжди відірватися, нє?

 

Однак, це так, нотатки на марґінесі. Сергій Дацюк філософ – я просив запам'ятати цю ідентифікацію – і всі ми тримаємо в голові з одного боку Сіракузи філософа античності, а з іншого – "Чорні зошити" філософа новочасся.

 

І відзнака Незалежного культурологічного журналу «Ї» присуджена йому – як ми знаєм – за інший (чи інакший) прояв інтелектуальної сміливості:

 

За спробу "зробити мисленим немислене".

 

За спробу дати відповідь на питання, про які ми в суєті щоденній попросту забуваємо: Чи передує сутності Світу і Позасвітності існування Світу? Чи Позасвітність можна збагнути не через Світ? Наскільки інше нашого Світу є інакшістю Позасвіту? А що є "добро" в чистій, без домішку світньої, позасвітній інтерпретації?

 

За спробу пояснити "дао" транзитної, тобто орієнтальної, філософії поняттями філософії онтологічної, тобто окцидентної.

 

За спробу вибудовування ("конструктуювання") метафілософії, де праві всі філософські системи від античності до постмодерну були б несуперечливими частковими випадками.

 

З 18 листопада 2008 року до 18 листопада 2012 року вийшло 5 інтернет-книг, по книзі щороку. Разом 5 млн. знаків, 3,2 тисячі книжкових сторінок. Щоб їх просто прочитати вголос треба 54 години, два нідерландські робочі тижня. Це не лічачи філософську публіцистику, але не про неї зараз мова.

 

Що ж робить нинішній номінант шість років тому – в своїй першій праці цього циклу, в "Теорії Віртуальності"? Він розширяє поняття реальності від нормованої структури сущого – до встановлюваної структури бування. Тобто до актуального, як досі єдино можливої онтологічної позиції, додається віртуальне, яке можна конструювати і створювати нові когнітологічні позиції. Іншими словами встановлює стереоскопічність онтологізації. Якщо взяти математичну аналогію, то введенням уявної одиниці (√-1) – цілковитої математичної абстракції і нонсенсу з т. зору здорового глузду – ми дістали можливість оперувати комплексними числами. Так само і тут – включенням в онтологізацію віртуального ми дістаєм можливість вийти за межі сущого і мисленнево глянути на нього ззовні. Тобто дістаємо площину можливих онтологічних позицій. Але це не все. В своїй роботі "Загальна транзитологія" з книги 2011 року "Теорії перспективи" він до онтологічного осмислення окцидентних теоретичних уявлень додає орієнтальну традицію транзитологічного осмислення, тобто ще одних вимір когнітологічної позиції. Якщо буде мені знову дозволено математичну аналогію – людський розум найлегше мислить аналогіями – то це бачу як введення (+0)/(-0), тобто залежного від траєкторії сходження зера; чи якщо дозволю собі фізичну аналогію з кінетики – точка крім просторових координат в момент часу ще має швидкість зміни цих координат (неврахування цього аспекту породило знані апорії Зенона). Так само і тут – зайнята онтологічна позиція у координатах актуального-віртуального (потенційна енергія в нашій аналогії) уріжнюється траєкторією трансценденції на цю позицію (тобто кінетичною енергією).

 

Для опрацювання нових можливостей потрібен новий інструментарій, і наш номінант – стиль лаудації вимагає введення у риторику експресивних епітетів – тому не побоюсь сказати, – наш щонайпроникливіший номінант – сміливо вводить цей інструментарій. Я подивляю імпонуючий своїм багатством теоретичний матеріал, яким він розпоряджував і який позволяв йому на щонайпрецизійніші дефініції до щонайобширнішого овиду досліджуваних тем.

 

Щиро кажучи не знаю наскільки я маю право цитувати, бо текст роботи – як і всі наступні – захищений авторським правом, виданий держдепом. Зазначу тільки, що глосарій тільки до цієї роботи нараховує 287 позицій в рамках 9 теорій, двох концепцій та 5 підходів, включно з перевизначенням Бога: "Бог суть лінійне продовження нормування (тобто встановлення ріжностей через розріжнення) бування (тобто конструктивне встановлення буття на відміну від його тлумачного виявлення) в недосяжну нескінченність ускладнення". Можна, звичайно, дискутувати, чому в дефініції постулююється саме лінійна екстраполяція, але це виходить поза рамки як самої лаудації, так і її конвенційно внормованого стилю, тому я цю можність мушу відкинути.

 

Наступна після "Теорії Віртуальності" книга – "Про онтологію". Вона теж однотемна, тобто в ній одна праця, в якій автор дає короткий огляд онтологічних ідей і виходить на онтоаксіологію. Застосовуючи напрацьований в попередній роботі інструментарій викладається онтології рефлексії, контрафлексії та контрарефлексії, гендера, телепатії, науки та метанауки, а також культур у їх взаємодії та цивілізацій. До цивілізацій автор повертається роботі "Основи цивілізаційної антропології" зі згадуваної вже книги 2011 року "Теорії перспективи", де загострює увагу на мотиваційних аспектах цивілізації. Ідеї щодо фраґментації світу в цілому і окремих країн зокрема, викладені в книзі, знайшли відображення в "Декларація громад людства", де проголошується, що майбутнє за громадянством, розподіленим між архаїчною, мережевою та функціональною державами: "Народ не є джерелом і метою розподіленого суверенітету. Джерелом розподіленого суверенітету є здатні до самоврядуванню соціальні групи – протоцивілізаційні спільноти (мережеві громади). Метою розподіленого суверенітету є свобода самоврядних протоцивілізаційних спільнот (мережевих громад). Розподілений суверенітет взаємодіє з архаїчними національними суверенітетами шляхом їх поглинання через соціальні мережі. Основа розподіленого суверенітету – нова топологія світу (мережеве поєднання фрагментів старого світу)." Попри позірну утопічність ідеї варто зазначити, що розподілений суверенітет в містах століттями успішно функціонував (цехи, чи подвійна юрисдикція церкви і короля, чи окрема юрисдикція юдейських громад); зрештою і зараз поряд із загальною прокуратурою ми маємо військову та транспортну.

 

Але рік перед тим була опублікована ще одна книга – "Горизонти конструктивізму", де були викладені уявлення про суть конструктивного підходу, зокрема щодо структури в її континуумі та видженні, а також щодо мови – з виходом на семіозис-метасеміозис та Лемівський (а, отже, львівський) концепт металангу. Далі конструктивний підхід був застосований до футурулогії з пропозиціями подолання проблеми сингулярності і – доволі тезово – викладена лімітологія та структуралістика, намічено підхід до позиційно-референційної теорії графів та конструювання медіареальності і подано кілька цікавих думок про музику.

 

Завершуючи огляд публікацій з цього циклу, згадаю про книгу 2012 року "Складний новий світ" з двома цікавими роботами "Складна індивудуалізація", де продовжуючи порівняння онтологічних та транзитологічних підходів когнітології, наш номінант виходить на проблеми ідентичності, та робота "Версологія" присвячена узагальненню і творенню концептів.

 

В минулорічній книзі "Момент філософії" лауденційованим мною номінантом підведено проміжний підсумок всього циклу – акурат до цієї оказії і приурочена давно зарезервована для лауденційованого мною номінанта відзнака Незалежного культурологічного журналу «Ї». Якщо знайдуться такі, що ще не розкошували смаком контруктивізму лауденційованого мною номінанта, то я би радив зачати саме з цієї книги і в міру виникаючого прагнення детальніших знань насолоджуватися попередніми працями оце описаного мною циклу.

 

І насамкінець позволю собі ще одну цитату номінанта, власне про інтелектуальну сміливість:

 

"Сутність людства – свобода покладати і долати межі, тобто трансценденція.

 

Людство час від часу провалюється в утилітарність. І його знову і знову треба витягувати в трансценденцію. Кожда цивілізація потребує пророків, щоб надати їй нове дихання. Світові в цілому теж час від часу потрібні пророки, щоб рятувати цей світ.

 

Тільки інтелектуали можуть бути апостолами майбутніх пророків. Інтелектуали – апостоли трансцендентної істини.

 

Чи варто чекати пророків? Що робити, якщо криза вже настала, а пророк не з'явиться? Бути апостолом трансцендентної істини, не чекаючи пророків. Адже світ рятувати все одно треба."

 

 

 

 

 

 

22.12.2014