«Мир вже не може залежати від американської армії: вона скоряється наказам, і некомпетентне оточення Трампа його не втихомирить. Світ не може залишатися без нагляду, бо інакше буде надано свободу дій – більшу, ніж вони вже мають – усім диктаторам і всім маренням. Лише європейське військо, здатне втрутитися на далекій відстані, могло б замінити американську армію»
Президент Сполучених Штатів є некомпетентним, інфантильним і небезпечним. Я знаю, що, написавши це, викличу різну реакцію. Однак я є безпристрасним: коли як французький і американський громадянин голосую в Сполучених Штатах, то схиляюся до Республіканської партії. Мої судження і підбір слів, на жаль, є об’єктивними. Якщо хтось в цьому сумнівається, то я пропоную йому переглянути інтерв’ю, що його Дональд Трамп 12 квітня дав телеканалові Fox Business News. Цей канал є офіційним телебаченням Трампа і він до його послуг, як газета «Правда» могла би бути до послуг радянських керівників. Трамп з ентузіазмом розповідає про бомбардування сирійського аеропорту, яке мало місце 7 квітня – у відповідь на хімічну атаку, що її приписують режимові Башара Асада. Рішення завдати ракетного удару, каже Трамп, він прийняв, коли побачив по телебаченню конаючих «немовлят». Автентичність цих кадрів і походження хімічних бомб не перевірялися, хоча президент Сполучених Штатів мав для цього засоби. До того ж, то не він бачив ті жахливі кадри, а його донька Іванка, яка розказала йому про «немовлят». У ту мить Трамп обідав із китайським президентом Сі Цзіньпіном. Вони саме дійшли до десерту – деталі важливі, наголошує Трамп. На десерт був шоколадний торт, «найкращий у світі», запевняє Трамп, інформуючи китайського президента, наче той не заграбастав американську гастрономію. Посеред десерту Трампові сповіщають, що 59 ракет готові до запуску з американського корабля. Трамп віддає наказ і повідомляє про це китайському президентові, який «змиряється». Вони доїдають свій десерт, наче ті ракети не спричинилися до жертв і немов за тим запуском стоїть якась стратегія, яка допоможе покласти край війні. Ба, ні: Трамп каже журналістці каналу Fox, що він бомбардував… Ірак. Журналістка його виправляє: «Сирію». Трампа дратує це зауваження. Сирія, Ірак – хіба не однаково! Він знову описує торт. Він у захваті від далекобійності тих ракет, яку він відкриває для себе, як хлопчак, який розгортає свої різдвяні подарунки. Не йдеться про стратегію, бо ця відповідь – без санкцій Конгресу США і ООН – нічого не варта: сирійський аеропорт неушкоджений, конфлікт триває. Трамп зробив добрий хід: поєднання шоколаду і ракет, які бабахкають, незмірно його потішило.
Другий бабах: 13 квітня на сході Афганістану Трамп скидає звичайну бомбу – найбільшу в американському арсеналі – на базу талібів. Тридцять шість загиблих. Їх порахували, знаючи, що ця бомба руйнує все в радіусі одного кілометра? Якщо добре подумати, то 36 для такого великого снаряду – це нікого не вражає. Хто вони – невідомо. Це бомбардування входить у спільну стратегію? Не більше, ніж у Сирії. Але забавка Трампа вибухнула, і можна здогадатися, що американська армія задоволена, тому що жоден президент досі не давав дозволу на скидання цієї бомби.
Третій приклад: 31 березня Трамп наказує військовому флоту розгорнутися вздовж берегів Північної Кореї. Через два тижні американська преса виявляє, що насправді флот прямував до Індонезії, але міністр оборони не наважився не послухати Трампа. Кажуть, що через два тижні ця армада дістанеться Кореї. Що вона зможе зробити? Захопити Північну Корею? Абсурд. Єдиний результат – загострити параною північних корейців і спонукати диктатуру прискорити ядерну програму, яка є їхнім захистом супроти повалення режиму. Трамп зізнається, що «корейське питання є складнішим, ніж я уявляв». Відкриття, яке він уже зробив, давши задній хід щодо реформи охорони здоров’я і щодо в’їзду мусульман у Сполучені Штати.
Усе це було б смішно, якби не було жертв і якби ця інфантильна поведінка не провіщала майбутніх вчинків. Трамп, зазнаючи провалу за провалом, шукатиме успіху, навіть ризикуючи наразитися на ще більші небезпеки. Що ж робити? Варто звернути увагу на те, що Трамп є загрозою – і що мир уже не може залежати від американської армії: вона скоряється наказам, а некомпетентне оточення Трампа його не втихомирить. Що ж, світ не може залишатися без нагляду, бо інакше буде надано свободу дій – більшу, ніж вони вже мають – всім диктаторам і всім маренням. Лише європейське військо, здатне втрутитися на далекій відстані, могло б замінити американську армію. Ми знаємо, що це не є пріоритетом для європейців. Доки не стане занадто пізно. Нагадаймо, що американці, ще до Трампа, чекали 1917-го, а згодом – кінця 1941 року, аби прийти на допомогу європейцям. Путін, Сі Цзіньпін, Асад, Ісламська держава не є ані кайзером, ані Гітлером. Та що ми знаємо? Ми або випереджаємо, або імпровізуємо. Та безперечним є одне: ми входимо в зону турбуленції.
Guy Sorman
Trump, un peligro inmediato
ABC, 24.04.2017
Зреферувала Галина Грабовська
28.04.2017