Між Південною Америкою та островом Пасхи (місцева назва острова — Рапа-Нуї) в південній частині Тихого океану існував зв’язок. Нещодавні результати порівняння ДНК засвідчують: вже 800 років тому полінезійські жителі острова Пасхи схрещувалися з корінними жителями Південної Америки. Чи подавалися вони на Схід на плотах, повертаючись додому через якийсь час, чи їх відвідували індіанці, поки неясно, – розповідають науковці в журналі Current Biology.
«Кон-Тікі» (Kon-Tiki) — пліт з бальсових колод, на якому Тур Геєрдал і п'ять його супутників 1947 р. здійснили подорож від Південної Америки до Полінезії.
Величезні кам’яні голови з великими носами та довгими вухами зустрічають приїжджих: величні моаї – відомі на цілий світ, однак дотепер залишаються таємничими. Про те, звідки прийшли їхні творці, довго сперечалися. Норвезький науковець і шукач пригод Тур Геєрдал вважав, що скульптури на острові Пасхи подібні до південноамериканських статуй, тому й дотримувався думки, що корінні жителі Рапа-Нуї були вихідцями з Південної Америки.
Морська подорож від Південної Америки до цього віддаленого тихооканічного острова на простому плоті – можлива, довів Геєрдал 1947 року завдяки своїй знаменитій експедиції «Кон-Тікі».
Та сьогодні більшість учених схиляється до думки, що корінні жителі острова Пасхи мають полінезійське походження. Народ мореплавців поширювався від азійського континенту на Схід та Південь і завдяки сприятливим кліматичним умовам понад 1 200 років тому добрався до острова Пасхи. Відкритим залишається питання, чи мешканці острова могли контактувати з людьми, що жили на відстані 4 000 км. на території Південної Америки.
Віктор Морено-Маяр з музею природознавства в Копенгагені (Данія) та його колеги перевірили цю гіпотезу знову, взявши на озброєння генетичний аналіз. І підтвердили її. Порівняння геномів 27 піддослідних серед жителів острова Пасхи засвідчило, що їхній спадковий матеріал на 76 % – полінезійський, на 16 % – європейський і на 8 % – індіансько-американський.
«Присутність генів американських корінних жителів ще не доводить, що існував доколумбовий контакт», – визнають учені. Та ДНК-аналіз вказує на період, коли відбувалося схрещування з індіанським населенням. Згідно з результатами дослідження, це мало місце в період між 1 280 та 1 425 рр. – тобто, приблизно на 400 років раніше, ніж перші європейці ступили на острів Пасхи.
Як саме відбувалося спілкування між предками полінезійців та південноамериканських індіанців, залишається невиясненим. На думку Морено-Маяр та його колег, ймовірно, полінезійці з острова Пасхи плавали на Схід, а потім поверталися з цих мандрівок. Не виключено, що в супроводі індіанців. Адже побережжя Південної Америки під час таких подорожей складно проминути, й навпаки: шанси натрапити на острів Пасхи, пливучи зі Сходу, – зовсім крихітні.
Отже, Тур Геєрдал помилявся не цілком: контакти між Південною Америкою та островом Пасхи були, навіть якщо й провокували їх полінезійці, а не індіанці. Підтверджує цю тезу й знахідка, яку науковці недавно здійснили в Бразилії: два черепи корінних жителів, їхній спадковий матеріал виявився цілком полінезійським. Тобто, тихоокеанські жителі відвідували континент.
Морські подорожі між обома регіонами, як і під час експедиції Кон-Тікі, очевидно відбувалися не однократно. Це знову ж підтверджує, що навіть для так званих примітивних культур океану не існувало нездоланних бар’єрів.
Зреферувала Соломія КРИВЕНКО
Джерело: http://www.scinexx.de
29.10.2014