Не спитавши броду (коментарі)

Вперше опубліковано М. Возняком у журн. «Чер­воний шлях», 1927, № 1, с. 5—54; 1929, № 1, с. 5—33; № 2, с. 5— 22. Публікація супроводжувалась приміткою («Червоний шлях», 1927, № 1, с. 5—8) та статтею «Спроба відбудови невикінченої повісті» («Червоний шлях», 1929, № 1, с. 5—9).

У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 3, № 360, 361) зберігаються частини автографа повісті, за якими й була здійснена публікація М. Возняка і на­ступний передрук її у додатках до третього тому 20-томного ви­дання творів І. Франка (К., Держлітвидав, 1950, с. 339—461). Під № 360 зберігається сім уривків (II—VIII) українською мовою та під № 361 один (І) уривок польською мовою під заголовком «Nie spytawszy brodu», позначений автором як розділ І.

Над повістю «Не спитавши броду» І. Франко працював у се­редині 80-х років. Першу згадку про цей твір зустрічаємо в листі до М. Драгоманова від 31 жовтня 1886 р. Надсилаючи М. Драго­манову проспект журналу «Поступ», видання якого мав намір розпочати в 1887 р., І. Франко розповідає, зокрема, про відділ белетристики майбутнього журналу і зазначає: «Між іншими ре­чами даю свій новий роман «Не спитавши броду», з сучасного га­лицького життя».

У листі, написаному близько 20 листопада цього ж року, І. Франко інформує М. Драгоманова про зміст перших номерів майбутнього журналу: «На першому місці (може, цілий рік) піде мій роман з нашого сучасного життя «Не спитавши броду». Отже, на кінець 1886 р. І. Франко вже мав завершити повість.

Проте здійснити видання журналу «Поступ» не вдалося: ав­стрійська поліція конфіскувала навіть проспект журналу, надру­кований 15 листопада 1886 р. «... Проспект «Поступу» конфіско­вано... Зачуваю, що поліція лагодиться конфіскувати мені номер за номером...» — пише І. Франко М. Драгоманову 14 грудня 1886 р. і тут же повідомляє про свій намір «замість місячного жур­налу видати альманах у 25—30 листів. Альманах цензурі не під­лягає...» Повість мала бути надрукована у цьому альманасі. Але альманах видати також не вдалося, і повість «Не спитавши броду» лишилась неопублікованою. Тільки 1890 р. у журналі «Зоря» були надруковані як окремі оповідання розділи цього незавер­шеного твору, а саме: «На лоні природи» (№ 1, с. 1—4); «Гава і Вовкун» (№ 4, с. 49—53); «Борис Граб» (№ 9, с. 135—137) та «Ге­ній» (№ 12, с. 183—186). Про друкування частин повісті у журналі «Зоря» І. Франко писав М. Драгоманову 5—7 березня 1890 р: «...мій заробіток у «Зорі», мабуть, швидко урветься: редакція має нову повість Нечуя «На березі Чорного моря»*, котра займе всі н[оме]ри аж до кінця року, значить на мою «дробину», за котру надто ще треба платити по 15 ч. від друкованого листа,— не буде місця, тим більше що «Зоря» тепер, як чути, стоїть дуже слабо (говорять про 90 пренум[ерантів], але, мабуть, є їх більше). Виємковим способом пішла ще в 4 н[оме]рі одна глава мого роману (перша була в 1 номері) в формі осібної новели «Гава і Вовкун», а пішла для того, що ред[акція] «Зорі» торгується ще з Нечуєм про якісь зміни в його повісті і для того зупинила першу главу, вже набрану».

Згодом І. Франко дещо розповів про історію публікації окре­мих розділів незавершеної повісті «Не спитавши броду». Так, у передмові до збірки «Малий Мирон і інші оповідання» (1903) він зазначив, що оповідання «Борис Граб» є уривком з більшого твору, «та сеї більшої цілості, повісті «Не спитавши броду», мені так і не довелося скінчити. У передмові до збірки «Батьківщина й інші оповідання» І. Франко називає ще інші свої твори, які були уривками чи окремими розділами незакінченої повісті: опо­відання «На лоні природи», «що первісно творило один розділ повісті «Не спитавши броду», «Дріада» — уривок із повісті «Не спитавши броду», «Гава і Вовкун» та «Геній»,— частини моєї не­докінченої повісті «Не спитавши броду».

З названими оповіданнями зв’язані спільними героями ще два твори, надруковані в 1888 та 1890 рр.: «Гава» і «Гершко Гольд­махер». У передмові до збірки «Батьківщина й інші оповідання» І. Франко зазначає, що оповідання «Гершко Гольдмахер» є ніби вступною частиною до оповідання «Гава».

Таким чином, за життя І. Франка надруковано як окремі оповідання сім уривків з повісті «Не спитавши броду».

Опрацьовані автором як окремі новели розділи з чистового автографа в архіві І. Франка не збереглися, крім уривка, опуб­лікованого як оповідання «Гершко Гольдмахер» (1890). Зістав­лення цього уривка з прижиттєвою публікацією дає підставу говорити, що письменник доопрацьовував текст. Надруковані за життя І. Франка уривки повісті стали окремими літературними творами, зажили самостійним літературним життям. При подаль­ших їхніх публікаціях І. Франко вносив до тексту нові мовно­стилістичні правки, окремі доповнення тощо.

В архіві І. Франка збереглися лише ті уривки тексту по­вісті, які не були використані для переробки. При опрацюванні рукописної спадщини І. Франка ці уривки були умовно прону­меровані: І (ф. 3, № 361, с. 1—2), II—VIII (ф. 3, № 360, с. 3—81).

І уривок (с. 1—2). Під заголовком «Nie spytawszy brodu» сто­їть цифра І. Це переклад польською мовою початку першого роз­ділу повісті. Текст уривка відповідає текстові початку оповідання «На лоні природи» до слів: «...і пройтися по лісу, поки до обіду». Немає тут тільки речення: «Він, бачилось, бажав усім своїм єством нассатися тої краси, свіжості та живучої сили, якою тут дихала вся природа». Після слів «і przejść po liesie przed obiadem» іде текст, якого немає в оповіданні «На лоні природи». Текст урива­ється на середині речення.

II уривок (с. 3—7) починається тим самим реченням, на сере­дині якого обривається перший. Характеристика братів Траць­ких — Едмунда та Антонія, й розповідь про їхнє життя і навчання в гімназії.

III уривок (с. 8—13). Події після поранення Гави.

IV уривок (с. 13—28). Перша половина сторінки відрізана. Продовження історії Бориса Граба.

V уривок (с. 29—30). Розвиток взаємин між Густею Траць­кою і Борисом Грабом.

VI уривок (с. ЗІ—38). Кінець останньої сторінки уривка відрізаний. Взаємини Густава (Августа) Трацького з батьком Ста­ніславом Евзебієм Трацьким. Продовження подій, викладених в оповіданні «Геній».

VII уривок (с. 39—46). Починається на півфразі «...Елькуна, котрого в селі прозвали Вовкуном». Текст сторінок 39—42 майже повністю збігається з текстом оповідання «Гершко Гольдмахер», починаючи з другого абзацу і до кінця оповідання.

З половини с. 42 автографа йде новий текст. Тут закреслено одне речення: «Сього перевороту в його думках доконала неспо­дівана стріча з Гавою, про котрого вже кілька літ він не мав ні­якої вісті». До останнього речення цієї частини автографа — «Гава на той час ходив іншими дорогами» зроблена така, згодом закрес­лена, примітка І. Франка: «Про котрого читателі вже давніше знають. Іван Франко». Замість неї на звороті аркуша до цього речення автор зробив іншу примітку: «Гляди про нього книжечку «Гава» в виданнях «Просвіти». Іван Франко».

Зміст уривка — життєвий шлях Гершкових синів.

VIII уривок (с. 47—81). Починається з половини речення: «...себе росою, Борис поспішав на вершок». Розповідь про зу­стріч Бориса і Густи в лісі, дальші їхні взаємини. Далі йде цілий великий розділ, занумерований І. Франком як 5. Зміст його — взаємини Бориса з пані Міхонською. Смерть пані Міхонської.

Цим VIII уривком і закінчується автограф завершеної час­тини повісті «Не спитавши броду».

У нашому виданні у розділі «Незакінчені твори» друкуються не публіковані за життя І. Франка уривки тексту повісті «Не спитавши броду» за автографом (ф. 3, № 360, 361). Уривок І (текст, якого немає в оповіданні «На лоні природи») — за автографом № 361 в перекладі українською мовою; уривки II—VIII — за авто­графом № 360.

В автографі уривка VIII на відміну від попереднього тексту прізвище «Міхонська» послідовно передається як «Магонська». Цей різнобій виправлено.

Вказівка І. Франка на те, що ряд його оповідань є части­нами повісті «Не спитавши броду», а також наявність в архіві І. Франка уривків автографа повісті наштовхнули дослідників творчості письменника на думку про можливість реконструкції тексту цього незавершеного твору.

Вперше з конкретними пропозиціями щодо можливості ре­конструкції повісті виступив М. Возняк у статті «Спроба відбу­дови невикінченої повісті» (журн. «Червоний шлях», 1929, № 1, с. 5—9). М. Возняк запропонував розташувати наявний у роз­порядженні дослідників матеріал — першодруки оповідань «На лоні природи», «Гава і Вовкун», «Борис Граб», «Геній», «Гершко Гольдмахер. «Гава» та «Дріада» і названі вище уривки з автографа повісті — у послідовності розвитку подій і таким чином скласти уявлення про зміст повісті «Не спитавши броду».

Подальший крок у справі вивчення історії тексту повісті «Не спитавши броду» зробив Г. Вервес. У статті «Незакінчена повість Івана Франка «Не спитавши броду» (До проблеми укра­їнсько-польських літературно-громадських зв’язків)»* він запро­понував свою схему реконструкції тексту повісті.

На підставі своєї схеми Г. Вервес здійснив реконструкцію тексту повісті «Не спитавши броду», що була видана окремою книж­кою: Іван Франко. Не спитавши броду. Повість. Рекон­струкція повісті і післямова Г. Д. Вервеса. К., «Наукова думка», 1966. У післямові до видання Г. Вервес повторив свою схему реконструкції з посиланням на статтю в «Славістичному збірнику» (І. Франко. Не спитавши броду, с. 223).

«Червоний шлях» — громадсько-політичний і літе­ратурно-мистецький журнал. Видавався у Харкові протягом 1926— 1936 рр.

Конгресівка — так називали частину Польщі, що за рішенням Віденського конгресу 1814—1815 рр. відійшла до Ро­сії (Королівство Польське, Царство Польське).

Красінський Зигмунт (1812—1859) — польський поет, представник реакційного романтизму в польській літературі.

Сю Ежен (1804—1857) — французький письменник.

Ленау Ніколаус (1807—1850) — австрійський поет-­романтик.

Семенський Люціан (1807—1877) — польський письменник, перекладач, критик і публіцист.

Немцевич Юліан Урсин (1757—1841) — польський письменник і політичний діяч.

Лелевель Йоахім (1786—1861) — польський історик і громадський діяч демократичного напряму.

Хоцішевський Йозеф (1837—1914) — польський письменник.

Нарушевич Адам Станіслав (1733—1796) — польський історик, поет.

Шайноха Кароль (1818—1867) — польський буржу­азний історик.

«Сzas» — польська консервативна газета; виходила у Кра­кові протягом 1848—1934 рр., потім у Варшаві (1935—1939).

___________

* Правильна назва — «Над Чорним морем».— Ред.

* Славістичний збірник. К. Вид-во АН УРСР, 1963, с. 214—283

(Зібр.тв., т. 18)

==========================

Під вражінням віршів Франка „Із дневника“, написаних 20 листопада й 2 грудня 1901р., а надрукованих у листопадовій книжці „Літературно - Наукового Вістника" за 1902 р., писала Леся Українка 13 січня 1903 р. з Сан Ремо в Італії між іншим ось що до автора віршів: „Тепер про Ваше „Із дневника“. Я розумію Ваше почуття, що Ви немов соромитесь трохи за сі вірші, але не тим розумію, щоб признавала слушність такій соромливості, а тілько тим, що по собі знаю се почуття. Але я думаю, що власне, ті наші думки і почуття чогось варті, які нам або страшно, або „трохи соромно“ нести „геть на розпуття шляхове",—значить, то щирі інтенсивні почуття, або гарячі, або до болю холодні, але не літні, а власне автор Апокаліпсіса дав добру науку не так людям взагалі, як власне поетам та артистам: будь гарячий, або холодний, але не теплий... Я скажу просто: далеко не кожний Ваш вірш одізвався так мені десь аж в глибині серця, як оці картки „Із дневника“. Я не знаю, що було з Вами в ту страшну дату, якою позначені вірші, тілько тямлю, бо чую виразно, що вона була страшна, і я розумію Ваші вірші широко, — може занадто широко, скажете Ви, але памятайте, шо я шукаю завжди у творах поета не автобіоґрафії (надто, коли він не хоче мені її дати), а такого чогось, що не його одного обходило б. І я, здається мені, знайшла се раптом, не шукаючи“.

Далі Леся Українка пригадувала дешо Франкові, між іншим план задуманої драми, якому Франко мусів „скрутити голову“, й думку написати „якийсь роман“. „Ще раз,—писала вона, — теж давно (здається, в мій перший побут у Львові) Ви казали, що маєте писати якийсь роман, що він Вам дуже на душі лежить; теми не сказали. Пізніше я спитала, що з Вашим романом? Ви сказали щось безнадійне... В той самий раз я прочитала десь у Kurjeri, чи що, опис якоїсь вистави господарської, signè — Франко! Тоді ж ішла полемика, де Вас узивано усякими епітетами — сальоновими. Тоді ж ви писали страшну масу дрібних дописів по всіх усюдах... Я не знаю, що вийшло з плану Вашого роману, бо не знаючи теми, не можу її пізнати. І часто я думала про ті „скручені голові“, і про ті дописи, і про ту полеміку. Думала і тоді, коли писала свою драму про скульптора серед пурітан в диких пущах перших американських колоній. Думала і тоді, коли мені самій дорікали дехто з товаришів, що я за всякою поезією одбиваюся од реальної, корисної роботи. Я пробувала казати, що то вже може у мене професіональний гріх, мені ж ставили в приклад—Вас ! і, знаєте, у мене таки багато того „гарячу“ в натурі: подумано — зроблено! і я не одну „голову скрутила“, думаючи, що сповняю громадську повинність, видаючи свій час і свою дуже обмежену силу на „користну“ і нікому, навіть мені самій невидну працю. Я й досі не знаю, чи добре то є, чи зле робила, а тілько як я оце прочитала крик і скарги Ваших „дітей“, то й мої обізвалися — тим самим тоном!..“

Того самого 1903 р., з якого походить згаданий лист Лесі Українки, Франко виявив назву роману, що так дуже лежав на його душі. Зробив це в передмові, написаній 20 травня, до збірки автобіографичних оповідань „Малий Мирон“. Тут надрукував також у значно поширеному тексті свій нарис „Борис Граб“, друкований уже в 1890 р. в 9 ч. „Зорі“. Тут що-йно в передмові зазначив Франко, що „Борис Граб“ був „маленьким виривком“ із більшої цілости, повісти „Не спитавши броду“, якої йому „так і не довелося скінчити“. Для нового видання поширив Франко свій нарис із огляду на повноту характеристики гімназійного вчителя Міхонського, що його постать включно до назви зрисував автор із дійсности. „Та тілько діяльність сього симпатичного й замітного чоловіка — писав Франко з цього приводу — зі сфери добрих намірів та принагідно висловлюваних афоризмів переведена в діло, систематизована та розвинена“. Все таки „Борис Граб“ мав найменше автобіографичного матеріалу з усіх оповідань збірки „Малий Мирон“. „Ані я був Борисом Грабом, — писав Франко, — ані взагалі не було за моїх часів у Дрогобичі ані пізніше в Перемишлі, де Міхонський умер, такого щасливого ученика, ані Міхонський на жаднім ученику не пробував розвинути свої педагогічні погляди. Таким робом герої сього оповідання підмальовані, так сказати, значно понад їх природну величину“.

З переднього слова Франка до збірки „Батьківщина“ знаємо, що й два інші його нариси, друковані в „Зорі“ за 1890 р., а саме „Гава і Вовкун“ і „Ґеній“ — це також частини повісти „Не спитавши броду“, а надруковане тамже титулове оповідання збірки „На лоні природи“ творило первісно один розділ згаданої повісти. Уривком із неї, як признався Франко в передньому слові до „Батьківщини", була й „Дріяда“, надрукована в збірці „На лоні природи“.

На час, коли Франко писав повість „Не спитавши броду“, вказує оця згадка в його листі з 31 жовтня 1886 до Драгоманова. „Між йіншими річами дају свіј новиј роман „Не спитавши броду“ з сучасного галицького житьа“. Це була мова про журнал „Поступ“, який задумав видавати Франко від початку 1887 р. На останній рік указувала б знову згадка в листі Лесі Українки про Франків опис вистави. А саме в 1887 р. був Франко протягом шістьох тижнів кореспондентом етнографичної вистави, яку владив дідич Володислав Федорович у Тернополі Тоді ж пережив Франко багато неприємностей, про які згадала в свому листі Леся Українка, а які закінчилися розривом Франка з „Зорею“ й народовцями. Відгомін Франкового співробітництва в „Зорі" маємо також у рукописі фрагментів Франкової повісти, писаних у частині етимологією. Доказ, що повість первісно призначувалася для „Зорі“.

Фрагменти повісти „Не спитавши броду“ заховалися в його архіві в Бібліотеці Наукового Товариства ім Шевченка у Львові в головній частині під ч. 386. Це непонумеровані сторінки середньої вісімки, що їх довелося мені стягати до купи відповідно до їх змісту, притягаючи туди й ті сторінки, які знайшлися під іншими числами архіва. Серед фрагментів показався цілим тільки п’ятий розділ повісти, і четвертий без початку. Очевидно четвертим розділом називаю ту частину повісти, з якою тісно в’яжеться пятий розділ. І саме згадані обидва розділи, як непереривну частину повісти, подаю оце до прилюдного відома (задержуючи в ній мову оригіналу, а вводячи ї замість і і йі відповідно до сьогоднішнього правопису й лучачи ся з належним дієсловом), заки оголошу друком іще кілька (7) коротших уривків повісти разом із пробою пов’язати надруковані вже частини з рукописними фрагментами.

М. ВОЗНЯК

(Червоний шлях, 1927, № 1, с.5–8)

======================

1. Спроба відбудови невикінченої повісти. З великою правдоподібністю можна твердити, що свій роман „Не спитавши броду“ розпочав писати Іван Франко в 1886 р. Дуже бо правдоподібно, що назву роману піддав йому один із листів Драгоманова до нього з часу напружених відносин між ними, що й довели до того, що Драгоманов надрукував летючку „До суду земляків“. І так в листі з 13 лютого 1886 р. до Франка вжив Драгоманов приповідки „Не спитавши броду  сунувсь в воду“*, себ-то в органи галицьких народовців. Що перед кінцем жовтня 1886 р.  Франко вже мав дещо написаного з свого роману, свідоцтво цього маємо в його листі  до Драгоманова з 31 жовтня того року, де, згадуючи про те, що з белетристики призначував для задуманого й нездійсненого журналу „Поступ“, писав і таке: „Між іншими річами даю свій новий роман „Не спитавши броду“ з сучасного галицкого житя“*. Коли ж австрійська прокураторів сконфіскувала сам проспект задуманого журналу й  Франко думав уже заступити періодичний журнал неперіодичними альманахами, в листі  з 14 грудня 1886 р. призначував і свій роман до альманаху*.

А що й з альманаху ніщо тоді не вийшло й наступив розрив між Франком і народовецьким літературним журналом „Зоря“, Франко й не квапився викінчувати свій роман і частинки невикінченого твору надрукував щойно в „Зорі“ за 1890 р., а саме: „На лоні природи“ (стор. 1 —4), „Гава і Вовкун (стор. 49 —53), „Борис Граб“ (стор. 135— 137), „Ґеній“ (стор. 183—186). Справа друкування цих частин у „Зорі“ відбилася в листі Франка до Драгоманова, писаному 5 — 7 березня 1890 р., ось в яких словах: „Коли б Ви могли ще що небудь прислати на друк „Споминів“, то се значмо би прискорило їх виданє, тим більше, що мій заробіток в „Зорі“ мабуть швидко урвеся: редакція має нову повість Нечуя „На березі Чорного моря“, котра займе всі н-ри аж до кінця року, значить, на мою „дробину“, за котру надто ще треба платити по 15 г. від друкованого листа, — не буде місця, тим більше, що „Зоря“ тепер, як чути, стоїть дуже слабо (говорять про 90 пренум., але мабуть є їх більше). Виємковим способом пішла ще в 4 н-рі  одна глава мого романа (перша була в 1 н-рі), в формі осібної новелли „Гава і Вовкун“, а пішла для того, шо ред. „Зорі“ торгуєся ше з Нечуєм про якісь зміни в єго повісти і для того зупинила першу главу, вже набрану“.*

Із слів Франка в листі до Драгоманова виходить, що надруковані в „Зорі“ частини невикінченої повісти: „На лоні природи“ й „Гава і Вовкун“ це дві її окремі глави. Одначе так не є. Про це можна переконатися, пробуючи пов'язати разом друковані частини з рукописними. Як при першому розділі повісти, так і при дальших при їх відбудові треба мати на увазі перводруки, а не пізніші їх передруки. Повість зачиналася тим, що надруковано в „Зорі“ як окрему цілість п. н. „На лоні природи“. Далі йде рукописна частина, друкована нижче під І. Цей уривок не має початку й кінця наслідком того, що частинки сторінок із початком і закінченням цього рукописного урівку з характеристиками Едмунда , й Антонія Трацьких або віддано до друкарні разом із призначеними до друку попередньою й наступною частинами, або їх не віднайдено досіль в архіві Франка. Тому, що в цьому уривку згадуються й инші члени сім'ї Трацьких, попереджував його правдоподібно коротенький вступ про батьків Трацьких і їх дітей. Після того йшов текст, надрукований як окрема новела п. н. „Гава і Вовкун“, але не увесь, тільки до слів: „То ходімо ж! До села ще не близько“ (перша шпальта стор. 52). Дальший текст новели від слів: „Але в тій хвили з гущави поблизького ліса роздався вистріл“ аж до кінця це текст перероблений спеціяльно для окремої новели, а первісний, з повісти, друкується під II з рукопису. Таким робом на будуче матимемо й окрему новелу п. н. „Гава і Вовкун“ в тексті, приладженому для „Зорі", й більшість друкованого тексту разом із рукописним додатком творитиме кінець першого розділу невикінченої повісти Франка. Обидві частини, друковані під І і II, написані таким самим етимологічним правописом і тим самим чорнилом.

Другий розділ повісти починався текстом „Бориса Граба“, таким, як надруковано його в „Зорі“, а далі йшов текст, захований в рукописі й друкований під III. Перша сторінка захованого тексту не ціла, тільки ії більша частина, а менша частина відтята для друкування в „Зорі“; це вказувало б, що текст „Бориса Граба“ в „Зорі“ нічим не ріжниться або має неістотні ріжниці в порівнянні з текстом повісти. Письмо автографу другого розділу дещо пізніше від письма першого розділу, а правопис етимологічний. Остання сторінка тексту записана тільки в третині, а далі є закрутка, що вказувала б на кінець розділу. Але на підставі того, як розвивалася досі повість, треба думати, що й уривок, друкований під IV, захований на двох сторінках, входив іще до другого розділу, так шо він і кінчився цим уривком. З приводу „Бориса Граба“ Франко перший раз признався публично до того, що писав „Не спитавши броду“. Застерегаючися в передмові против автобіографічности новелли, писав тут він ось що: „Найменше автобіографічного мається в оповіданню „Борис Граб“, хоча й тут фігура Міхонського включно до назви зрисована з дійсности. Та тілько діяльність сього симпатичного й замітного чоловіка зі сфери добрих намірів та принагідно висловлюваних афоризмів переведена в діло, систематизована та розвинена. Ані я не був Борисам Грабом, ані взагалі не було за моїх часів у Дрогобичі ані пізніше в Перемишлі, де Міхонський умер, такого щасливого ученика, ані Міхонський на жаднім ученику не пробував розвинути свої педагогічні погляди. Таким робом герої сього оповідання підмальовані, так сказати, значно понад їх природну величину. Се було зроблено з огляду на більшу цілість, із якої „Борис Граб“ являється маленьким виривком; та сеї більшої цілости, повісти „Не спитавши броду“, мені так і не довелося скінчити; деякі дальші виривки з неї я подам іще в дальших томиках отсього видання. Додам тут, що первісний текст нарису „Борис Граб“, друкований у „Зорі* 1890 р. ч. 9. тут являється значно розширений, власне з огляду на повноту характеристики Міхонського“*. Останнє речення підкреслює потребу задержати на будуче текст „Бориса Граба“ у виданні з 1903 р. як окремої новели, а текстом із „Зорі" починати другий розділ невикінченої повісти.

Третій розділ повісти починався текстом, надрукованим у „Зорі“ п. н. „Ґеній" (можливо, що з маленькими змінами) Тісно з надрукованою частиною в’яжеться рукописна, друкована нижче під V. Ця частина писана вже фонетичним правописом (без ї). Одну третину останньої сторінки рукописної частини відтято. Очевидно вона пішла до друкарні разом із дальшою частиною, надрукованою п. н. „Гершко Ґольдмахер“ як окреме оповідання в „Ілюстрованому календарі товариства „Просвіта" на рік звичайний 1891“ (стор. 2 — 9). Про „Гершка Ґольдмахера“ запримітив уже в 1891 рецензент літературної частини календаря Ілля Кокорудз, що „се не скінчене і не заокруглене оповіданє, але немов би вступ до довшого оповідання або повісти,“* а сам Франко висловився про нього, що воно „являється неначе вступною частиною до оповідання. „Гава“* А втім і в календарі на кінці „оповідання“ є відсилка: „Глянь книжочку „Просвіти“ ч. 110 „Гава. Образок з житя підкарпатського народа. Написав Іван Франко“. Львів, 1888. Ціна 10 кр." Задержався автограф „Гершка Ґольдмахера“, на жаль, без початку; з першого відступу заховався текст від слів: „Елькуна, котрого в селі прозвали Вовкуном“. Ці слова дописані над рядком етимологічним правописом, хоча в дальшому тексті від слів „Гершко був на вершку свого щастя“ маємо фонетичний правопис. В рукописному тексті кінцева замітка виглядає так: „Гляди про него книжечку „Гава“ в виданях „Просвіти“. Іван Франко“ (замітка в етимологічному правописі). І саме автограф „Гершка Ґольдмахера“ служить „показом, що й це частина невикінченої повісти Франка. Частина сторінки з кінцем „Гершка“ відтята, але заховалася друга частина, що творить разом із попередньою повну сторінку й починає текст, друкований нижче під VI. Перед останнім реченням „Гершка“ в рукописі одно речення перекреслене. Таким робом кінець „Гершка“ й текст, друкований під VI, в'яжуться ось як: (що перекреслено, взяте в дужки): („Сего перевороту в єго думках доконала несподівана стріча з Гавою, про котрого вже кілька літ він не мав ніякої вісти).

„Гава за той час ходив зовсім іншими дорогами (про котрі читателі вже давнійше знають. Іван Франко. Втікши від шевця, він якийсь час волочився по Дрогобичі, продаючи в ярмаркові дні сірники, батоги, край)ки і деяку другу подріб“... З оповіданням „Гава“ має рукописний уривок спільний тільки п’ятий розділ друкованого оповідання, так що на будуче „Гава“ лишиться окремим оповіданням у спадщині Франка, а рукописний уривок творитиме закінчення третього розділу невикінченої повісти, бо й рукописний уривок має під своїм текстом на останній недописаній сторінці закрутку на знак закінчення розділу.

Останньою друкованою за життя Франка частиною повісти „Не спитавши броду“ була „Дріяда“, надрукована в збірці Видавничої Спілки „На лоні природи“ з 1905 р. (стор. 56 — 76) як „уривок із повісти“, названої в передмові до „Батьківщини“. Рукопис „Дріяди“ правдоподібно не зберігся, тому й тяжко сказати, чи там які зміни поробив Франко в друкованому тексті в порівнянні з рукописним текстом повісти. Розвиток дії повісти велить здогадуватися, що маємо тут у формі спогадів початок четвертого розділу; дальшу частину четвертого розділу й увесь п’ятий принесла січнева книга „Червоного Шляху“ за 1927 р. (стор. 5 —54).

В змодернізованому правописі, але з повним задержанням мови подаються ось тут І—IV рукописні уривки невикінченої повісти.

М. Возняк

_____________

* Листування І. Франка і М. Драгоманова. (Збірник Історично-Філологічного Відділу №52). Київ 1928, стор. 160.

* Там само, стор. 206.

* Там само, стор. 217.

* Там само, стор. 315—316.

* Ів. Франко. Малий Мирон і іньші оповіданя. Львів, 1903, стор. VIII.

* Зоря, 1891, стор. 258.

* Ів. Франко. Батьківщина і инші оповілання. Київ, 1911, стор. 6.

(Червоний шлях, 1929, № 1, с.5–9)