Милий – не завжди добрий. Кому на інтуїтивному рівні не дає спокою таке відчуття, може взяти до уваги нещодавно опубліковане дослідження. В ньому йдеться про те, що так звана дилема в’язня породжує складні стратегії: бути приємним та милим, спонукати конкурента до співпраці, щоб зловживати його готовністю до партнерства. Але наскільки успішною є така експлуататорська поведінка в реальному житті? Вчені з Інституту еволюційної біології імені Макса Планка в Пльоні (Німеччина) здійснили експеримент, який довів: зазвичай людьми можна маніпулювати впродовж короткого часу, багато з них не піддаються тривалій експлуатації.
Піддослідні майже 60 разів опинялися перед дилемою в’язня, діючи проти незнайомого суперника. Вони не знали, що конкурентом їхнім стала комп’ютерна програма, яка застосовує різні ігрові стратегії.
Так звана дилема в’язня – улюблений експеримент науковців, які займаються теорією ігор. Вона дає змогу дослідити соціальну поведінку людини. Два гравці без відома одне одного налаштовані або на співпрацю, або на зраду через егоїстичну поведінку. Якщо обидва надають перевагу зраді, то виграш жодного з них не буде великим. В разі спільної співпраці обоє будуть задоволеними. Але найбільший прибуток отримує егоїст, що тисне на того, хто волів би піти на компроміс.
За умови однієї зустрічі егоїзм та натиск – найуспішніший спосіб поведінки. Але з огляду на те, що в реальному житті, як правило, зустрічаються щонайменше двічі, доцільніше припустити: відбувається декілька раундів гри. Зі стратегій, які перевірили дотепер, довго найуспішнішою вважали стратегію «переможець – залишається, невдаха – йде». Згідно з нею гравці повторюють успішний тип поведінки від раунду до раунду, змінюючи її тільки в тому разі, коли попередній раз не вдалося втерти носа суперникові. Впродовж 20 років у теорії ігор діє максима: нечесний гравець виграти не може, співпраця долає егоїзм. Однак у реальному житті все часто відбувається інакше.
Недавно американські науковці відкрили іншу, загалом успішнішу, проте морально ницу стратегію: гравець кооперує з конкурентом, але тільки для того, щоб у відповідний момент отримати для себе вигоду. «Такий гравець свідомо йде на співпрацю в окремих випадках і спонукає іншого учасника до поглиблення партнерства. Він формально змушує до альянсу, щоб згодом нанести удару та отримати бажане», – розповідає Крістіан Гільбе, який працює зокрема й у Гарварді.
В процесі експерименту пльонерських науковців з Інституту імені Макса Планка піддослідні майже 60 разів опинялися перед дилемою в’язня, діючи проти незнайомого суперника. Вони не знали, що конкурентом їхнім стала комп’ютерна програма, яка застосовує різні ігрові стратегії.
Результат досліду засвідчив: гравець, що користується з готовності до співпраці опонента, спочатку здобуває шалений успіх. «Такий гравець регулярно підігріває іншого, щоб потім з’їсти його на обід», – каже Гільбе.
«Підлість полягає в тому, що на гравця здійснюють правомірний тиск, щоразу змушуючи до більшої міри співпраці, що на користь тільки шантажисту, – пояснює Манфред Мілінський з Інституту еволюційної біології імені Макса Планка. – Багато піддослідних в наших експериментах, опиняючись на місці того, кого експлуатують, з часом починали відчувати гостру фрустрацію, розвивали правомірне відчуття огиди до свого незнайомого партнера, не розуміючи, що борються з комп’ютером».
Процес вимагання передбачає, що співпраця триває до того моменту, доки учасник, якого використовують, цілком не відмовиться від таких стосунків. Раніше чи пізніше пригноблений помічає злий умисел та розриває альянс. Він відмовляється від маленького прибутку, а його противник зазнає поразки в великій битві. Такий поворот в реальному житті може мати наслідком кардинальну зміну відносин.
Зрештою маніпулятори шкодять самі собі: впродовж усіх раундів експерименту шантажистська стратегії досягає найменших перемог. Натомість щедрість приносить максимальний виграш. Якщо віртуальні гравці не намагалися зрадити людей-противників, а працювали на успіх, тоді й комп’ютер зривав куш.
«Ми підготували різні стратегії, що викривають шантажистські мотиви впродовж короткого часу та дозволяють правильно на них реагувати, – говорить Малінські. – Хоча й втрачаємо більше через експлуататорів, але караємо їх, щоб дисциплінувати. Ось так, навіть з милими людьми потрібно бути на сторожі».
Зреферувала Соломія КРИВЕНКО
Оригінал за посиланням http://www.mpg.de
07.07.2014