Захар Беркут (1978, коментарі)

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 7, с. 97—103; № 8, с. 117—121; № 9, с. 133—139; № 10, с. 148—159; № 11, с. 169—175; № 12, с. 185—189; № 13, с. 205—210; № 14, с. 221—226; № 15, с. 237—243.

Повість «Захар Беркут» I. Франко написав 1 жовтня — 15 лис­топада 1882 р. на конкурс, оголошений журналом «Зоря» 27 вересня 1882 р. Про умови конкурсу було сказано: «Темат до повістей належить брати з нашого народного життя, будь теперішнього, будь минувшого, з життя інтелігенції або з життя сільського люду; по можності переважати повинна сторона ідеальна, єсли тільки не віддаляється від правди. Світлі прояви нашого життя, яко взірці, достойні загального наслідування, будуть для нас найбільше пожаданим матеріалом».

Коли засідала конкурсна комісія і хто в неї входив — невідомо. Лише в травні 1883 р. у журналі «Зоря» вміщено повідомлення, що повість «Захар Беркут» І.Франка одержала першу премію.

Про роботу над твором, про умови його публікації I. Франко пише в листі до М. Павлика від 12 листопада 1882 р.: «Зоря» розписала премію на повість з обіцянкою платити за лист печаті по 20—25 з[олотих] р[инських] [...]. Отже, я пишу повість історичну, з XIII віку (напад монголів), і ідеальну (по поніманню характерів), хоч реальну по методі писания, так, як і Флоберова «Salambo», в котрій стараюсь на підставі тих немногих актів історичних про давне громад- ське життя показати життя самоуправне, безначальне і федеральне иаших громад, боротьбу елементу вічево-федерального з деструктивним князівсько-боярським І вкінці з руйнуючою силою мон­голів. Повість тота, хоч і містить у собі багато історичної і неісто­ричної декорації, все-таки, надіюсь, збудить живий інтерес і у су­часних людей [...]. Яка буде її доля в руках Партицького — боги знають. Ми з Парт[ицьким] дуже у вражді [...]. Тільки ж тепер я чув, що Пар[тицький] невдоволений собою і дотеперішньою «Зо­рею», рад би поставити її деяк на живий плац і спеціально рад би поєднатись зо мною. Що ж діяти — гнів сорочки не дасть; стрібую, не помітуючись своїх думок, зав’язатись із П[артицьким], а в те­перішнім разі аж два гриби в борщ прибули мені: і повість би пе­чаталась, щоб без зміни, се conditio sine qua non*, і гроші б були, і надіюсь, що воно так буде...».

Письменникові довелося перебороти перешкоди, які чинив публікації твору редактор журналу, один з лідерів галицьких «на­родовців», буржуазний націоналіст Омелян Партицький (1840— 1895). Він пробував нав’язати І. Франкові свою концепцію деяких історичних явищ, полемізував з автором «Захара Беркута» в листах, намагався схилити його до внесення у повість суттєвих змін. Так, відповідаючи І. Франкові на лист від 17 листопада 1882 р., О. Пар­тицький 25 грудня того ж року писав: «Повість Ваша, хоч як зна­менито писана, та все ж в цілій заснові, в цілій тенденції для «Зорі» не зовсім надається. Зразу єще думав я, що редакції прислугувати буде право скорочення повісті, ба, навіть дрібної модифікації де­яких вираженій». Лист зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 3, № 1618, арк. 27-30)**.

О. Партицький робив І. Франкові закиди щодо змалювання образу Данила Галицького, постать якого, на його думку, «світло представляєсь в нашій минувшості. [...] Данило, по свідоцтву іс­торії, був правдивим «королем мужиків» (ф. 3,№ 1618, арк. 28—30).

Але І. Франко не мав наміру відступати від своїх поглядів на історичні події, а тим більше переробляти повість. Він залишив незмінною концепцію твору, обгрунтувавши ряд своїх думок у листах до редактора журналу «Зоря», Так, 29 грудня 1882 р. І. Франко пи­сав О. Партицькому, що за погляди, висловлені в повісті, має від­повідати автор. «Такі спеціально історичні контроверсії не належать до «провідних гадок» часописі, і просте застереження редакції, що «за історичні погляди автора не відповідаємо», вистарчить тут ціл­ковито. Що ж до змін і скорочень, то ми зробимо ось що: я надіюсь по святах бути у Львові і передискутувати з Вами всі такі місця, котрі б, по Вашій думці, мусили бути змінені або скорочені...» (Твори, т. 20, с. 180). І. Франко погодився лише дати примітки до певних місць повісті. Так, у третьому розділі твору до слів: «Довго блукався він (Захар Беркут.— Ред.) по горах і долах, аж поки по році блукання не зайшов до скитських монахів» подано у виносці тане пояснення: «Пишучи про скитський монастир, опираюсь не на історичнім факті, а на переказі народнім, що відносить монастир той до первопочатків християнства в нашій землі»***.

До іншого місця повісті (той же третій розділ) I. Франко дав пояснення: «Погляди, котрі висказує тут Захар Беркут, можуть уважатися характеристикого поглядів тогочасного простого народу на князів і їх криваві міжусобиці. Пригадуємо, що подібні по­гляди найшли відголос навіть у нашого літописця в оповіданні про співака Митусу, котрого за бунтовні бесіди і непокірність князь Данило казав зловити і укарати смертю. Розуміється, що, наво­дячи такі погляди для характеристики часу і людей, ми тим не хо­чемо уймити ваги і значення личності князя Данила, котрий між всіми володітелями русько-галицьких земель визначується яко чоловік незвичайний і, по-своєму, як на ті часи, досить демокра­тичний та обдарений політичним розумом. Прим[ітка] авт[ора]»****.

Після публікації в журн. «Зоря» повість вийшла окремим ви­данням: Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці. Накладом редакції «Зорі». Львів, 1883, 184 с. Твір опубліковано без суттєвих змін і відхилень від першодруку, проте в текст повісті внесено деякі мовноправописні поправки.

1902 р. накладом «Українсько-руської видавничої спілки» у Львові вийшло друге видання повісті з деякими мовноправописними поправ­ками автора.

Повість I. Франка викликала широке запікавлення громад­ськості. Її прихильно сприйняла і критика. Були спроби перекласти її за межами України. Український публіцист і критик демокра­тичного напряму Роман Сембратович (1876—1906), переклавши більшу частину повісті німецького мовою, пропонував свій переклад п’ятьом видавцям. «Всюди відказано мені, що так руська літера­тура, як і ім’я писателя так мало ще звісні, що видання такого твору було би занадто ризиковане»,— пише Р. Сембратович у листі до I. Франка від 10 квітня 1903 р. (ф. 3, № 1624, арк. 215, зв.). За життя письменника повість німецького мовою не була видана. Доля перекладу Р. Сембратовича невідома.

Російського мовою «Захара Беркута» у 900-х роках переклав російський письменник, учасник революційного руху в Росії Василь Матвєєв (1885—1963). Зберігся автограф-машинопис чотирьох частин його перекладу, а також короткий зміст трьох останніх частин твору. Переклад озаглавлений: Иван Франко. Захар Беркут. Страничка из жизни народа Карпатской Руси в XIII веке. Перевод с галицийского В. В. Матвеева (автограф знаходиться у I. В. Мат­вєєва в Харкові).

В архіві I. Франка (ф. 3, № 3106) зберігається інсценізація цього твору (машинопис, 123 с.) , під назвою: «Захар Беркут. Сце­нічні образки громадського життя Карпатської Русі в XIII віці, в V-х діях, VI-и відслонах (із повісті Івана Франка). Євген Віхан­ський. Золочів». Серед листування письменника є лист вчителя Є. Віханського, з якого видно, якими критеріями керувався автор, інсценізуючи твір I. Франка: «Оскільки було в моїх силах, я весь час старався держатися в рамках Вашої повісті, щоб пустою фан­тазією не зіпсувати в нічім красу сьоготвору. Більшість сцен — се вірні відбитки Ваших образів з повісті» (ф. 3, № 3106).

Подається за виданням: Іван Франко. Захар Беркут. Львів, 1902.

«Зоря» — український літературно-громадський журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Львові протягом 1880—1897 рр. Певний час до складу редакції журналу входив I. Франко, намагаючись демократизувати журнал, що викликало невдоволення з боку «народовців». У 1886 р. І. Франко порвав з ре­дакцією «Зорі».

Зелемень — гора в Карпатах, висота 1177 м.

...битва над рікою Калкою...— битва між русь­кими і татаро-монгольськими військами Чінгісхана, відбулася 1223 р. на річці Калці (тепер Кальчик у Донецькій області УРСР).

Данило Романович — Данило Галицький— князь Галицько-Волинської землі (1201—1264).

...край... Арпадів — Угорщина; Арпади —Династія угорських князів (889—1001), згодом королів (1001—1301).

_________________________________

*Неодмінна умова (лат). — Ред.

**Далі посилання на цей фонд подається скорочено: ф. 3, №.

***«Зоря», 1883, № 9, с, 134,

****«Зоря», 1883, № 9, с, 139,