Величезні черги перед дверима виборчих дільниць є наочною демонстрацією розділеного широкими масами бажання шляхом голосування вирішувати майбутнє стосунків Каталонії з Іспанією
Фото було гарантованим мінімальним результатом. Артур Мас його отримав. Величезні черги перед дверима виборчих дільниць є наочною демонстрацією розділеного широкими масами бажання шляхом голосування вирішувати майбутнє стосунків Каталонії з Іспанією. Це вже факт, і навряд чи хтось стане відносно цього сперечатися. Проблема існує, у неї серйозний масштаб і це чудово вловили перископи усього світу.
Це не повинно нас дивувати. З опитувань ми знали, що ідею голосувати на референдумі – в усіх його варіантах – поділяли 80% населення. Хтось хотів проведення референдуму про самовизначення, інші – узгодженого і законного опитування, ще хтось – того партисипативний процесу, який відбувся вчора, чи чогось подібного, але всі вони сходилися в тому, що клин клином вибивають: рішення конституційного суду, який у 2010 р. вніс поправки до Статуту, схваленого трьома представницькими палатами (каталонським парламентом, іспанськими конгресом та сенатом) і електоратом Каталонії на референдумі, змушує першого подати нову пропозицію з даного питання і відтак запитати про думку щодо неї каталонців.
Дотепер – попри усе ще туманну федеральну конституційну реформу Іспанської соціалістичної робітничої партії – єдиною пропозицією, яка з’явилася на столі, була пропозиція про незалежність. Тому нікого не повинен дивувати успіх вчорашнього заходу, навіть з огляду на опитування щодо спільної самобутності і щодо головним чином федералістських преференцій чи третього шляху. Багато з тих, хто прийшли голосувати, не бажають незалежності або ж прекрасно прилаштуватися би до федеральних формул чи податкової угоди. Також є багато тих – навіть серед тих, хто прагне незалежності, - хто волів би голосувати на узгодженому і законному референдумі.
Переконаності – якої могло бракувати – додала збуджена і бідна на аргументи риторика, яку породили ініціативи прихильників суверенітету, і останні намагання заборонити голосування. Голосувати – це гарно, а голосувати тоді, коли хтось намагається це заборонити чи цьому завадити, надає процесові голосування додаткової привабливості. Так було, коли закінчилася епоха Франко, і багато каталонців знову відчули це зараз, намагаючись відповісти на запитання, яке до вчорашнього дня ніхто не насмілився сформулювати, аби дізнатися, чи бажають вони, щоб Каталонія була незалежною. Хоча це не був референдум, хоча це не був плебісцит, хоча це не був навіть партисипативний процес – оскільки уряд оскаржив його перед судом, - сам факт вираження свого бажання, саме це бажання, навіть якщо згодом воно не реалізується, є достатніми для того, аби почуватися задоволеними і навіть вдячними президентові Масу, який їм це забезпечив.
Якщо не брати до уваги фотографічне вираження бажання, варто детальніше розглянути цифрові показники явки: співвідношення позитивних відповідей на перші два питання і негативних на перше чи друге питання важить небагато чи взагалі нічого. Слід спрогнозувати, що вони означають з огляду на автономні вибори і навіть узгоджений і законний референдум, в якому візьмуть участь ті, хто вчора воліли залишитися вдома. Та зараз це не має значення, тому що аналіз проводиться у плані бажань: те, чого люди хочуть, а не те, що люди можуть. Натомість явка є цікавою, тому що ця цифра вказує передусім на калібр зброї, яку громадяни дали у руки Артурові Масу, аби він і далі очолював процес: не те, що люди хочуть, а те, що Мас може.
Якби явка була дуже низькою, скажімо, меншою мільйона, Артур Мас позбувся би головного козиря. Його партисипативний процес втратив би авторитет навіть серед прихильників незалежності: другий провал на додачу до провалу на виборах 2012 року, коли він хотів отримати тривку більшість і втратив 12 депутатів. Маріано Рахой не придумав жодної стратегії, аби поставити шах і мат. Негайне проведення виборів було б єдиними розумним виходом для президента, який втратив авторитет серед своїх і – особливо – дискредитував себе перед іспанським урядом. У цьому випадку ніхто, окрім партії Демократична взаємодія Каталонії, не прийняв би його намір очолити єдиний список незалежників. Тоді перед Оріолем Хункерасом та його Республіканською лівицею Каталонії відкрився би широкий шлях. То був найкращий сценарій для Народної партії [правляча політична партія Іспанії - Z]: каталонці би довідалися, чого варта Республіканська лівиця Каталонії, яка керує сама.
Велика явка, близько двох мільйонів, означає для Маса щось цілком протилежне. Вона дає йому можливість відновити своє одноособове лідерство у процесі, яке він втратив на виборах 2012 р. на користь Хункераса і до деякої міри Форкаделл і Касальс. Отримавши цю владу, він також здобув можливість відновити контроль над порядком денним і навіть програмою незалежників, який тоді втратив. Не зайве нагадати, що угода про парламентську стабільність, підписана між «Конвергенцією та Єднанням» і Республіканською лівицею Каталонії, передбачала проведення референдуму в 2014 р.; проте у ній не говорилося прямо про незалежність, а про власне державу в межах Європи, і визначалося певні умови стосовно дати у випадку, якщо не буде умов для його проведення. З ослабленим Масом розвиток подій дійшов до крайнощів.
Кинувши виклик Рахоєві і зірвавши банк, особливо в медійній площині, яка є такою важливою у нинішній міжнародній політиці, Артур Мас відтак здобув серед своїх більший авторитет, аби спробувати продовжити термін своїх повноважень до 2016 р., замість того, аби квапитися з виборами, які на руку лише Республіканській лівиці. Окрім того він має нагоду розпочати новий раунд діалогу, трохи покерувати, після того, як зовсім не керував два роки, домовитися щонайменше про утримання від голосування з Соціалістичною партією Каталонії та Народною партією при укладанні бюджету на 2015 р. і спокійно чекати - без потрясінь якоїсь обов’язкової дати – на те, що в Іспанії зміниться співвідношення сил. Усе це є найкращим у «9 листопада»: що воно вже минуло і віднині вже немає жодної дати, яка була би межею. Одні двері зачиняються, і відчиняються інші. Після цієї тривалої, виснажливої і дратуючої гри кожен отримав час і обов’язок вести діалог і досягати домовленостей.
Lluís Bassets
Artur Mas recupera el timón
El Pais, 10.11.2014
Зреферувала Галина Грабовська