Друга Ягеллонська епоха

Нова золота ера Польщі

 

Вперше за більше, ніж півтисячоліття, Польща знову успішна і процвітаюча, каже Вендиліне фон Бредов. Але чи надовго?
 
 
 

«Я пишаюся своєю країною», – любить повторювати Олександр Кваснєвський, президент Польщі з 1995 по 2005 рік. Ну і має право, адже Польща відзначає цього року цілу серію добрих дат: 10 років від моменту вступу до Європейського Союзу, 15 років перебування в НАТО і 25 – з моменту падіння комунізму у Східній Європі. Від часів Ягеллонської королівської династії XVI століття, коли Польська держава займала територію від Балтійського майже до Чорного моря – ніколи більше після того Польща не була настільки сильною, процвітаючою та впливовою.

 

Коли 1989 року впала нарешті "залізна завіса", ця країна перебувала на межі банкрутства. Польський агропромисловий комплекс, величезний і неефективний, жахливі автомобільні дороги та залізниця... Польська економіка того часу за обсягом не була більшою за економіку сусідньої України (що як країна, щоправда, є значно більшою). Тоді, наприкінці 1980-х і на початку 1990-х ніхто не покладав особливих надій на успіх Польщі, значно більше перспектив розвитку бачили в сусідніх Чехословаччині й Угорщині.

 

Але жорстка "шокова терапія" в економіці, проведена на початку 1990-х, розвернула Польщу у слушному напрямку. Ринкові реформи обіймали відмову від реґулювання цін, обмеження підняття зарплат, припинення субсидування товарів і послуг, збалансування бюджету. Це була гірка пілюля, але через декілька років різкого падіння у (1990, 1991) економіка Польщі почала зростання. Яке не припиняється й донині. І яке отримало додатковий стимул після вступу Польщі до Європейського Союзу у 2004-му. З моменту вступу, до речі, економічне зростання становить пересічно 4% на рік. Показник співвідношення ВВП на душу населення до купівельної здатності складає 67% від середнього по ЄС. Порівняйте це з 33% у 1989 році. І польська економіка зараз утричі більша за українську. Поляки перенесли величезну частину свого експорту зі східних ринків на європейський, почали модернізацію транспортної інфраструктури та реструктурували деякі свої державні компанії.

 

І в результаті Польща виявилася єдиною великою європейською країною, економіка якої уникнула рецесії протягом останньої фінансової кризи. Частково завдяки банальній фортуні, але до великої міри – завдяки вправній грошово-фінансовій і монетарній політиці, плаваючому курсу злотого, доволі невисокій залежності від зовнішніх ринків і низьким рівням боргів населення та корпоративного сектора. ВВП Польщі за результатами 2013 року склав 1 632 мільярди злотих, (або 381 мільярд євро чи 516 мільярдів доларів США). І це на 20% більше, ніж на момент початку кризи. На цей рік місцеве міністерство фінансів прогнозує 3%-овий ріст ВВП.

 

Такі серйозні економічні успіхи додали ваги Польщі в ЄС, як з економічного, так і з політичного погляду. Зараз Польщу вважають однією з півдюжини великих країн-членів, нарівні з Німеччиною, Великобританією, Францією, Італією й Іспанією, хоч показник ВВП на душу населення у Польщі (10 100 доларів США) й удвічі менший за цей показник у Іспанії. А двосторонні стосунки по лінії Німеччина-Польща за своєю важливістю в ЄС поступаються лише французько-німецькій осі співпраці.

 

З початку кризи в Україні і європейські, й американські політики приділяли дуже багато уваги Дональду Туску та Радославу Сікорському, прем’єр-міністру та міністру закордонних справ Польщі відповідно. І це зрозуміло. Польща та країни Балтії є найбільш висунутими на Схід територіями і ЄС, і НАТО. І, як висловився одного разу Сікорський, «ми тут дуже сильно відчуваємо вібрації». Попри непрості стосунки в минулому, після розвалу радянської імперії Польща завжди була відданим прихильником вільної, незалежної та сильної України – не в останню чергу тому, що це буфер між Польщею та Росією.

 

 

Концентрація зусиль

 

Нестабільність на Сході є проблемою. Торік Польща отримала з РФ 60% газу. Хоча, з політичної точки зору, від самого початку криза допомогла Туску вирівняти рейтинги його правоцентристської Громадянської Платформи (Platforma Obywatelska), які суттєво знизилися під час уповільнення економіки та зростання безробіття. Але сильна зовнішня політика не змогла примусити громадськість не звертати увагу на зверхність, безголів'я та навіть аморальність. Намагання минулого тижня загасити обшуком в офісі ЗМІ скандал із прослуховуванням навпаки ще більше розпалило напруженість на польській внутрішній політичній сцені. Це може зіграти на руку опозиційній партії "Право і Справедливість" (PiS) і допомогти їй отримати перемогу на місцевих виборах, що відбудуться вже цієї осені. Щоправда, попереднє перебування PiS при владі, у 2005-2007 роках, також ідеальним назвати ну дуже важко, але пам’ять про цей період потроху стирається.

 

Хоч би хто сформував наступний уряд країни, він матиме дуже багато роботи. Економічні перетворення у Польщі не завершені. Агропромисловий сектор, наприклад, потребує глибшого реформування. Крім того, треба щось робити з величезними відмінностями між багатим Заходом країни і бідним Сходом. Питання, коли і як вступати в єврозону – також одне з найголовніших, бо дві третіх польського суспільства цього не хочуть. А крім того, відмова від злотого потребує внесення змін до Конституції країни, що на даний момент виглядає нереалізабельно.

 

Януш Янков’як, головний економіст з лобістської організації "Польський Бізнесовий Круглий Стіл", яка просуває бізнесові інтереси у країні, оптимістично налаштований на перспективи Польщі до кінця цього десятиліття. А от щодо подальшого майбутнього, то тут є питання. Польща вже зараз використала 102 мільярди євро (139 млрд. дол. США) інвестицій з фондів ЄС і планує отримати ще 106 млрд. євро до 2020 року. І ризик полягає у тому, що уряд може вирішити витратити велику частину цієї суми на інфраструктурні проекти – щоби якнайшвидше дати відчути електорату результати своєї роботи. А в довготерміновій перспективі країні більше потрібні інвестиції в освіту населення – як професійно-технічну, так і вищу. Бо саме це може підвищити конкурентоздатність економіки. Велика частина поляків усвідомлюють, що інші країни ЄС не скористалися можливістю вжити фінансування Євросоюзу для проведення структурних реформ. «Португалія, наприклад, має добрі автомагістралі, але не має конкурентоздатного великого бізнесу», – каже Янков’як. Наразі головним фактором успіху Польщі є дешева робоча сила, і західноєвропейські й американські компанії використовують це для перенесення виробничих потужностей, замовлення робіт і послуг. Але з часом ця перевага буде нівелюватися.

 

Найбільшим випробуванням для польської економіки буде т. зв. «пастка середнього доходу», яка може застопорити розвиток. Зараз поляки ще не вийшли на такий рівень заощаджень та інвестицій, який вважають достатнім, щоби економіка країни могла вирватися зі стану великої фабрики для західноєвропейських компаній і перейти у стан економіки з глобальними та інновативними польськими фірмами. Так, у період між 2004 і 2011 роками середній рівень заощаджень становив 17% від ВВП, а інвестицій – 21% від ВВП. Обидві цифри є нижчими за середні дані по ЄС. Витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (R&D) складають лише 0.85% від ВВП, хоча міністр фінансів Польщі Матеуш Щурек передбачає зростання цього показника до 2% від ВВП у 2020 році.

 

Даніел Бонєцький із варшавського офісу консалтингової компанії McKinsey виділяє три «стовпи змін» для його країни. По-перше, Польщі треба підвищити продуктивність праці до західноєвропейського рівня, по-друге, інвестувати у перспективні сектори промисловості – такі як спеціалізоване машинобудування, і, по третє, стати більш ґлобалізованою країною.

 

Продуктивність праці в Польщі досі не перевищує 60% від рівня продуктивності праці у країнах першої п'ятнадцятки (тих, що входили до ЄС перед розширенням на схід). Причинами такого відставання частково є нижчий рівень знань і умінь персоналу, частково – відсутність або нестача сучасного устаткування, а частково – низька якість менеджменту. Польські фірми добре справуються у виробництві продукції за іноземними зразками або на іноземних технологіях, але переважній більшості з них не вистачає масштабності мислення, тому вони намагаються фокусуватися на місцевому або регіональному ринках. Єдиною справді ґлобальною польською компанією є державна KGHM, одна з найбільших у світі гірничо-видобувних компаній, що спеціалізується на міді та сріблі.

 

Ще одною причиною для головного болю є демографічна ситуація. Польща має один із найнижчих у ЄС рівень народжуваності і, до того ж, залишається країною еміґрантів. Якщо ситуація в Україні піде за несприятливим сценарієм, і до Польщі ринуть маси біженців, це також не вирішить проблеми. «Хвилі демографічного цунамі докотяться до Польщі тоді, коли закінчаться кошти ЄС», – припускає Кшиштоф Рибінський, ректор університету "Вістула". Він уже зараз відчув на собі серйозне падіння кількості польських студентів у своєму вузі, тому намагається шукати їх за кордоном.

 

Але найнагальнішим завданням для Польщі все ж є інше. Країна мусить серйозно скоротити свій державний апарат. Від моменту розпаду СРСР кількість державних службовців зросла майже втричі – до 460 тисяч осіб. Розвиток успіху польських компаній стримується таким масивним і бюрократизованим державним апаратом. Серед іншого, це також одна з причин того, чому найрозумніші та найкращі поляки продовжують еміґрувати.

 

Але вони, як мінімум, мають право ходити з високо піднятою головою на чужині. На сьогодні голос Польщі у світі щось та й означає.

 


Vendeline von Bredow
The second Jagiellonian age
The Economist, 30.06.14
Зреферував РомкоБомко

02.07.2014