Сецесійні прагнення набралися сили, тому що пропонують можливості для втечі, коли доходить до краху іспанського проекту
«Тепер думки про твоє ім'я затруюють мої мрії»
(Луїс Сернуда)
Попри те, що так може видаватися на перший погляд, каталонський сецесійний виклик, можливо, сьогодні не є головною загрозою для Іспанії. Великою проблемою країни, яка зробила її вразливою, зневіреною і нестійкою, є її власна внутрішня слабкість. Брак суспільної згуртованості, моральна непристойність корупції, тривожна інтелектуальна тривіальність, нестача колективних цінностей, крах освіти, розквіт демагогії та вікіполітики – усе це призвело до структурного банкрутства країни, яка в своїй зарозумілості нувориша зрештою повірила у власну міцність. Сецесійні прагнення набралися сил, тому що у розпал іспанської кризи міфологічною аурою породили простий проект, однаковою мірою егоїстичний та виправданий: піти. Розрив як крайня точка перед наближенням відчуття краху, можливість втекти від маразму.
Можливо, за своєю суттю не надто відмінним є бажання порятуватися, яке знову загнало у внутрішній екзиль – в якому живеш у власному сумлінні – багатьох іспанців, яким не сила далі терпіти щораз задушливіше середовище. Для якого притаманні фракційне сектантство, популістський екстремізм, ідеологічне глупство, бездухе пристосуванство, політичний цирк, остаточна поразка ідеалів співіснування. Загальний стан справ у державі – це спустошлива банальність, суміш тупості, некомпетентності та обману, яка віщує велетенську історичну катастрофу і налаштовує на моральне відчуження, на індивідуалістичний скептицизм. Соціологічне зростання песимізму є найгіршою новиною цієї Іспанії, яка переживає важкі часи, в якій загроза епідемії становить собою символічний пароксизм її власної напруженої ситуації. Відчай, який затруював мрії вигнанця Сернуди, тепер є токсичним коктейлем із суму, розчарування і недовіри, який отруює найсвідомих чи найпрозорливіших громадян на кожну згадку про скорботну атмосферу краху репутації їхньої батьківщини.
Сецесійний конфлікт став можливий через тривалу відсутність спільного проекту Іспанії. Протягом цих років вона була країною, приспаною ілюзією мінливого гаразду і самовдоволенням слабкого мислення. Структурна міцність країни зникла (якщо вона колись була), коли її середній клас стрімко зубожів. Ми є переляканою спільнотою, яка зненацька відкрила для себе власну нікчемність. І це відчуття жахливої безпорадності призвіщає ескапістський ривок в нікуди, до будь-кого, хто покаже користолюбну спокусу популізму. Національне свято Іспанії [відзначається 12 жовтня – Z] настає в атмосфері повної зневіри, в надкритичний момент тривоги, страху і злості, коли Іспанія є головним ворогом для себе самої. Їй майже нема чого святкувати в системі, яка руйнується, яку навіть не знаєш, чи варто рятувати.
Ignacio Camacho
El marasmo Español
ABC, 12.10.2014
Зреферувала Галина Грабовська
16.10.2014