Вкради Богові день

Де поділося задоволення, що виникає з неспішності, де зникли волоцюги, що сплять під зірками? Інтернет подарував нам оздоровлююче відчуття, що ми контролюємо справи. Досить пересунути пальцем по екрану

Загреб

Осінній епізод на загребській пошті безповоротно змінив моє ставлення до світу.

Цю пошту я знаю років тридцять: три неповороткі працівниці, три робочі місця за захисною шибою з діркою, через яку працівниця і клієнт обмінюються взаємною ненавистю. Запилюжені фікуси, філодендрони і плющ.

Три жінки зовсім як амазонські лінивці повільно вдаряють одним пальцем по клавіатурі. Їх обличчя мають мученицько-звинувачувальний вираз, немовби якась поштова мафія відтяла їм пальці, залишаючи тільки цей вказівний, яким заробляють на хліб, при нагоді остерігаючи клієнтів, що може статися, якби вони збунтувалися проти повільних послуг. Відчуття загрози зміцнює піраміда акуратно складених свічок. Що роблять свічки на пошті, подумала собі. І  усвідомила, що незабаром буде день Всіх Святих, коли загребці мчать на цвинтарі вклонитися вмерлим...

Зла на чергу, завиту як вуж боа, і на накручена тропічно-цвинтарним оточенням я звернулася до юнака за мною:

— А знаєте, таких черг в Москві за часів СРСР не було – майже сорок років тому, коли правив Брєжнєв і покупка обов'язково була з наґрузкою?

— Нині я хіба я зрезиґную  з черги – буркнув юнак і шокований вибіг з пошти.

Розумію, я була як зомбі, що постало з могили і прийшло на пошту, щоб лякати його своїми мутними історіями. Він же не знає, де лежить Москва, що це таке СРСР, ані ким був Брежнєв, і вже точно – що то є покупка з наґрузкою... А покупка з наґрузкою давала шанс добути в колишньому СРСР дефіцитні товари. Я пам'ятаю, як одного разу, будучи там, купувала консерви російського лосося з "доважком". До кожної консерви я мусила докуповувати непридатну до вжитку пасту до взуття, тюбик неїстівного помідорного пюре, свічку і тому подібне.

Епізод на пошті був як одкровення. Все перемішалося: думки про  петлі часу, про минущість, про те, що стояння в черзі послати лист, є в сутті своїй вдячним способом придбати надгробну свічки, яка колись буде потрібна, і про те, що стояння в черзі вигідне, бо змушує до хвильки концентрації.

Так чи інакше, віднедавна пошта на загребському мікрорайоні Травно є для мене тим, чим для хорватського католика є Меджугор'є. Навіть запропонувала працівницям, що буду протирати шматкою порох з філодендрона, фікуса і плюща – як волонтерка, очевидно.

Норвезька революція

Таким визначенням світові медіа удостоїли семигодинні реляції з їзди поїздом з Осло до Берґен (2009), а також з паромного рейсу MS "Nordnorge" з Беґен до Кіркенес два роки пізніше. Ніщо, здається, не стоїть на дорозі до успіху революційному винаходу норвежців, Sakte-tv (неспішного телебачення): американці викупили фільм "Осло - Берґен" і покажуть його по телевізії. Картину також показали в Сеулі на одній із станції метра, і ніби її захоплено сприйняли. Медіа було розписалися на тему неспішного телебачення, згадували Вархола і його фільм „Sleep"[„Сон“] (1963), в якому задокументувано шестигодинний сон поета Джона Джорно. Минулого року норвежці показали "Вечір національного паління в каміні", дванадцятигодинну реляцію з приготування, запалювання і підтримки вогню. Зацікавлення було величезним.

Так як в комунізмі все починалося від Маркса і Енгельса, так у західному світі все починається від Енді Вархола. Але Sakte-tv придумав не Вархол, а власне комунізм. Бо я до сих пір не бачила нічого повільнішого від прогнозу погоди в радянському телебаченні. Як правило ним  закінчувалась щоденна програма, а оскільки мені не вдавалося протриматися до кінця, бо завжди я засинала швидше, то не знаю, скільки ця програма насправді тривала. Томно приглушений голос невидимої дикторки, котра пояснює, яку маємо в даному моменті температуру на Сибіру, солодка музика і фотографії краєвиду, що змінюються так дискретно, що неважливо було, про які країни йдеться - цей досвід, котрий пам'ятається.

А якщо попри заспокійливу дію прогнозу погоди якийсь глядач заснути не зміг, то в післяобідній сітці його чекав нокаут: програма про готування зимних перекусок. Без звуку і тексту, зате з реальним часом тривання дії. Глядачі могли бачити, як на скибочки і стрічки кроїти моркву, як з моркви робити квіточки, як в ці квіточки вкладати листочки петрушки, як нарізати варені яйця і як з яєць постають бузі з очима із зерняток перцю і устами з покраяної цибулі.

Ці сонливі трансляції дозволяли глядачкам втекти від власного повсякдення. Бо в телевізійному повсякденні не тільки ріки пливли, замерзали, піднімалися і змінювали рівень води, не тільки хмари – перисті, купчасті, шаруваті і шарувато-купчасті – виконували свої піднебесні завдання, але і мешканці цього повсякдення жили між рогами достатку, з яких висипалися покраяні огірки, цибулі, ковбаси і падали на тарілки як стада птахів.

Вдивлені в божі вікна

У романі "Неспішність" Мілан Кундера признає швидкість формою екстазу і питає, де поділося задоволення, що виникає з неспішності, де зникли волоцюги, ті, що Богові крадуть дні і сплять під зірками. У Чехії про таких людей говорять, що "вдивляються в божі вікна". Такі не нудяться, напроти, вони щасливі. Тим часом у нашому світі лінощі перетворилися в звичне нічогонероблення, а це щось цілком інше, стверджує Кундера. Той, хто нічого не робить, є фрустрований, нудиться і безперервно шукає форм активності.

Роман Кундери з'явився в 1995 р., неофіційно визнаному роком входження інтернету до масового вжитку. Завдяки цій технологічній забавці сталася історична емансипація великої частки людства. Ця емансипація має перш за все психологічний аспект: людям подаровано фантастичне відчуття прискорення, оздоровлююче відчуття, що "не крадуть Богові дні", тільки займаються чимось сенсовним, що контролюють справи (досить натиснути мишу або пересунути пальцем по екрану), що не є самі на світі, що належать до глобальної спільноти.

Визначення "красти Богові дні" має пейоративне значення від Біблії до часів новітніх. В Радянському Союзі нічогонероблення підлягало карі. В постдемократії ця кваліфікація теж має обвинувачувальний присмак. Нею стигматизується антикапіталістичних опонентів, "ліваків", "лінюхів", де-б вони не з'являлися – на демонстраціях в Сієтл, Парижі, Мадриді, Лондоні чи Нью-Йорку. Так ми дійшли до пункту, в якому проявляється крайній цинізм нинішньої постдемократії, до безробітних мільйонів в Європі, що є жертвами голого успіху політико-економічної еліти, її іґноранції, ароґанції, корумпованості і брутальності. Ці мільйони безробітних, разом з емігрантами з Африки і Азії, щораз агресивніше напливаючими до Європи, – то "лінюхи", люди, "крадучі Богові дні".

Цілий час мені не достатньо

„Дивився цілу подорож, слухав це на iPod'і і цілий час мені не достатньо" - сказав анонімний глядач після трансляції їзди поїзду трасою Осло - Берген.

Нинішні медіа не надто різняться між собою. Це з їх подачі глупота стала глобальним явищем, більш влізливим і зримим, як раніше. Завдяки медіа весь світ стежить за життям родини Кардашян, а інформація про арешт Джастіна Бібера за їзду під наркотиками з'являється на титульних сторінках всіх газет і телевізійних новинах. Заміщуючи релевантний зміст іррелевантним, преса, радіо, телебачення, як і інтернет нищать культурну пам'ять.

Щоб не згрішити, визнаймо, що більшість медіа займаються не тільки дезінформацією, скільки тривіалізацією інформації. Реципієнт в моменті насиченості інформацією уражений сильним відчуттям, що час перестав плинути, а він сам знаходиться в позачасовій дірі, загублений і дезорієнтований. В таку хвилину ми можемо зрозуміти цілковите задоволення віддачею самозабуттю під час багатогодинного оглядання потягу на трасі Осло - Берген. Можемо зрозуміти і радянського консумента, що опинився в цій же точці, але не в результаті надміру інформації чи її тривіалізації, а з причини брехні, ізоляції і браку інформації. Він теж хотів би втопитися в самозабутті, йому теж цілий час не достатньо.

Про що ж йдеться?!

Що поєднує багатого норвежця, майбутнє якого, як і майбутнє його дітей, онуків і правнуків, є забезпеченим, бо опирається на міцному фундаменті, на тоннах нафти і газу, норвежця, що живе в найбільш демократичній країні світу, і росіян давніх комуністичних часів? Як до того дійшло, що ці два – вимираючий радянський обиватель і новітній норвежець, живучи в різних часах і політичних системах, оглядають той самий зміст на телевізійному екрані?

Чи є якась подібність між епохою комуністичного тоталітаризму і постдемократією? Кажуть, що не можна два рази зайти в ту саму ріку. Про що ж йдеться? Почекаймо, аж поки наситимось загальною порожнечею, видутим яйцем демократії і революційними трансляціями зі світових марафонів в'язання. Може тоді ми пізнаємо відповідь.

Якщо вона ще взагалі буде важливою. Якщо до того часу не полишимо Землю і не перенесемося на іншу планету. А навіть якщо не ми, то наші аватари, реальніші і повнокровніші, ніж ми самі.

Dubravka Ugrešić
Ukradnij Bogu dzień
Gazeta Wyborcza, 16.08.2014
Переклад О.Д.