«…Ідеологічне роззброєння буржуазії і витіснення її принципів у сферу соромливої приватності, на жаль, стало віхою морального безголосся, розслабленої сієсти цінностей, капітуляції перед тими, хто розмахував своїми утопіями, як єдиними проявами принципів та істинності»
Це було перед тим, як поєднання соціологічного марнославства і словесної простоти відмовилося від використання слова, яке мало чітке і гідне значення. У буремні роки після Великої війни деякі видатні чоловіки орієнтувалися на цінності того соціального класу, в якому сформувалася їхня свідомість і який проклав русло певного виду цивілізації: на буржуазію. У найсміливіший і найбільш достойний спосіб зробив це Томас Манн – у своїй знаменитій берлінській промові восени 1930 р. Як і він, тоді це рано чи пізно зробив багато хто у своєму намаганні захистити спосіб життя, оспорювання якого завжди було преамбулою до варварства чи передвістям втрати культурою ваги. Ідеологічне роззброєння буржуазії і витіснення її принципів у сферу соромливої приватності, на жаль, стало віхою морального безголосся, розслабленої сієсти цінностей, капітуляції перед тими, хто розмахував своїми утопіями, як єдиними проявами принципів та істинності.
Часте згадування середніх класів вже є виявом поразки у початковій сфері, де вирішуються глибокі політичні суперечки – у сфері мови. Згадка про середні класи є формою втечі з історичної траєкторії, властивої соціальному класові, буржуазії, неоднорідність якого не завадила йому мати декілька основних ідентифікуючих принципів. Один із незліченних комплексів, які терзають свідомість нашого часу, спричинив відмову від використання цього слова, яке нині – більше, ніж будь-коли - мало би високо нести своє значення. З одного боку – супроти несміливості правих, які уперто намагаються не приходити на допомогу своїм ідеологічним традиціям. З іншого – супроти лівих, які радісно спостерігають за тим, як буржуазія навіть не наважується використовувати власну назву, в цю епоху загального демонтажу її цінностей.
Отож слід буде починати їх нагадувати. Потрібно буде починати їх пропонувати – без звичних мовних пасток – тим, хто в ці роки шукають смисл орієнтації. Важкі часи, коли, схоже, єдиною формою виразу переконань є розрив з усіма ідеями, які створили відкрите і реформістське суспільство, яке доти скніло в цілковитій смуті і маячні. Безладний відступ інтелектуалів, які мали би їх нагадати; байдужість лідерів правиці, які, здається, прийняли культурну зверхність, яку не переставали приписувати лівиці впродовж десятиліть; страшна ніяковість, яка заважає поважати клас, який є відповідальним за ті висоти свободи і добробуту, яких історія ніколи не знала… Усе це поєдналося з лютою атакою тих, хто – не маючи жодного супротивника – називають себе єдиними носіями гідності, суспільної справедливості, особистої чесності та духу служіння суспільству. Не маючи опонентів у сфері ідей, нові радикали вважають себе єдиними, хто задовольняє те, чого прагнуть широкі прошарки суспільства: вийти зі сфери невизначеності, малодушності, браку впевненості у самих собі… ноша, яка додалася до економічної кризи, яку можна порівняти лише з тією, яка заледве не зруйнувала нашу цивілізацію трохи менше, ніж сто років тому.
Насправді нам потрібно почати нагадувати, якими були принципи, що надихали впродовж поколінь буржуазію, яка загартувала суспільне існування Заходу ідеалами, які усе ще повинні нас хвилювати і мобілізувати, не дозволяючи, аби їх перекрутили ті, хто увійшли в історію як їхні найбільш рішучі супротивники. Серед останніх є ті йолопи, які плутають жадібне накопичення багатства, марнотратство і помпу із справжнім менталітетом буржуазії, який аж ніяк не є менталітетом багатої аристократії. Також супротивниками буржуазії є ті, хто своїми революційними утопіями ніколи не сприяли створенню справедливішого світу. І навпаки – не є її ворогом той робітничий реформізм, який від появи індустріального суспільства надихався демократичними ідеалами, які надали історичної ідентичності буржуазії.
Тому що буржуазна культура заснована на рівності людей перед законом і на використанні рівних можливостей, які не допускають увіковічення родових привілеїв. Ця буржуазія, висміяна стількома інтелектуалами, позбавлених пам’яті чи совісті, героїчно боролася проти тиранії, закладаючи принцип безпеки громадян в конституційних режимах. Ця буржуазія сформувалася, шануючи аскетизм, працю, чесність в роботі і дієвість у служінні суспільству. Ця буржуазія сформувала повагу до культури, яку усі мали прийняти, але яка повинна була зберігати високий рівень вимог і не впадати в спокусу банальності.
Ця буржуазія заклала правосуддя як обов’язкову основу згуртованості суспільства, завжди віддаючи перевагу реформам перед революцією і прогресу перед застоєм. Ця буржуазія взяла на себе зобов’язання захищати гідність людини перед лицем того румовища, в яке екстремізм перетворив Європу в першій половині ХХ ст. Ця буржуазія обстоювала найважливішу цінність родини як первинного ядра суспільства супроти безжального індивідуалізму і бездумного розпаду інституції, яка нині повернулася – як природний притулок для постраждалих від кризи. Інституція, яка завжди повинна була триматися як первинний бульйон освіти в любові, братерстві, визнанні принципів, які передавались від покоління до покоління.
Нам потрібно розпочати цей шлях. Виступити із закликом, аби безмовні нині інтелектуали відразу згадали, якими є справжні витоки усього того, що ми поважаємо. Ми відповідальні за те, аби покласти початок відновленню та модернізації переліку цінностей, які заклали основу суспільного класу, що збудував сучасність. Цей клас не обмежився створенням продуктивної системи і визначених економічних відносин, які насправді є минущими розділами історії. Він запровадив щось, чия безперервність є його найціннішим спадком: включення принципів братерства, рівності та універсальності християнства в самі основи ліберального Просвітництва.
Буржуазія створила культуру, яка не рвала зв’язків з найсвятішим у нашій західній традиції, а розкривала його у викликах нового світу. У цьому синтезі узгоджується те, що не є простою партійною позицією, а формою розуміти життя, способом розглядати наше існування, який ми стали називати західною культурою. У боротьбі за свої цінності, після усіх цих років апатії чи смиренності, повинна знайтися основа для розумного очікування щодо нашого майбуття. Це битва, яку варто розв’язати тим, що завжди було найефективнішою зброєю буржуазії: словом. Бажання переконати, прагнення умовити, здатність предстати свій власний і гідний образ в історії на противагу тим, хто лише накопичують в своєму минулому ганебні сліди легковажності чи брудні відбитки тиранії.
Fernando García de Cortázar
Elogio de la burguesía
ABC, 27.11.2014
Зреферувала Галина Грабовська