Ми вже звикли, що кожна дія влади, зокрема в гуманітарній сфері, — це обов’язково якесь ще одне паскудство. От і чутки про можливу державну реєстрацію так званої УПГКЦ (відомої як «секта Догнала») вже майже нікого не дивують. Дивує скорше те, що цього досі не зроблено.
Банкова ще вагається
Як повідомив «Z» Володимир Любчик, директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України, «в Мінкультури подані відповідні документи на реєстрацію Української Правовірної Греко-Католицької Церкви. Вони знаходяться в стадії опрацювання. Про прийняте рішення Мінкультури повідомить представників УПГКЦ, журналістські кола, а також представників тих громадських і церковних організацій, кого це цікавить. В даному ж випадку нічого коментувати, тому що рішення не прийняте».
Іншими словами, остаточної команди згори ще не надходило. На Банковій ще думають. Хоч кремлівське лобі в Партії реґіонів продавлює це рішення відтоді, як Янукович прийшов до влади, себто від 2010 року. Можна багато різного говорити про колишнього міністра культури Михайла Кулиняка, але треба віддати йому належне: попри шалений тиск він таки не зареєстрував релігійну групу Догнала. Як і не передав Московському Патріархатові будівлі національних музеїв на території Києво-Печерської лаври.
Така непоступливість міністра доводила того ж Вадима Колесніченка ледь не до скреготу зубовного. Про це свідчить хоч би така деталь, як зумисне спотворення прізвища міністра в офіційному документі — депутатському запиті Колесніченка від 1.11.2012 р. з приводу «створення з боку Мінкультури перешкод в проведенні реєстрації УПГКЦ». Вадим Васильович адресує своє звернення «Міністру культури України Кулиняці М.А.», хоч прекрасно знає і справжнє прізвище Михайла Андрійовича, і те, як воно пишеться у давальному відмінку. Така собі дрібна помста.
Не хочеться забігати наперед, але, як видається, новий міністр Леонід Новохатько може бути поступливішим. Протягом усієї своєї кар’єри він ніколи не зраджував гасло: «Партия сказала: надо! Комсомол ответил: есть!».
В чужий монастир зі своїм статутом
Та повернімося до УПГКЦ. Ще й десяти років не минуло, відколи громадянин Чехії Антонін Догнал зі своїм почтом з’явився в Україні, але написано про нього набагато більше, ніж він на те заслуговує. Починав свою кар’єру як римо-католицький священик, служив парохом в моравському селі біля Оломоуца. Зацікавився рухом «харизматичної обнови» в РКЦ, одним з ініціаторів якого був бельґійський кардинал Сюненс. Практикуючи харизматичну молитву, пережив «нове відкриття на Святого Духа», відчув у собі «дар пророцтва». І почалося…
Разом з групою прибічників о. Догнал змінює обряд і вступає до новіціату Словацької Греко-Католицької Провінції ЧСВВ. Перебуваючи у василіянському монастирі у Венґожеві (Польща), намагався встановити там свої порядки. Як наслідок, баламутів виганяють до Дрієнова у Словаччині, а 1998 року взагалі ліквідовують харизматичну спільноту в ЧСВВ («догналівців», як їх назвали).
Намагаючись реформувати ГКЦ в Словаччині і Чехії, адепти «харизматичної обнови» висувають свого «пророка» Догнала кандидатом на єпископа-помічника Пряшівського, а його послідовника Шпіржіка — на майбутнього екзарха Празького. І хоч нічого з тієї авантюри не вийшло, все ж «догналівці» не вгамувалися. 2003 року вони спровокували гучний скандал, коли спробували перешкодити ватиканському висуванцеві о. Ладиславу Гучці стати новим греко-католицьким екзархом у Празі. Як наслідок, Чеську делеґатуру василіян взагалі ліквідували, а її чільників (заколотників Догнала і Ко) виставили в Україну. І хоч кардинал Гузар на всі лади намагався цьому «щастю» запобігти, але чесько-словацький десант отців-розкольників таки висадився в Підгірцях.
«Пророк»-стукач
Одного гострого «пророчого» погляду Догналові було досить, аби зрозуміти: УГКЦ засмоктало в трясовину апостазії і її треба терміново рятувати. Як? Дуже просто — реформувавши її за власними (догналівськими) лекалами. Тобто цю нещасну Церкву треба очолити. Щоправда, «підгорецькі отці» забули поцікавитися в самих українських греко-католиків, чи потрібна їм та допомога. Але це такі дрібниці… І полетіли у Ватикан до Папи листи-доноси, мовляв, кардинал Гузар віщує маятником, провадить політику Московського патріархату, підступно мріючи з ним об’єднатися, і взагалі є масоном. І що потрібно на місце Блаженнішого обрати «особу, яка має правовірний і моральний авторитет». Себто самого Догнала. Папа до порад «пророка» не дослухався, за що й нарвався. Догнал наклав на нього анафему . А заразом і на Івана-Павла ІІ (посмертно), і на кардинала Гузара, і на протоархимандрита ЧСВВ о. Ковбича (за те, що виключив «догналівців» з Чину), і на кардинала Праги, і на екзарха Кошіцького, і на всіх урядників Папської Курії. Себто прокляв усіх своїх кривдників.
Щоправда, все те сталося вже після того, як самого Догнала і Ко 2008 року відлучили від Церкви. За те, що, порушуючи всі канони, «підгорецькі отці» самі себе висвятили на єпископів. І за розкольницьку діяльність. І за розпалювання бунту і ненависті супроти місцевого єпископа і Глави Церкви. І за наклепи на єрархію…
Новий курс на «Русскій мір»
Того ж таки 2009 року «догналівці» проголошують створення власної Церкви. Також греко-католицької, але вже правовірної. А ще через два роки незареєстрована і ніким не визнана опереткова УПГКЦ ощасливила християнський світ створенням так званого «Візантійського католицького патріархату». Звісна річ, на чолі з Догналом — «патріархом».
«Підгорецькі отці» швидко зметикували, що за нової влади в Україні у них з’являється шанс. Але для цього треба радикально змінити курс. Догналівці заявляють, що якби РПЦ визнала «примат Римського єпископа екс-кафедра», то УПГКЦ могла б прийняти юрисдикцію Московського патріархату. Іншими словами, поруч з УПЦ-МП в Україні виникла б і УГКЦ-МП.
На адресу прем’єра Азарова летить донос, в якому «догналівці» стверджують: в Галичині зріє антиурядовий путч, який очолює священноначаліє УГКЦ. Щоб запобігти цьому лихові, треба терміново зареєструвати УПГКЦ — єдину опору чинної влади в Західній Україні. Лише цей крок зруйнує монополію УГКЦ в реґіоні.
На свого спільника та захисника Догнал серед усього українського політикуму обрав Вадима Колесніченка, голову міжфракційного депутатського об’єднання «На підтримку канонічної Православної Церкви». Що ж, у цього знаного «антифашиста» нюх на канонічність видатний. Щоправда, головний «каноніст» Ради не врахував однієї маленької деталі: його підзахисний під час наступного з черги загострення правовірности, встиг накласти анафему на «священну корову» «Русского міра» — патріарха Московського Кирила (Гундяєва). Тож зовсім не факт, що Кирило (читай «Русскій мір») захоче робити ставку на якогось екзотичного чеха. Хай і «правовірного».
І ні Путін, ні Лукашенко з Януковичем, яких закидав своїми «соборнорусскіми» відеозверненнями Догнал, ні «Суть врємєні» Курґіняна, ні Інститут країн СНД Затуліна, ні навіть газета «2000», до яких апелюють «підгорецькі отці», не кинуться в обійми до цих підозріло-нав’язливих «інтеґраторів». Хоч все може бути, коли йдеться про «возз'єднання братніх народів».
Все набагато серйозніше
Ось як прокоментував для «Z» ситуацію з УПГКЦ Дмитро Степовик, доктор богослов’я і філософії:
- Усі ці акції по розколу — стара імперська політика. Суть її полягає в тезі, яка була сформульована ще за часів Римської імперії: «Розділяй і владарюй». Саме для цього й створюється паралельна до УГКЦ структура ієрархів. Нічого спільного зі святою Євангелією діяльність цього угруповання фанатиків не має. Мета тих, хто за ними стоїть, — розпад держави на всіх рівнях, зверху донизу. Та українці — тверезі в релігійному плані люди, і переважна їх більшість (понад 90%) буде визнавати ієрархію, яка сьогодні існує в УГКЦ. Догналівці ніколи не вийдуть за межі марґінальної секти. Сьогодні в Україні панує досить напружена психологічна ситуація, тому люди й шукають усіляких екстремальних проявів (і в політиці, і в соціальному житті, і в релігії). Не витримавши потужного інформаційного, політичного і духовного пресингу, дехто ховається від життєвих проблем в такого роду екстремальних сектах. Найкращий метод боротьби з ними — менше про них говорити. Недарма ж вони анафеми всім роздають. Завжди знайдуться такі, що скажуть: «О, дивіться, так вони проти всіх! Значить, за ними істина…». Весь цей галас і всі ці скандали робляться лише для того, щоб привернути до себе увагу. А значить, завоювати медіа-простір. Без реклами сьогодні нічого не робиться.
Протилежної думки дотримується авторитетний український науковець й експерт-релігієзнавець, який погодився прокоментувати ситуацію лише на умовах анонімності:
- Все набагато серйозніше, ніж декому здається. Якщо вже до справи долучився Колесніченко, значить, цілком вірогідно, що їх зареєструють. Такі речі лише з волі Президента робляться. Богослів’я УПГКЦ те ж саме, що і в УГКЦ. Інша справа, що деякі молитовні практики вони запозичили у харизматичних церков. В цьому немає нічого протизаконного, адже ІІ-й Ватиканський Собор 1962–1965 років дозволив нові форми богослужень. Багато хто вважає, що переживання послідовниками о. Догнала стану «з’єднання зі Святим Духом» є нічим іншим, як «прелестю духовною». Але навіть ці перестороги не завадили багатьом священикам УГКЦ посилати своїх вірян на реколекції до «підгорецьких отців». Лише коли під впливом таких реколекцій сестри монастиря св. Іллі в Брюховичах вирішили відокремитися від ЧСВВ, керівництво УГКЦ схаменулося і забило тривогу. Лише коли до догналівців пішли люди, почали говорити про «зомбування» та інші речі. Так що, це зовсім не марґінальна секта. Її діяльність може призвести до чергового розколу. Це серйозна небезпека для Церкви.
01.03.2013