Ринок є найкращим механізмом для реґулювання економіки. Але в останніх десятиліттях домінує переконання, що ринок є також найкращим критерієм визначення того, що справедливе. З Майклом Сенделом, найвідомішим сучасним філософом, розмовляють Пйотр Бурас і Маґдалена Тільшер.
– Ви наполягаєте, що моральність не можна відділити від політики. Нещодавно ми в Польщі мали такий випадок: відомий польський гінеколог відмовився робити аборт, попри медичні покази, посилаючись на клаузулу совісті. Чи цей очевидний конфлікт права й етичних переконань не свідчить про те, що не можна змішувати ці два порядки?
– У демократичних державах громадяни не можуть уникнути ухвалення контраверсійних рішень морального характеру. І я переконаний, що наявність етичних поглядів у публічній сфері, незалежно від того, чи є вони релігійної природи, чи світської, є абсолютно слушним.
Мусимо визнати базовий факт: всі рішення та права спираються на якийсь етичний фундамент. Як громадяни демократичної держави без упину видаємо моральні оцінки і як суспільство робимо пов'язаний із цим вибір. Заперечувати це немає сенсу.
Я, звичайно, не знайомий зі справою згаданого Вами лікаря, але мені не здається, щоби вона могла слугувати за доказ того, що має бути інакше. Держава повинна забезпечити громадянам можливість діяти згідно з їхнім сумлінням у ситуаціях, коли застосування обов'язкового для всіх права може стояти з ним у суперечності.
– Якщо сплата податків суперечить моїм етичним переконанням, то держава повинна мене від цього обов'язку звільнити?
– Цей принцип мусить мати межі, яке визначає держава, тобто ми всі. Це громадяни через представницькі інституції визначають моральну вагу справ і вирішують, що має з неї виникати.
На цьому полягає власне неможливість відділення політики від моралі – етичні переконання відіграють роль у політиці, хочемо ми того, чи ні. Прикладом є питання участі у війні. Є люди, яким сумління не дозволяє брати участь у вбивстві інших незалежно від обставин. У багатьох державах питання їх трактування регулює право. Якщо громадянин стверджує, що йдеться про конфлікт совісті, він має можливість заміщення військової служби іншою формою служби на користь суспільства. Той сам принцип можна застосовувати – і він застосовується – для виконання аборту. Лікаря не можна змусити до проведення операції, але жінка мусить мати можливість вдатися до послуг іншої клініки. Іншими словами, у таких випадках, як аборт чи війна, держава може й повинна цю проблему в розумний спосіб вирішити за допомогою відповідних процедур.
– Ліберали твердять, що справи, в яких ми не спроможні порозумітися, – а до них належать питання, пов'язані з моральністю, - мають бути вилучені з політики. Іншими словами, держава не повинна позиціонуватися щодо цих справ.
– Але що би це означало на практиці? Замислимося, наприклад, над допустимістю аборту. Чи це питання можна вирішити, не покликаючись до моралі? Мабуть, ні. Жодне рішення не буде тут морально нейтральним, бо ми мусимо передусім узгодити питання етичного статусу плоду, щодо якого нема згоди.
Я не є прихильником заборони абортів, але звертаю увагу на те, що моя позиція у цій справі спирається на певні погляди морального характеру. Але аборт – це лише особливо виразний, але зовсім не одинокий приклад, що в нашому суспільному та громадському житті немає нейтральних в моральному сенсі рішень.
Якщо ж нечесним є, на мою думку, твердження, що, визначаючи політику та встановлюючи закони, ми в стані абстрагуватися від моралі, то мусимо визнати, що відкрите обговорення цінностей має фундаментальне значення з точки зору функціонування демократії.
Для мене найважливішим є, однак, те, що моральність у політиці в жодному разі не закінчується, як часто вважають, на таких питаннях, як аборти чи евтаназія. По суті, справи, пов'язані з функціонуванням податкової системи, економіки, системи охорони здоров'я чи освіти – тобто, ті, в яких йдеться про взаємні зобов'язання громадян, – є також питаннями строго моральними.
Моєю метою є спонука до публічної рефлексії над етичним виміром політики, який обіймає також питання суспільної солідарності, рівності, справедливості чи ролі ринку.
– Того, що ринок керується не моральністю, але зиском, неможливо змінити, і на цьому полягає джерело його ефективності.
– Це правда. Але питанням, яке належить почати поважно обговорювати в нашому суспільному житті, є питання про роль грошей і ринку з точки зору ідеалу доброго суспільства. У останні десятиліття ми перебували в міцних обіймах неоспорюваної віри в ринок. Я спостерігаю це також у Польщі, де нині святкують 25 років падіння комунізму та тріумфу демократичного капіталізму. Правильно, бо ринок є, звичайно ж, найкращим механізмом, що регулює функціонування економіки. Але проблема полягає на тому, що в останніх декадах почало домінувати переконання, ніби ринок є також найкращим критерієм визначення того, що є справедливим, що є найкращою мірою цінності речей і громадського майна. Я переконаний, що це фундаментальна помилка.
– У чому полягає ця різниця?
– Ринкова економіка є знаряддям організації виробничої активності і як така зробила заможними багато країн у всьому світі, зокрема, Польщу. Але ринкове суспільство – це щось зовсім інше. Це світ, у якому все є на продаж. Це спосіб життя, кожен аспект якого підлягає ринковій вартості та ринковому мисленню, почавши від приватного життя, через охорону здоров’я, освіту і закінчуючи журналістикою та правом. Фундаментальна проблема в сучасних демократичних суспільствах полягає на необхідності визначення, де ринок служить суспільному добру, а де його механізми не повинні мати застосування.
– Але чи не є так, що ринкова економіка неминуче веде до ринкового суспільства, а її функціонування напряму залежить від нашої жаги споживання і помноження добробуту?
– Ринкова економіка не полягає лише на застосуванні ринкових механізмів для встановлення цін і способу дистрибуції матеріальних благ. Її необхідним елементом є також транзакційний спосіб мислення про свободу та здійсення вибору. Ринкові зв’язки спираються на певну моральну концепцію. Привабливість ринку не полягає лише на тому, що він постачає матеріальні блага – він також віддзеркалює специфічні переконання про те, що значить бути вільним.
– Тобто?
– Найпростіше кажучи, свобода полягає – в цьому трактуванні – на здатності вирішувати питання про те, яку цінність мають дані речі. Але ця концепція ринкової свободи не вичерпує поняття свободи як такої. Це не є ще вся свобода. Ми не є у повній мірі вільні лише як споживачі, взаємно купуючи та продаючи різного роду матеріальні блага. Дистрибуція всією повнотою свободи полягає у впливі на сили, які управляють спільнотою.
Ринкова свобода справджується в аспекті людської діяльності, дотичному до виробництва та споживання, продажу та купівлі. Але не надається до реґуляції сфери, пов'язаної з управлінням і встановленням права.
Тим часом тенденція до перетворення демократичного суспільства на ринкове є в ринковій економіці майже нестримною. Бо ми починаємо вважати, що наша свобода як споживачів – це есенція свободи, і переносимо цю транзакційну модель зв’язків, дотичну до обміну матеріальними цінностями, на інші сфери суспільного життя: взаємини між людьми, громадське життя, способи організації системи соціальної допомоги. Ринкові механізми починають управляти функціонуванням наших суспільств.
– Ви хочете сказати, що, наприклад, приватизація публічних послуг є не лише неефективною, але й аморальною?
– Інтерпретація всіх міжлюдських взаємин за допомогою ринкових критеріїв веде до зміни природи вищих цінностей і норм, які повинні визначати інші сфери життя: родинну, громадянську, освітню. Наслідком є ерозія суспільної солідарності, тобто відчуття, що як громадяни ми є взаємно зобов’язані одне перед одним. Але скоряючись логіці ринку, втрачаємо також цінності іншого роду.
Замислімося, наприклад, чи повинні ми платити дітям за те, що читають книжки. Якщо діти звикнуть, що роблять це задля грошей, то втратять вищу мотивацію, якою є читання заради самої приємності читання.
– Але звідки ми знаємо, що читання є вищою цінністю? Це безапеляційна оцінка.
– Візьмімо інший приклад: що є метою журналістики? Одні скажуть, що роблення грошей, бо продаж газет може бути джерелом заробітку. Але ви запитаєте, чи роблення грошей є єдиною метою журналістики. А якщо цього досягають лише за допомогою публікації інформації про скандали, сенсації чи підслуховування?
Чи не буде це викривленням найвищої мети журналістики, якою є формування свідомих громадян, здатних контролювати уряд і брати участь в публічних дебатах?
Те саме з читанням. Якщо скажемо, що метою освіти є просто краще позиціонування в житті та продуктивніше членство в суспільстві, тоді плата дітям за читання може мати сенс. Якщо ж справжньою метою не є лише уможливливити здобуття доброї роботи, але також розвинути характерні для людської істоти здатності до рефлексії, критичного мислення, споглядання мистецтва, то читання стає самодостатньою метою, яку не повинна викривлювати грошова ґратифікація.
Звичайно, це нормативна позиція, ґрунтована на переконанні, що так сформульовані цілі є повнішим з етичного погляду виразом того, чим має бути журналістика чи читання.
– Як це співвідноситься з моральністю в ринковому суспільстві?
– Арґумент, що мета – telos – даних практик і суспільних рішень є ключовим критерієм їх оцінки, походить від Аристотеля.
Роблячи вибір у суспільному житті, насправді постійно мусимо думати про вищі та нижчі цілі. Ми не в стані ухвалити відповідні рішення, що стосуються способу функціонування системи охорони здоров’я чи освіти, не даючи відповіді на питання, яка є їхня справжня, вища мета, чому мають служити. Іншими словами, мусимо передусім сформулювати, що є благо.
Це є фундаментальне питання морального характеру. Переконання, ніби є можливою нейтральна позиція щодо того, на чому полягає добре суспільство, помилкове. Тим часом дуже сильною є тенденція вилучати ці питання з публічних дебатів – адже ж у питаннях, що стосуються моралі, важко знайти компроміс.
Але не втечемо від них, покладаючись (як це було в останніх десятиліттях) лише на силу ринку. Багато наших нинішніх проблем виникає саме з необдуманої "ринковизації" суспільства.
– Це мислення, яке Ви постулюєте, ставить справу спільноти попереду справи одиниці. Це важко в сучасному, індивідуалізованому суспільстві.
– Я не погоджуюся з цим розрізненням. Не думаю, щоби можна було мати добре життя лише як одиниця. Про це також говорив уже Аристотель: участь у громадському житті, співдія з іншими людьми, участь в управлінні – це є умови доброго життя.
Це цілком інший підхід – на відміну від панівного нині переконання, що ми самі можемо індивідуально визначити, що для нас добре, без участі в громадянському житті і співформуванні того, що я називаю спільним благом.
Розділення цих двох сфер є помилкою. Між ними нема опозиції.
– У своїх останніх книжках Ви пишете про дві загрози для доброго суспільства: першим є ринок, другим – генна інженерія.
– Мене лякає те, що й одне, і друге твердить, ніби може заступити рефлексію на теми моралі. У першому випадку маємо справу з економікою, яка вдає, що є точною наукою, нейтральною з етичного погляду. Це неправда.
У другому випадку (генної інженерії) йдеться про небезпечне твердження, що технологія може визначати свої цілі відірвано від якоїсь моральної рефлексії – за принципом "що можливе, те добре". У цьому сенсі економіка та генна інженерія є подібні – вони усувають моральні питання зі сфер, ключових для функціонування наших суспільств.
– Що конкретно будить Ваш спротив у випадку генної інженерії?
– Візьмімо приклад дітей, "спроектованих" батьками з погляду зросту, кольору очей чи шкіри. Є два поширені закиди проти таких заходів. По-перше, з погляду здоров’я – таке маніпулювання генами може мати побічні ефекти, яких ми ще не знаємо. По-друге, арґумент стосовно справедливості: що це несправедливо щодо тих, хто такі генетичні зміни не може собі дозволити. Але, з моральної точки зору, ці сумніви не надто цікаві – адже проблеми безпеки та справедливості якось вдалося би (принаймні теоретично) розв'язати.
– На чому ж тоді полягає проблема?
– Генетичні процедури завжди супроводжує моральний неспокій – навіть якщо до них вдаються батьки винятково з думкою про добро своїх дітей, про те, щоби їм у житті велося якнайкраще, щоби були мудріші, гарніші та сильніші.
Він пов'язаний із питанням панування людини над природою. Це зовсім не очевидне. Чому власне мало би в тому бути щось етично сумнівне? Чому не треба завойовувати природу і нагинати її задля наших потреб? Чим більше, тим краще? Адже саме на цьому, на підпорядкуванні природи, полягав поступ людського роду, а його прикладом є ціла сфера економіки та громадського життя.
Панування над природою є в багатьох відношеннях чеснотою – воно дозволяє приборкати хвороби, відвернути злу долю, допомогти в бідності. Якщо, попри все, є в нім щось тривожне в моральному сенсі, то виходить воно з того, що бажання панувати над природою має багато спільного з ринковою свободою – обидві поширюються нестримно і не здатні поставити собі межу.
– А наслідки?
- Ерозія інших, не менш істотних положень і цінностей. Коли йдеться про зв’язки між батьками та дітьми, ключовою ознакою є безумовна любов батьків до дітей. Ми обираємо собі друзів, колеґ по роботі, партнерів і подружжя на підставі певних ознак, важливих для нас, але ми не обираємо собі своїх дітей. Це морально істотний факт. Ми не можемо вповні контролювати, ким вони є і якими є, що, ясна річ, обмежує нашу свободу та наше панування над світом. Але завдяки цьому фундаментальна моральна норма безумовної батьківської любові взагалі є можлива!
Коли купуємо автомобіль, вибираємо, скільки повинен мати дверей і як обладнаний усередині. Якщо автомобіль приїде з іншим обладнанням, відмінним від замовленого, ми розчаровані і повертаємо товар. Таке є право споживача. Але саме тому вразливі люди не мають до авта почуття беззастережної любові. Якби підбір генів став рутиною, батьківство перетворилося би на продовження конс’юмеризму.
Уможливлення необмеженого користування можливістю панувати над природою підірвало би саме цю норму, яка є суттю взаємин між батьками та дітьми.
– Чи суперечка про моральні питання справді може вести до кращого суспільства? Чи не є так, що це радше рецепт перманентного конфлікту та тривалих поділів?
– Ніколи не знаємо, поки не спробуємо. У деяких суспільствах може бути так, в інших – інакше.
Мої опоненти займають неспростовну нібито позицію, що люди ніколи не здатні досягти згоди щодо моральних питань і тому повинні триматися здаля від дискусії про них. Я вважаю це положення помилковим, а висновок – шкідливим. Помилкою є апріорне відкидання можливості переконати себе навзаєм.
Забрати цей шанс – це звести демократію до чисто технократичної діяльності.
Майкл Дж. Сендел – нар. у 1953 р., професор філософії Гарварду, філософ ринку, творець відомого циклу лекцій «Justice». Автор книжок «Чого не можна купити за гроші» і «Справедливість. Як поводитися правильно?».
Michael Sandel
Nie daj się urynkowić
Gazeta Wyborcza, 5.07.2014
Переклад А.К.