Усі першопрохідці домінують на ринку тимчасово. Петер Тіль це знає; також це відомо Антоніну Скалія. Дуже погано, що цього не знають більшість адвокатів та економістів
Петер Тіль є титаном навіть для мільярдера із Силіконової долини. Він є співзасновником PayPal, був першим інвестором у Facebook, фінансував LinkedIn, Spotify, SpaceX and Airbnb. Тепер він написав вкрай необхідне тлумачення інформаційної економіки, замасковане під легкий практичний посібник для підприємців. Основою для книги «Від нуля до одиниці: нотатки про старт, або як збудувати майбутнє» стали лекції м-ра Тіля, які він прочитав у Стенфордському університеті.
Він сподівається, що більше підприємців зосереджуватимуться на великих ідеях у сфері охорони здоров’я, енергетики і транспорту. Його сміливе фірмове гасло: «Нам обіцяли літаючі автомобілі, а все, що ми отримали, - це 140 символів» є натяком на Твіттер. Його тлумачення інновацій також є абеткою того, як працює вільний ринок. Він заохочує підприємців ставити запитання: «Які важливі компанії ніхто не будує?»
Він застерігає супроти створення продуктів, які можуть бути перетворені в товар. «Усі успішні компанії є різними. Кожна здобуває монополію, вирішуючи єдину в своєму роді проблему», - пише він. «Усі збанкрутілі компанії є однаковими: їм не вдалося уникнути конкуренції». Прикладом є Google, з його унікальною пошуковою рекламою, який вартує утричі більше, ніж усі авіалінії США разом узяті.
Багатьох критиків шокує те, що м-р Тіль сповідує монополії, але він наполегливо обстоює лише те, що сам називає «креативною монополією» - те, що є «настільки добрим у тому, чим займається, що жодна інша компанія не може запропонувати близького аналога-замінника». Він зауважує, що на противагу «незаконному булінгу чи урядовому фаворитизму креативні монополії створюють для споживачів більший вибір, привносячи цілком нові категорії достатку у світ».
Інтернет сприяє новим креативним технологіям. Компанії можуть скористатися з мережевих ефектів – чи того, що економісти називають мережевою екстерналією, - аби вийти на лідируючі позиції. PayPal став найпоширенішим способом розрахунків в Інтернеті, досягнувши критичної маси покупців і продавців. LinkedIn добився успіху, коли достатня кількість людей розмістила там свої робочі профілі, аби сайт став надзвичайно корисним для працедавців і спеціалістів з підбору кадрів. Airbnb зробився привабливим для домовласників, оскільки все більша кількість людей орендувала житло через цей сайт.
З контроверсійним твердженням м-ра Тіля про те, що «монополія є передумовою кожного успішного бізнесу», погоджується Йозеф Шумпетер, австрійський економіст, найбільше відомий створенням терміну «креативне руйнування». Шумпетер у книзі, написаній у 1942 р., пояснив ключову роль тимчасових монополій в інноваціях: «Запровадження нових методів виробництва і нових товарів широкого вжитку навряд чи можливе при повній – чи цілком негайній – конкуренції від самого старту А це означає, що основна маса того, що ми називаємо економічним прогресом, з нею несумісна. Насправді повна конкуренція призупиняється і завжди призупинялася щоразу, коли запроваджувалося щось нове».
Багато науковців і адвокатів з антитрестівських справ помилково вважають, що монопольна компанія є поганою за означенням. У 1970-і роки Міністерство юстиції подало позов проти IBM, а в 1990-і – проти Microsoft, не розуміючи, що на ринку, який динамічно розвивається, де уряд не протегує його учасникам, нові першопрохідці витісняють старих першопрохідців. Apple поклала край домінуванню Microsoft, який покінчив з домінуванням IBM.
М-р Тіль приєднався до давньої суперечки. Суддя Верховного суду США Антонін Скалія десятиліття тому метав громи і блискавки, коли обстоював монополії перед думкою більшості: «Саме по собі володіння монопольним правом – і супутнє йому призначення монопольних цін – не тільки не є незаконним, воно є важливим елементом системи ринкової економіки. Можливість призначати монопольні ціни – принаймні на короткий період – це те, що в першу чергу приваблює підприємців; це спонукає приймати ризиковані рішення, які забезпечують інновації та економічне зростання».
Це викликало обурення адвоката з антитрестівських справ із Силіконової долини Гері Рібека. У своїй книзі «Звільніть ринок! Чому лише уряд може підтримувати конкурентний ринок», він назвав рішення судді Скалія «неймовірними». М-р Рібек заявив: «Ніхто не потребує перспективи монополії, аби це спонукало його вкладати гроші». Це був би програшний аргумент в компанії з ризикованим капіталом м-ра Тіля.
Науковець Тім Ву, який створив термін «мережевий нейтралітет», у своїй книзі 2010 р. «The Master Switch» також вимагає, аби уряд розформував компанії Google, Facebook та Apple як нових монополістів. Однак усі вони є креативними монополіями. Кращі послуги, відсутність правил та норм дають їм їхні переваги у пошуковій рекламі, дисплейній рекламі і проектах.
Агітатори, які хочуть розформувати креативних монополістів, не розуміють, що лише уряд може створити некреативний тип монополії, захищаючи від конкуренції. AT&T вже кілька десятиліть користується наданою урядом монополією. Міста захищали таксі від конкуренції, поки Uber і Lyft не розширили вибір клієнтів.
Коли минулого тижня м-ра Тіля запитали про вплив аналізу Шумпетера на довірливого читача, він розсміявся. «Було б непогано для читачів осягнути щось із австрійського економічного вчення про монополії», - сказав він. Книга «Від нуля до одиниці» не була задумана як політичний маніфест, проте вона могла б допомогти повернути Силіконову долину до її витоків: сприяти тому, аби інновації були великими, а уряд – непомітним.
L. Gordon Crovitz
Three Cheers for ‘Creative Monopolies’
The Wall Street Journal, 12.10.2014
Зреферувала Галина Грабовська
17.10.2014