Рівень підтримки НАТО в Україні росте. За даними найсвіжішої соціології, на потенційному референдумі питання про вступ до альянсу мало б шанс набрати понад половину позитивних відповідей. Так, у липні інтеграцію у військово-політичний блок підтримало 44% респондентів (опитування Соціологічної групи "Рейтинг"). Такої цифри все ще мало для того, щоби вважати українське суспільство готовим до входження в НАТО, але доброю є динаміка.
Ще в квітні прихильників НАТО було 40%. За той час зросла кількість респондентів, котрі не визначилися з відповіддю, – із 15% до 22%, що теж є доброю тенденцією, бо свідчить про перехід частини респондентів із групи скептиків до категорії людей, готових переглянути своє ставлення до перспектив української безпекової політики. Власне, кількість негативних відповідей порівняно з квітнем зменшилася з 46% до 35%.
Чия це заслуга? Це заслуга Кремля, котрий протягом десятиліть стверджував, що НАТО несе загрозу для пострадянських країн, а проте сам почав сіяти війну. У квітні протистояння України з терористами та російськими легіонерами ще не сягало масштабів військових зіткнень, на відміну від гарячого й кривавого липня, хоча агресія Москви вже весною була очевидною. Таким чином, підтримка НАТО залежить від агресії нашого набридливого сусіди: що більше Володимир Путін брязкає зброєю в Україні, то більшим є бажання українців прикритися від нього щитом альянсу.
Найбільше прихильників НАТО є на Галичині – 88%. На Заході (Волинська, Рівненська, Чернівецька, Закарпатська області) вступ до альянсу підтримує 65%. Київський регіон і Північ налічують по 55% симпатиків НАТО. У Центрі - 52%. У решті регіонів, виокремлених групою "Рейтинг", прихильників НАТО налічується менше 50%. Хоча, приміром, у Дніпрі (Запорізька та Дніпропетровська області) відносна більшість усе-таки виступає за вступ до альянсу (38% позитивних відповідей проти 37% негативних). На Півдні (Одещина, Херсонщина, Миколаївщина) – 23%. Проблемним є Харківський регіон із 11%. На Донбасі лише 6% віддали би свій голос за вступ до НАТО.
Ставлення регіонів до НАТО
Цікавим є і "освітянський розріз" громадської думки. Якби референдум проводився лише серед тих українців, що мають вищу освіту, то 51% були би "за", і 30% "проти". Якби опитали лише повнолітніх виборців, що встигли отримати хіба початкову освіту, то альянс підтримало б тільки 23%, а 42% було би проти.
Громадська думка поводитиметься далі, залежно від розгортання взаємин між Україною та Росією. Якщо дійде до масштабної інтервенції російських військ, то рівень підтримки НАТО зросте ще більше. Але цікаво, якою буде реакція суспільства на ймовірну відмову Росії від агресивної політики щодо України або, припустімо, на "замороження" конфлікту? Чи "відмотається" рівень підтримки до давніших показників, наприклад, до того самого квітневого становища, коли протистояння із Росією було ще на початковому, – не так воєнному, як політичному, – етапі?
Саме агресія Росії є основним фактором впливу на позицію українців щодо НАТО. Щодо інших чинників формування громадської думки, – наприклад, активної медіа-кампанії, педалювання цієї теми політиками - то їх іще не задіяно. Зокрема, президентська виборча кампанія минула без жвавих дискусій про НАТО. Навіть на виборах 2004 і 2010 років цьому питанню відводилося більше простору, аніж у 2014-му. Втім, цьогорічні вибори взагалі були нетиповими: мало кого цікавили програмові засади кандидатів. Фактично, лише на фінальному відтинку Юлія Тимошенко спробувала внести "екшн" у виборчу кампанію, задекларувавши категоричну прихильність вступу в НАТО (де ж ви були у 2008 році, Юліє Володимирівно, в рік саміту альянсу в Будапешті й у рік апробації "русской весни" на теренах Грузії?). У цьому сезоні такої заяви від ЮВТ вимагав не так порядок денний виборчої кампанії, як бажання протиставити себе Петрові Порошенку, котрий вирішив проводити мляву й неконфліктну агітацію, уникаючи категоричних заяв. Сама ж ідея вступу до НАТО була відображена у виборчих програмах націоналістичних кандидатів (Тягнибок, Ярош), а також "мілітарі"-політиків (Гриценко і, пробачте, Ляшко).
Ставлення до НАТО у 2009-2013 рр. Крим іще у вибірці
Аналізуючи позицію українських політиків з приводу НАТО, пасує почати з президента України. Попри прихильність західному вектору зовнішньої політики, Петро Порошенко навіть після інавгурації уникає однозначних заяв щодо НАТО. На недавньому брифінгу заступник глави Адміністрації президента Валерій Чалий заявив, що говорити про вступ до НАТО передчасно, хоча й визнав провал ідеї позаблокового статусу України. "Ми побачили, що Будапештський меморандум не працює. У нас немає системи колективної безпеки, немає жодних нових механізмів, і ми у вакуумі", – визнав Чалий. Водночас він підкреслив, що тягнути країну в НАТО недоречно, поки це питання розколює країну. На думку Чалого, приєднуватися до цієї структури можна буде після згоди всієї держави.
У травні в інтерв'ю німецькому виданню Bild Петро Порошенко заявив, що "в країні на цей час не існує більшості за вступ до НАТО". Президент розповів, що прагне укласти новий альянс із безпеки за участю США та Євросоюзу, "щоб захистити Україну у воєнному стосунку". Фактично, він перехопив риторику, властиву Юлії Тимошенко 5-річної давнини. Тільки тоді ЮВТ говорила про "нову систему колективної безпеки" лише для того, щоб уникнути неприємного питання з НАТО. Для Порошенка це питання виходить за межі лишень риторики, бо як президент він стикається не з теоретичними й потенційними ризиками, а вже зазнає прямих воєнних випадів на свою адресу. Глава держави намагатиметься заручитися підтримкою НАТО (або окремих країн-членів альянсу) без формалізації взаємин, котра була би конфліктогенною. Отримання Україною статусу прямого військового союзника США, про що так багато пишуть у пресі, є кроком у цьому напрямку.
"Батьківщина" на цьому тлі продовжує грати у "партію яструбів". Фракція Юлії Тимошенко закликала Верховну Раду ухвалити декларацію про підтримку інтеграції в НАТО. Голова фракції Сергій Соболєв наголосив, що треба переходити "від АТО до НАТО". "Соромитися цього [євроатлантичної інтеграції] - це просто далі втягувати країну до цього тупика. Коли ми заявляємо про наш позаблоковий статус, це приводить до такого активного втручання з боку РФ", - заявив Соболєв. При цьому "Батьківщина" розглядає варіанти активної співпраці з НАТО і без вступу до альянсу. У спеціальній заяві, оприлюдненій після збиття малазійського "Боїнга", Юлія Тимошенко закликала міжнародну спільноту "задіяти на повну потужність всі можливості НАТО".
Колишній міністр закордонних справ Андрій Дещиця після відставки може бути відвертішим, аніж у статусі в.о. Але навіть він каже про те, що Україна не готова до вступу в альянс - зокрема, через недостатню підтримку суспільства. "Перед багатьма країнами і політиками зараз дилема: зберігати наявні механізми безпеки чи створювати нові й дієвіші? Але на це потрібен час. Тому зараз максимально використовують те, що можна використати – ООН, ОБСЄ. Можливо, це буде якась регіональна система. Не слід нехтувати і співпрацею чи членством у НАТО. Адже це – військово-політична організація. Вона здатна бути значно активнішою в підтримці і стабілізації ситуації, ніж тепер. Хоча Україна, на цьому етапі, не зможе вступити в НАТО. По-перше, наші громадяни недостатньо підтримують такий крок. По-друге, серйозно зреагувати на це може Росія", - заявив Дещиця.
Партія регіонів не змінила власної позиції що НАТО. Народний депутат від ПР Сергій Кальцев страшить у своїй новій статті, що дружба з Заходом обернеться для України втратою суверенітету. Перший етап цих процесів - це економічний союз із Європейською унією. "А потім, за економічною експансією ЄС, в Україну може прийти НАТО і про незалежність доведеться забути", - міркує "регіонал".
Але слово "регіоналів" тепер - узагалі не показник. Майбутні парламентські вибори переформатують політикум, і Партія регіонів звідтам вилетить, а в ліпшому випадку - зостанеться на останній лаві. Парламентську більшість становитимуть депутати, прихильні до НАТО. Та й, думається, позиція нових проектів штибу Партії розвитку Сергій Льовочкіна буде не такою печерною, як у "Регіонів".
Тому найближчим часом можемо бачити цікаву картинку, коли політичні еліти тяжітимуть до інтеграції з НАТО, натомість суспільство тягнутиметься інерцією позаду. Ситуація, коли верхи не можуть, низи не хочуть. Хоча навіть поділ суспільства навпіл - це стрімкий стрибок уперед, бо ще в 2013 році проти НАТО висловлювалося 65% українців (щоправда, тоді у вибірку входили й респонденти із проросійського Криму)...
Маючи перевагу в голосах та інструментах, влада, напевне, намагатиметься стримано приятелювати із альянсом, і так триватиме до появи нових обставин на шахівниці. З іншого боку, то буде хороший час для "домашньої роботи": розбудови модерного війська, фінансування інновацій, боротьби з корупцією тощо.
Захід буде цілком вдоволений таким статусом-кво. Генеральний секретар НАТО Андерс фон Расмуссен заявив нещодавно, що альянс буде готовий прийняти будь-яку європейську державу до своїх лав, якщо вона відповідатиме заявленим критеріям. Україні їх оголосили ще на Бухарестському саміті 2008 року.
У європейських столицях також пам'ятають, що доленосні зовнішньополітичні рішення даються Україні буквально великою кров'ю. Приклад - торішня Угода про асоціацію. Авжеж, кров пролито не з вини самої України: до розпалювання протистояння долучилася Росія. Але те саме вона вчинить і тоді, коли Україні доведеться вибирати НАТО - тут цілком можна погодитися з цитованим вище Дещицею.
Група "Рейтинг" дає заголовки тематичним опитуванням, використовуючи термін "ідеологічні маркери". Одним із таких маркерів є ставлення до НАТО. Використаємо цей термін, щоб сказати наступне: наявних ~50% і навіть потенційно можливих >50% недостатньо для того, щоб забезпечити Україні входження до НАТО; зате зростання цього відсотка є тим маркером суспільної думки, котрий свідчить про появу критичної маси громадян, прихильної до реформування системи безпеки в Україні, про появу прошарку людей, готових перерости радянські міфи часів "холодної війни" і здатних по-новому поглянути на місце України на хиткому глобусі.
Отож прогноз на найближчу каденцію такий: Україна посилюватиме співпрацю з НАТО без подачі заявки про членство в альянсі; у Верховній Раді з'явиться група "яструбів", що вимагатиме стрімкого приєднання до північноатлантичного договору, протиставляючи себе "не рішучому президенту"; рівень підтримки альянсу зростатиме пропорційно натиску Москви. До появи нових обставин.
24.07.2014