«Ми, люди Заходу, не маємо жодної поважної причини – ані в ім’я наших торгових інтересів, ані в ім’я поваги до будь-якого "культурного розмаїття" – зрікатися наших цінностей і переконань. Трамп у Ер-Ріаді не згадав ні про права людини, ні про права жінки. Ця ганебна мовчанка понижує його рівень, навіть в арабському світі, який не поважає безхарактерності»
У неділю 21 травня я слухав промову, котру виголосив Дональд Трамп у Ер-Ріаді перед саудівськими керівниками і головними королями й емірами арабського і сунітського світу. То був винятковий випадок, коли президент стримував себе і притримувався тексту, який написали його дипломати. Він не нападав на іслам загалом, а лиш на ісламських терористів. Закликав «хороших» мусульман покінчити з цими терористами – у співпраці зі Сполученим Штатами. Відтак жорстко розкритикував іранців, яких звинуватив у сприянні тероризму, тоді як саме того дня в результаті демократичних виборів вони обрали поміркованого президента, відкритого до примирення із Заходом.
То було дивне видовище: американський президент, який, як вважається, мав би пропагувати людські права, демократію і світськість, втручався у тисячолітній релігійний диспут між саудитами, хранителями сунізму, й іранцями, хранителями шиїзму, і підтримував реакційну монархію супроти республіки. А водночас американська армія воює в Сирії проти режиму шиїтів, тоді як в Іраку підтримує радше шиїтський режим. У цій східній пустелі без компасу ми загубимося.
Правдою є те, що нам, людям Заходу, не вдається розмістити мусульман по відсіках наших традиційних суджень: нам дуже важко розрізнити хороших і поганих, союзників і ворогів. Звісно, ми зробили певні успіхи, відколи вторглися в Ірак у 2003-му, коли командувач американських військових сил не знав різниці між шиїтом, який чекає на прихід месії, і сунітом, для якого Магомет, останній пророк, уже прийшов. Коли ми вже знаємо цю основну відмінність, то хотіли б мати змогу використовувати її, аби розшифрувати все – однак не вдається. З тієї простої причини, що окрім цієї відмінності між шиїзмом і сунізмом, існують тисячі інших. Іслам більше схожий на протестантський світ, аніж на католицьку Церкву: це безконечне зібрання автономних сект без всезагальних норм чи визнаних авторитетів, окрім іранських кліриків, які контролюють лише половину власної країни. Ми мусимо протистояти не «ісламу як такому», який є неозначуваним, а мусульманам, кожен із яких має особистий стосунок із Богом – через посередництво Корану, прочитання якого є складним.
Мусульманина, який воює в Малі, Сирії чи Євмені, часто вважають хорошим і правдивим мусульманином, але той, з ким він воює, мабуть, вважає себе ще правдивішим. Відповідно, будь-які взаємостосунки між Заходом як таким та ісламом як таким приречені на непорозуміння. Коли Трамп просить мусульман, які зібралися в Ер-Ріаді, аби вони позбулися терористів, аудиторія вважатиме, що терористом є хтось інший: для саудівської династії терорист той, хто критикує надмірні привілеї принців; для супротивників саудитів терористами є саудити, які фінансують у Європі мечеті вагабітів, місцевої версії ісламського фундаменталізму.
Аби побачити це ясніше, люди Заходу могли би, наприклад, розглядати мусульманські світи не через релігію, а вважати їх зібранням народів, кожен із яких має свою особливу культуру й інтереси, в яких іслам є лише одним компонентом. Врешті-решт, коли ми підтримуємо стосунки з Бразилією чи Кореєю, то не означуємо їх через релігію. Натомість якщо вважаємо, що будь-яка країна, де іслам переважає, є ісламською країною, то необачно приймаємо означення, яке дають найрадикальніші ісламські проповідники: саме вони хочуть звести все до релігії і втягнути нас у примітивізм.
Новий підхід, який я тут пропоную, є реалістичним; радше культурним, ніж релігійним; соціологічним, аніж традиціоналістським. Ці два тлумачення – соціологічне і традиціоналістське – конфліктують щоразу, коли ісламістський теракт вбирає в траур західне місто, як-от Манчестер минулого тижня. Чи скорявся терорист приписам Корану вести священну війну? Припускаючи, що в Корані є такий припис, існування якого деякі тлумачі заперечують. Чи радше терорист є відкинутим безробітним молодиком, наркотрафікантом, який вдається до ісламу, аби легітимізувати свою агресію? Зі свого боку я – якщо треба вибирати, а вибирати таки треба, хоча б заради того, аби краще співіснувати з двома мусульманськими світами і стримувати терор однієї сторони і расизм іншої, – гадаю, що соціологія є більш інформативною, ніж читання Корану.
А ще я думаю, що для мусульман визначальним є – так само, як їхня віра, – щонайменше культура місцевості, звідки вони походять. Бенгалець є бенгальцем і мусульманином, яванець – яванцем і мусульманином, афганець – пуштуном і мусульманином. А найбільш проблематичними мусульманами, які знають іслам лише з Інтернету, є радше відкинуті, ніж мусульмани. Зрештою, я думаю, що ми, люди Заходу, не маємо жодної поважної причини – ані в ім’я наших торгових інтересів, ані в ім’я поваги до будь-якого «культурного розмаїття» – зрікатися наших цінностей і переконань. Трамп у Ер-Ріаді не згадав ні про права людини, ні про права жінки. Ця ганебна мовчанка понижує його рівень, навіть в арабському світі, який не поважає безхарактерності.
Guy Sorman
Los buenos musulmanes y los demás
ABC, 29.05.2017
Зреферувала Галина Грабовська
06.06.2017