Якщо капітал і справді повернувся, як говорить Пікетті, то у цілком інший спосіб
Якщо ви хочете оцінити капітал, яким володіє держава, існує два способи зробити це. Один полягає в тому, аби об’їздити країну вздовж і впоперек, рахуючи будинки, мости, фабрики, крамниці та офіси і підсумовуючи їхню загальну вартість. Інший спосіб – це стукати у двері і запитувати людей, наскільки багатими вони є. Національні статистичні бюро зазвичай роблять і перше і друге, хоча не так буквально.
Загальні суми повинні бути приблизно рівними, тому що попри складний ланцюжок посередництва, саме з національних заощаджень фінансуються національні капіталовкладення. Утім, ці суми не є цілком однаковими і причин цього є декілька.
Наприклад, дещо з національного надбання знаходиться у володінні іноземців, а подекуди статки населення тримаються за кордоном. Та для великих, розвинутих країн сумарний ефект цього є незначним через баланс двох факторів. Вартість закордонного майна, яке належить мешканцям Великої Британії та Франції, в сумі є майже таким самим як вартість внутрішніх активів, які належать закордонним резидентам. Власність Німеччини є більшою, ніж її борг, але для США є правдою протилежне.
До того ж ми не трактуємо державні активи як частину наших особистих статків, навіть якщо ми високо цінуємо мережу доріг і національну галерею (і нам безумовно це слід робити). Якщо - прямо чи непрямо - ми володіємо державним боргом, ми трактуємо його як актив, при тому, що майбутні платники податків, яким доведеться його виплачувати, не характеризують це як тягар.
Й нарешті дещо з того, що ми розглядаємо як статки населення, є заявкою на майбутні доходи. Сукупна ринкова ціна акцій компанії Apple становить 500 млрд. дол., але вартість реальних активів, якими володіє корпорація, складає лише близько 15 млрд. дол. (і 150 млрд. дол. гори грошей). Величина вартості корпорації є передбаченням майбутніх прибутків. Аналогічно пенсійні права є важливою складовою статків населення, яка може – або не може – бути фінансована з фактичних капіталовкладень.
Отож є два різні уявлення про національний капітал: реальні активи і багатство населення. Широко цитоване дослідження Томаса Пікетті оцінює національний капітал, використовуючи дані, отримані від системи закладів ООН із статистичного підрахунку (єдине джерело, яке надає зіставну в міжнародному плані інформацію). Професор Пікетті зробив героїчну спробу відтворити оціночні показники для тривалого історичного періоду для Великої Британії та Франції – щоб оцінити те, що лорд Ліверпуль, прем’єр-міністр герцога Веллінгтона, і наполеонівські спеціалісти зі статистики говорили би своїм начальникам, якби у них були належні дані та знання системи закладів ООН із статистичного підрахунку.
Кількісні дані професора Пікетті є ближчими до першого уявлення (реальні активи), ніж до другого (багатство населення). Та для його основного завдання – критики нерівності – багатство населення, здавалось би, є більш релевантним. Статки Карлоса Сліма, Білла Гейтса чи Воррена Баффетта значною мірою виходять за межі його даних, тому що ринкова ціна América Móvil, Microsoft та Berkshire Hathaway значно перевищує матеріальні активи цих компаній. І хоча розмір цих с особистих статків є нетиповим навіть серед нинішніх багатіїв, джерела їх багатства є цілком типовими.
Якщо «капітал повернувся», як стверджує професор Пікетті, то в зовсім інший сенсі, аніж це оцінювалося в ХІХ ст., коли володіння капіталом давало владу через володіння засобами виробництва. Пани Слім, Гейтс і Баффетт контролюють засоби виробництва, але не так, як це описував Карл Маркс. Вони не отримали контроль над засобами виробництва внаслідок володіння капіталом; вони радше отримали капітал зі свого контролю над засобами виробництва, який вони здобули через політичний вплив і доступ до ринку.
Часи, коли економічну владу здобували, отримуючи заводи у спадок, давно минули. Містер Баффетт розпочав свою бізнес-кар’єру як власник заводів, але закрив їх і взявся за страхування. Такою є реальність капіталу в сучасній економіці.
John Kay
The capitalists sold the mills and bought all our futures
The Financial Times, 25.11.2014
Зреферувала Галина Грабовська
27.11.2014