[Вітчизна, 1954, № 8, с.143–146.]
В архіві І. Франка зберігаються уривки оповідань і повістей Бориславського циклу, з яких два (з повісті «Борислав сміється») уже надруковані в V томі двадцятитомного видання творів великого Каменяра. Інші ж публікуються вперше, за авторськими автографами, з незначними змінами в правописі.
Перший уривок починається розмовою між чоловіком Василем і жінкою Анною. П'яний чоловік завів свою жінку вночі глухою вулицею до нафтових ям і там втопив її. Далі змальовується картина розваги робітників у шинку. Закінчується уривок виступом проти галицької буржуазної інтелігенції і закликом до молоді не йти за тuми, кому чужі народні інтереси, а шукати вірних шляхів до покращання свого життя.
«...не слухайте голосу глухих,— говорить письменник,— не йдіть за проводом сліпих, бо й самі можете знайти вигідний шлях туди, куди кличе вас ваша совість і правдива людська душа, правдива людська наука».
Деякі дослідники висловили думку, що цей уривок є варіантом оповідання «Ріпник». На доказ цього вони висували те, що і в оповіданні «Ріпник», і в даному уривку виступає декласований селянин, який кинув господарство і пішов на заробітки в Борислав. Під впливом алкоголю він здеморалізувався до краю і вчинив страшний злочин — втопив свою жінку у нафтовій ямі. Але проти цього промовляють такі факти. В першій редакції оповідання «Ріпник» Фрузя помирає від холоду, а в другій — її топить суперниця Ганна. Крім того, тон цього уривку зовсім інший, ніж в «Ріпнику», інші також імена дійових осіб, та й героїня цього незакінченого оповідання Анна нічим не подібна до Фрузі. Зважаючи на це, скоріше треба думати, що даний уривок — це частина іншого оповідання, початок і кінець якого поки що не знайдено.
Чому автор не закінчив цього оповідання і не надрукував його — важко сказати. Можливо тому, що з огляду на тон і ідейну спрямованість його, І. Франко не мав надії провести його через цензурні рогатки.
Другий уривок — це невеличкий фрагмент першої редакції повісті «Боа констріктор», надрукованої 1878 р. у виданнях «Громадський друг» (№ 2), «Дзвін» і «Молот», які через постійні заборони австрійського уряду виходили на зміну один одному.
Третій уривок являє собою варіант другої редакції цієї ж повісті. В даному варіанті Дувідко змальований уже не таким садистом, яким він виступає в першій редакції. Він хоче стати доброю людиною і зовсім не збирається душити батька. В цьому уривку, як і в інших своїх творах, І. Франко проводить думку, що лише корисна праця облагороджує людину і приносить їй щастя.
І, нарешті, остання публікація — це уривок з невідомого оповідання, який зберігся в архіві письменника. Він також не має ні початку ні кінця. За своїм змістом це оповідання не належить до Бориславського циклу. В ньому І. Франко змальовує типову картину соціальних контрастів у тогочасному галицькому селі: з одного боку — багатії, які наживаються на праці бідняків, і з другого — селяни-бідняки, які ледве животіють в страшній нужді і злиднях. В цьому оповіданні І. Франко змалював також образ сільської фельдшерки, яка хоч і сама живе бідно, лікує бідних селян безплатно.
Тарас Франко,
старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Шевченка АН УРСР
21.11.1954