Політики крадуть наше майбутнє

Політики як ті серфінґісти – потребують хвилі, яка їх понесе. Треба використати цю логіку. Будьмо хвилею, якої шукають

Європейський союз зітхнув з полегшенням. Вийшов з кризи, ніхто не збанкрутував, євро існує, Путін не зайняв Києва. "Вдалось". Тим часом Євросоюз стоїть перед найбільшим викликом в історії. На його східному фланзі маємо війну. У центрі фінансова криза перейшла в політичну. Політолог Іван Крастев написав, що деякі країни зони євро мабуть стоятимуть перед вибором: зберегти спільну валюту або демократію. Мільйони людей не мають ані роботи, ані перспектив  її дістати. Європейський проект є під загрозою і зсередини, і ззовні. У багатьох європейських демократіях влади добиваються небезпечні і радикальні партії. Не той час, щоб себе вітати.

Мусимо собі заново відповісти на питання: для чого нам Європейський Союз? Час створити умови необхідних змін - перш ніж виявиться, що нашим єдиним шансом стане очікування чуда.

Три фундаменти, на яких треба базувати переконливу для загалу європейців візію Євросоюзу, це мир і безпека, розвиток і майбутнє, суверенітет і демократія.

Ми мусимо бути міцні

Європейський союз повстав як проект, що мав забезпечити мир на континенті, який за мало не двадцять років породив дві жахливі війни; загинуло чи вбито понад 100 млн людей. Проект ефективний. Війна всередині ЄС здається нині немислимою.

Поляки в творенні Європейських Спільнот участі не брали. Виявились – не перший раз – на невластивому боці кордону. Я думаю, що це є однією з причин, чому ми так добре розуміємо українців. Вони також мали гарантії безпеки. Тепер, коли ми є на тому другому боці, знаємо, як мало ці гарантії вартують. Як дуже наївними є мрії тих, котрі вірять, що папір зможе захистити від агресії.

Ми живем ілюзією і самообманом. Війну, що її провадить Росія, називаємо "сепаратизмом". Російських солдат бездистинкційно називаємо "зеленими чоловічками". В конфронтації з Росією поводимось як діти. Закриваємо очі, сподіваючись, що проблема зникне. Не зникне. Європа мусить протиставитися збройній агресії на своїй периферії. Першим чином щоб  показати Путіну, що ми трактуємо його поважно, є трактувати поважно себе, свої обороноздатність і зобов'язання.

Ми думали, що втягуючи Росію до співпраці, її змінимо, уподібнивши собі. Сталося навпаки. Це Росія скорумпувала європейську волю, грошима, вкраденими у власних громадян, розплатилася за нашу моральність. Санкції, накладені на Росію, потрібні не тільки для стримування російського агресора, хоч це і станеться разом з їх загостренням та падінням нафтових цін, а перш за все, щоб розірвати хворі узи, якими стриножено політичну волю європейських еліт. Це уможливить нам адекватну до ситуації діяльність.

Євросоюз витрачає на озброєння близько 200 млрд. доларів, 2% бюджету національних держав. Нас випереджають тільки Сполучені Штати, котрі на озброєння витрачають в понад два рази більше. Наші армії як та відома фантомна армія Джорджа Паттона, що мала дурити нацистську Німеччину щодо вторгнення в Нормандію. Ця фантомна армія, з німецькими винищувачами і гелікоптерами, які не можуть злетіти із землі, дурять нас самих. Ми неприпустимо марнуємо ресурс – і економічно і геополітично.

Мусимо створити комплементарну до НАТО Європейську Оборонну Систему, базовану  на синергії оборонних виробництв, на інвестиції в дослідження і розвиток. Як і в США, крім підвищення європейської hard power ["твердої сили"], це буде запускати і бізнес та інновації. В результаті будемо мати потугу, якою зможемо підтримати наші декларації.

Мусимо розвіяти дух Мюнхена, який висить над Європою. Витягнути голову з-під подушки, під яку заховались з надією, що зовнішній світ нас не зауважить. Мусимо стати – при відсутності когось такого як Черчіль – хором голосів за правду і за свободу.

Молоді в петлі боргу

На наших очах опікунська держава веде розпачливу боротьбу за виживання. Тим розпачливішу, що приречена на поразку. Економічна криза тільки приспішила те, що і так було неминучим. Демографічні тренди невблаганні. Вже не можна виписувати чеки без покриття, розраховуючи на те, що сплатять їх майбутні, численніші покоління. Ранні пенсії, щедра грошова допомога, дармова медицина і освіта – цілій системі опікунської держави загрожує неплатоспроможність. Демографічна рента закінчилася. Як сказав творець пенсійної реформи в Польщі Марек Ґура: "Святий Миколай помер".

Неконтрольований занепад опікунської держави є загрозою для ліберальних демократій в Європі. Не можемо на наступний день розірвати суспільний договір, за яким більшість європейців функціонують практично все життя. Разом з тим продовження статус-кво означає, що в певному моменті ми будемо приречені на шокове лікування, неконтрольовані урізання, в також потенційні суспільні заворушення і уряди політичних радикалів. Мусимо серйозно зреформувати модель опікунської держави в Європі. Євросоюз мусить стати місцем, в якому кожен, незалежно від свого народження, зможе не тільки знайти роботу, але і творчо реалізовуватися.

Еліти думають, що кризу легітимізації розв'яжуть, досипаючи грошей там, де і так є гігантський дефіцит. Дають гроші податкодавців переплатилим інвестиційним банкам, групам тиску, політичним котеріям. Політики переконують нас, що роблять це в нашім інтересі. При цьому закладають молодому поколінню на шию петлю боргу, якого воно не зможе сплатити. Діють за рахунок тих, які часто ще не мають права голосу. Політики крадуть наше майбутнє, а ми не усвідомлюємо, що мусимо організуватися вже тепер, бо через двадцять років буде запізно.

Сполучені Штати Європи

Ми живем у постдемократичному світі. З одного боку – фуроризують партиципація і громадянські бюджети, а з іншого – направду сутнісні рішення, стосовно, наприклад, підстав економічної політики, приймають деінде: в столицях найпотужніших моцарств, в найбільших центробанках, в рейтингових агентствах, інвестиційних фондах, нечисленних міжнародних організаціях.

Політики, влада яких скорочується в страшному темпі, не можуть зізнатися у своїй немічності. Тому політика стає театром, що відіграється на потребах суспільства. Вони вдають, що правлять, ми вдаємо, що їм віримо. Не дивно, що по всій Європі наростають популістські рухи. Люди хочуть почути від політиків, що можуть мати на щось вплив. А ті залюбки несуть їм неправду. Політики далі керують суспільними емоціями, але, в принципі, крім того, небагато їм ще лишилось.

Як сказав недавно в Лодзі під час Ігор Свободи історик з Кембріджського університету Брендан Сіммс: "Те, чого хочуть громадяни, – це участь в незалежності, яку втратили. Ця влада вже не належить національним державам, вона віддрейфувала,  віддрейфувала в керунку, який, однак, не є належно вкоріненим в демократичній політиці. А тому ми потребуємо проекту, який не тільки поверне європеїзацію, але й рішуче посилить демократизацію".

Існування Євросоюзу не означає загрозу втрати суверенітету, як лякають загрузлі в XIX ст. націоналісти, а є шансом на його хоч би часткове повернення. Криза наочно показала, наскільки безсилими є перед ним європейські країни поокремо.

Єдиним чином як повернути суверенітет є створення суб'єкта, який буде рівним партнером і для моцарств, і для глобального капіталу. Це Євросоюз як реальний суб'єкт політики, з урядом і парламентом, що творить цей уряд. Європа може і повинна створити справжній політичний союз, за зразком Британської Унії чи унії Сполучених Штатів. Хай Європу, якою правлять – щораз менше маскуючись – найсильніші гравці, замінить з'єднана, демократична і транспарентна Європа.

Сюзен Зонтаґ написала, що новою європейською ідеєю є "європеїзація не решти світу, а самої Європи". Європейську політику найкраще ведуть в Брюсселі. В Брюсселі кожен є європейцем. Натомість набагато важче бути європейцем в Берліні, Варшаві, Парижі чи Празі. Це  звучить парадоксально, але ми мусимо втратити суверенітет як національні держави, щоб його повернути як громадяни Європейського Союзу. Поділена Європа залишиться об'єктом, а не суб'єктом міжнародної гри.

Массімо Тапарелі, маркіз д'Азельо, п'ємонтський письменник і політик, понад сто років тому сказав відомі слова: "Тепер, коли вже ми створили Італію, ми мусимо створити італійців". Ми, щоб оживити політичний Європейський Союз, мусимо передусім створити європейців. Для цього потребуємо свідомої політики творення європейського демосу. Європейські медіа, європейські інституції культури, європейські підручники.

Знаючи, що треба зробити, ми не можемо почуватися звільненими від відповідальності. Нарікати на національних лідерів, що не пропонують нам візії, що думають тільки про себе і про наступну каденцією. Ми уявляємо собі політиків як мореплавців, які кермують так, щоб триматися курсу. А насправді політики є серфінґістами – шукають хвилі, яка їх понесе. Напрям часто не має  значення. Коли одна хвиля обвалиться, заскакують на наступну.

Такий кон'юнктуризм може розчарувати ідеаліста, бо "тільки сміття пливе за течією ". Але так функціонує політика. Треба використовувати її логіку. Це ми є тою хвилею, якої шукають політичні серфінґісти. Якщо ми зуміємо організувати і артикулювати підтримку наших постулатів, політики муситимуть їх підхопити. І зробити те, що треба. Або їх замінять інші, розраховуючи, що ця хвиля занесе їх до влади.

Якщо сьогодні, коли відходить останнє пам'ятаюче Другу війну покоління, ми не знайдемо для нового Європейського Союзу сенсу існування, не створимо поняття "європейського державного інтересу", слушність матиме Мао Цзедун, що говорив про Європу як "малий півострів на заході".

Під час виборчої кампанії Вінстон Черчіль , який, як відомо, не цурався алкоголю, мав виборчу зустріч в сільській церковці. Після його лекції надійшов раунд питань. Певна пані середнього віку сказала: "Пані Черчіль, я є членом руху за тверезість, і тут, в нашому містечку, наші члени порахували, що впродовж всього Вашого життя Ви випили стільки алкоголю, скільки вмістилося би в цій церкві аж доти – показала рукою над головою. – Ви є прем'єром Великобританії, що збираєтесь з цим зробити"?. Черчіль глянув на неї, на рівень, на вказувала, підніс очі до склепіння церкви і зітхнув: "Так мало часу, а так багато треба зробити".

До справи, європейці!

Лєшек Яжджевський, головний редактор журналу "Liberté"!

Текст виголошений текст 3 жовтня в Сопоті під час урочистості закриття Європейського Форуму Нових Ідей

Leszek Jażdżewski
Politycy kradną naszą przyszłość
Gazeta Wyborcza, 8.11.2014
Переклад О.Д.