“З БОГОМ!” – плакат із таким написом сьогодні підносив на руках чоловік у першому ряду глядачів військового параду на честь Дня Незалежності.
“Якщо хоч один солдат – колишній, нинішній або майбутній – надихнеться парадом, якщо в комусь прокинеться совість і обов'язок, а комусь прибуде віри і сил, значить, парад все ж недаремний”, – написала напередодні журналістка та громадська активістка Анастасія Береза.
Багато з тих, хто увесь минулий тиждень “лягав кістьми” проти параду, сьогодні визнав його доречність і щирість. Провокації із розливанням перед парадними розрахунками червоної фарби або томатного соку — щоб показати “парад на крові” – якщо й були задумані, то не були реалізовані. П'ятеро озброєних “макаровими” та саморобною вибухівкою киян, які начебто готували теракти на День незалежності, не вийшли за рамки зведення прес-служби СБУ за 23 серпня. Рятувальники та машини швидкої допомоги, то тут то там припарковані на тротуарах, залишилися без роботи. Не довелося зайве напружуватися й міліціянтам та нацгвардійцям, виставленим уздовж бордюрів обличчям до тротуарів. День був сонячний і спокійний.
Існували побоювання, що терористична загроза відіб'є в людей бажання долучитися до масових заходів у центрі міста. Далебі. Мабуть, востаннє так багато народу збиралися на Хрещатику та Майдані ще в часи Революції Гідності. Десятки тисяч громадян вийшли на парад цілими сім'ями, з малими дітьми. І точно ніколи раніше в Києві в одному місці не сходилося стільки людей у вишиванках. Багато хто з дівчат і жінок доповнювали патріотичні строї віночками на головах. Також впадала в око величезна кількість футболок із написами — від “Дякую тобі Боже, що я не москаль” до “Птн — пнх”. Викликала посмішку своєрідна публіка в святкових блакитно-жовтих спортивних костюмах. А продавці сувенірної продукції (найпростіший прапорець — 10 грн.) цього дня взагалі озолотилися.
“Нормальне свято. Звісно, трохи дивно, коли на Донбасі йде війна й наших хлопців “пресують” мінометним вогнем, а в Києві в цей час “мажори” релаксують на терасах дорогих кафе на Хрещатику. Але загалом, вважаю, своєї мети парад досягнув — люди почали пишатися своєю армією, віддавати їй належні почесті”, – каже Сергій, боєць батальйону спецпризначення “Донбас”. Високий молодий чоловік у камуфляжі приїхав до Києва з зони АТО у відпустку і з кількома побратимами прийшов на Хрещатик просто як глядач.
Можна було побачити тут і спостерігачів з шевронами Нацгвардії, прикордонних військ, групу військовослужбовців батальйону “Айдар”. А двоє хлопців у татуюваннях, із вольфсангелями на жовтих нарукавних пов'язках, принагідно збирали пожертви в прозору скриньку з логотипом батальйону “Азов”. Подавали їм щедро — п'ятдесятки, сотки, двохсотки. Не те що останнім “залишенцям” фактично на тому ж місці Майдану, коли там ще були намети.
А найбільш зворушливими були овації юрби на адресу молодого чоловіка в камуфляжі, якого транспортувала на інвалідному візку дівчина у вишиванці. Загалом, із Київського військового госпіталю подивитися на парад прибули ще кілька бійців, поранених у зоні АТО.
Подію не змогли зіпсувати навіть надривно-шароварний хор Верьовки на Майдані та зайвий пафос дикторів, інтонації яких були витримані в стилі радянських першотравневих маніфестацій. Недоліки компенсувала промова Петра Порошенка. Хтозна, чи то є свідченням високо рівня його спічрайтерської служби, чи акценти свого виступу розставив сам президент, але сказано все було по ділу.
Найгучніше аплодували заявам президентам про те, що “Україна більше ніколи не відзначатиме День захисника Вітчизни за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини, а не чужої!” Що нинішня антитерористична операція, можливо, увійде в історію як вітчизняна війна 14-го року, а на переозброєння армії та оновлення військової техніки в Україні в найближчі три роки заплановано виділити понад 40 мільярдів гривень. Щоправда, тим, хто плескав у долоні, ще належить усвідомити: годувати й посилювати власну армію – правильно, але для цього слід буде ще дужче затягнути цивільні паски.
Показово, що державне та військове начальство посеред Майдану стояло не на трибуні, а на одному рівні з посполитим людом. Після параду в юрбу не боялися ходити мер Кличко, майбутній лідер президентської партії Луценко, деякі інші політики.
Перепусток на парад не роздавали — побачити “сильних світу цього” міг кожен охочий, але, щоби стояти в перших рядах і поближче до Майдану, слід було приходити заздалегіть.
Оскільки кількість охочих отримати краще поле зору зашкалювала, народ видирався на будь-які підвищення – парапети, паркани, сміттєві урни, стовпи, клумби, широкі підвіконня Головпоштамту.
Військовий парад пройшов по Хрещатику вперше з “ющенківського” 2009 року. Ясна річ, найпалкіше масовка вітала “коробку” зведеного батальйону учасників АТО. Обмундирований з голочки за натовським зразком парадний розрахунок 120 бійців армії, яка воює, очолював командир 95-ї окремої аеромобільної бригади (житомирських десантників) полковник Михайло Забродський.
За деякими даними, на святкові заходи в центрі Києва витратили 80 млн. грн. Хоча загалом військова частина параду була компактна й нетривала – близько 2 тисячі марширувальників, півтори сотні одиниць техніки.
Серед них бронетранспортери БТР-80, бронеавтомобілі “Кугуар” українського виробництва, новенькі БТР-4Є харківського заводу ім. Малишева, різні військові модифікації КрАЗів, гаубиці, протитанкові гармати “Рапіра” та зенітно-ракетні комплекси, реактивні системи залпового вогню “Смерч” та БМ-21 “Град”, модернізовані на Шепетівському ремзаводі, батарея ракетних комплексів “Точка-У” та С-300ПС.
Не всі, але велика частина техніки з параду буде відправлена в зону АТО (чи то пак, "вітчизняної війни-2014", як каже Порошенко). Деяка техніка — зокрема з протиповітряної оборони — у міських боях функціонально не потрібна.
Танки та іншу важку гусеничну техніку цього разу на Хрещатик не випускали. Можливо, щоб заощадити кошти й пальне, а також не псувати асфальт, залатаний після революційних подій.
На майдані Незалежності, до речі, вже майже нічого не нагадує про пекельні вуличні бої й пожежі 18-20 лютого. Будинок профспілок задрапірований величезним панно з гаслом “Слава Україні! Героям слава!”, зображенням синього неба, жовтого поля, лелек та калини. Барикади прибрано геть усі, і на вулиці Інститутській теж. Плитку покладено, причому в багатьох місцях тротуари замостили тим самим камінням, що було виколупане для закидування “беркутівців” і відтоді лежало поруч у штабелях. Під стелою Незалежності — інформаційні щити з плакатами, що розповідають про Революцію Гідності та прославляють українські Збройні Сили. Сміття прибрано, місток від Жовтневого палацу до “греблі” “Глобусу” відремонтовано й пофарбовано в сіре.
На тому містку сьогодні вивісили два банери. Один — червоний — “Даешь парад Победы Украины на кремлевской площади!”, він звисає над проїжджою частиною. Другий — чорний — здіймається в небо під гроном білих повітряних кульок: “Ми все бачимо! Небесна сотня”.
Тільки саморобні пам'ятники Небесній сотні на вулиці Інститутській нагадують про трагічні події, які зробили Україну по-справжньому вільною та незалежною. Хоча сьогоднішнє свято було більше радісним, аніж меморіальним, багато хто з учасників святкувань піднявся з Хрещатика вгору по Інститутській, аби схилити голову перед портретами полеглих активістів Революції Гідності. Перед початком параду квіти до хреста, встановленого на місці розстрілу найбільшого загону із Небесної сотні, поклав і Петро Порошенко.
Парадокс, але кияни й гості столиці вже фактично не несуть свої квіти на Інститутську. Якщо в березні, по свіжих слідах трагедії, тут були справжні скирти троянд, хризантем, тюльпанів, то тепер — зовсім небагато пожухлих букетів. Очевидно, що Інститутська, на початку якої вже подекуди прибито саморобні таблички “вул. Героїв Небесної Сотні”, конче потребує концепції повноцінного меморіалу, створеного за участю влади міста, скульпторів і архітекторів. Поки що це імпровізована еклектика: дерева, обклеєні портретами, окремі цвинтарні стели, чиїсь захисні шоломи на долівці, лампадки то тут, то там. Деякі розстріляні в лютому лайтбокси поновлено й прикрашено гаслами “Слава героям Небесної Сотні”. Деякі – нашвидкуруч задрапіровані синьо-жовтим папером, наклеєним скотчем поверх розбитого скла. Під верхнім виходом зі станції метро “Хрещатик” – дерев'яний зруб каплиці Непорочного Серця Матері Божої і Новомучеників Українського Народу – Небесної Сотні (УГКЦ).
До цього невеличкого храму, встановленого, учора заходили помолитися сотні людей. А учасники параду вшанували пам'ять Небесної Сотні та Небесного Батальйону, полеглого в АТО, хвилиною мовчання й тужливою піснею “Пливе кача”.
Двох бійців 12-го батальйону територіальної оборони Києва, які загинули на Луганщині в п'ятницю, вирішили поховати в понеділок, щоби поминки не накладалися на свято Незалежності.
24.08.2014