(фраґмент з книги "Квіти Санта-Барбари", що днями виходить у видавництві «Тріада плюс»)
Місто дитинства. Криве, кособоке, ніяке, але місто його і тому на планеті Земля кращого міста немає. Зрозуміти очевидне, що міста, яке любиш нема, є тільки мрія, міраж, ностальгія за часом, надія що це все повернеться, припливе тобі в снах, звідти з того дитинства, в цьому стані Тимур вже не може.
Хто б сперечався, а, власне, для чого. В пам’яті в нього «котловани копали і заливали бетоном фундаменти нових домів, на наших очах. Там ми бавились в хованки». Вірю, хоча логіки в тому, що «я завжди любив своє місто» нема. Суцільні емоції, як свято «День міста». Повітряні кульки, малюки на асфальті, малюнки, усмішки, парад цих старих Запорожців, промови, концерти і нарешті салют!
* * *
— Чувак, але до чого це згадувати ? Живи зараз. Реконструкція часу – це фентезі. Перемотати плівку назад неможливо і, власне, для чого ? Нам було за двадцять, тепер далеко за сорок.
— Світ став брутальним і в ньому більше енергії.
— Світ – нейтральний, це ми відстаємо в реакції, швидкість не та. Чекаємо, що от в майбутньому буде справжнє життя, а життя безкінечне сьогодні, воно тута, зараз і вже. Спроба в душі відтворити тогочасну реальність – провальна ідея. Неможливо втримати час. Сучасне, зараз, це найкраще майбутнє. Тепер тільки починається справжнє життя. Навіть тут. От дивись. Місцеві барони прикупили дружинам, коханкам, якийсь інтерес, бізнес такий, щоб ті зовсім не скурились в хаті. Ремонт одягу «Стиль», перукарні, ідіотичні салони краси під назвою «Шанс», арт-бутік «Сан-Ремо» і турфірму Шенген. Гроші в них є, але тих перемкнуло, захотілось чогось ...
* * *
— Ріта, її звали Ріта і вона говорила, що танго це університет тіла. Танець навчить говорити і звільнить твою голову, для чогось важливого, ніж думати, а що ж вона там мала на увазі коли глянула так, я вже забув. Так от, танго це чудовий чоловічий варіант познайомитись і стати близьким. Не дивись так. Я зробив це для неї. Клуб. Ти б все рівно допер, що я не звихнувся розпочавши цей химерний проект. Людвіг називає затію з Бамако і танго, «впровадження латиноамериканських танців у побут місцевих депресивних громад».
* * *
— І ти придумав їм танго ?
— Більше
— Тобто ?
— Я їх оживив.
— В сенсі?
— Ми ж всі боїмось нашого віку. Всіх переслідує страх постаріти. Все, буквально все навколо нас – реклама, культура – робить що, славить що ?
— Молодість.
— Треба бути молодим, худим, спортивним підтягнутим, бо інакше...
— Ти просто ніхто у великій битві природи під назвою «знайти собі пару»
— Exactly. Людина не винна, що починає сивіти, появляються зморшки...
— Тимур, ці правила не нашого авторства
— І що ? Я і ти не старіємо тому, що ми вже з тобою старі. Розлабся, це жарт. Людей які чесно приймають свій вік – одиниці. У всіх дисонанс між тим скільки в паспорті – так і як виглядаєш, точніше на скільки себе почуваєш.
— А решта, а ми з тобою Тимур ?
— Опираємось, намагаємось скинути масу. Дієта, спортзал, хто як може. Людвіг, он також, вперше побачив, на вигляд мішок, і блідий, як північний олень. Тепер похудав, бігає, зранку, часом. Стараються всі. Особливо жінки. Вони ж хочуть подобатись всім. Штучні груди, губи, ніс, відполірована шкіра, засмага з солярію і..
— Маємо відретушовану версію самої себе в енному віці. Ваші ноги стануть на 17% стройніші, а ви на 43% привабливішою. Силікон може не все, але пластичні хірурги, мадам, перешиють вас на замовлення, це питання ціни.
— Ринопластика, професор, дороге задоволення. Нова попа в Буенос-Айресі йде від тисячі доларів, але справа не в тілі – як Рома Льотчик казав, «худа корова, це ще не газель», я дав їм...
— Ілюзію молодості. …пожовклі картинки минулих емоцій, міраж ?
— Нє, я дав їм щось більше, велике…
— Ліки від сірих безрадісних буднів ?
— Більше, без назви, з присмаком ревнощів, якихось неймовірних пригод. Сурогат кохання і зради. Уяви собі: звичайна людина, нудна як капуста, і тут у не ї в житті відбувається вибух, драма, з неї пруть і виходять на волю всі демони. Люди ніби компенсують роки, та що там, десятки років рутини сімейного щастя
— А сюди приходять тільки парами ?
— Сюди всілякі приходять, за винятком бухих і сімейних. Навіть колишні недоступні красуні, міс швейної фабрики і привокзальної площі
— Останній гейм ?
— Не знаю, але контури їхнього тіла, що випирають з під плаття, притягують погляди сотні людей..
— А їхні партнери ? Чоловіки?
— Загинули на війні, емігрували, чи спились і рано померли. Де вони, чого їх так мало, принаймні, я не бачив на вулиці багато чоловічого люду
— Чоловіків менше в рази. Але є. Страшно колоритні особи. Жодного запаху спортивного залу. Тестостерон по губах не стікає. Навпаки. Сама елегантність. Ти би їх бачив. Добротні костюми серйозних кольорів, яскраві краватки з справжнього шовку, одеколон, мешти, старанне гоління. Ці кавалери тримають фасон.
— Допомагає їм на танцполі?
— А яке це має значення. Чувак, люди танцюють як можуть. Живі, не картинки з фейсбуку. Нормальні, ніяких невротиків, психів. Тут одного жінка привела – не повіриш – щоб схуд. Такий повний, з похмілля, спітнілий, в сорочці, на випуск. Гексоген. Олігарх наш місцевий. Роками сидить на дієті, всі дивуються, як він не худне. Він лиш сумно киває й жене на генетику. Перед тим як вертатись додому, бере піцу, канапки, хот дог, наїдається добре, бо вдома на вечір, органічний кефір, бринза і салати з трави. Одним словом, пристойного виду мужчина, нетверезий, але в міру звичайно, і вона також нормальних пропорцій, без гострих кутів...
— І витягнутих апаратом Єлізарова ніг ?
— Нє, не Барбі, ніяких цих шузів-стилетів, міні-спідниць, я досі не розумію, як можна, в принципі, сісти.
— Най бачать всі ?
— Нє, так до колін і ніяк, нє, не в обтяжку, звичайна нормальна….
— І що сталось ? Вона надивились журналів, захотілось гламуру після...
— Або, чувак, стало страшно, вірніше незручно при світлі, якось роздягатись, це скоріше причина...
— Є ж якісь там дієти для цього.
— Найкраще заклеїти рот. Люди худнуть не для того, щоб схуднути, це мода така.
— Дієта, Тимур, це нова релігія, я це в Києві бачив. Вони будуть сидіть перед тобою коли ти з задоволенням їж і страждати і ..
