Досвід глядача, учасника та організатора однієї й тієї ж акції майже завжди буде різний. І зазвичай репортажі ведуться саме з точки зору відвідувача, іноді – з додаванням цікавих родзинок з-за куліс заходу. Але коли журналіст також задіяний у культурному менеджменті, то він має унікальну нагоду зазирнути усередину самого процесу. Тому пропоную побачити Fete de la Musique Lviv 2014 очима співорганізаторки та однієї з координаторів – моїми очима.
Фото: Юрій Калиняк.
Отже, якщо опустити всі попередні багаторазові зміни програми, пошуки локацій-інструментів-звуку, мінливість музикантів, погоди та ситуації, то можна розпочати оповідь із ранку 21 червня. Сонцестояння починається в наших широтах о 10.57, і всесвітній день музики – також.
11.00., Краківською крокують розніжені гості Львова, шукаючи ранкової кави. На розі біля дзеркала Welcome home – уже відомий саксофоніст, тільки цього разу без свого вірного пса-підспівувача. А шкода, болонка з голосом могла би стати родзинкою цього музичного ранку.
11.05., Галицька «сейшн-стріт» поки що не переповнена музикантами. Але один скрипаль уже є. і теж, здається, з постійних місцевих резидентів.
11.15., проспект Шевченка – сонце досить прихильне до міста та його музик, і навіть натякає на хорошу погоду. Біля 26 будинку як і завжди – паркуються автівки, біжать перехожі, працівники магазинів виходять на перекури. Раптом хлопчик років п'яти, якого мама тягне кудись за собою, зупиняється й замислено дивиться вгору. Мама теж зупиняється, і ніби враз оприявнюється в гуркоті машин тонкий звук віолончелі. У вікні тільки раз по раз виглядає смичок, а самої віолончелістки не видно. Проте – її помітили й почули, а це головне. Отже, Fete de la Musique Lviv розпочалося – музика «робиться».
Ілюстрації: Сергій Костишин.
12.30., парк Франка. Біля Ротонди на лавці сивочола пані зосереджено читає щось з електронної книжки, і раз по раз поглядає на двох волонтерок, які на сусідній лавці схвильовано чекають на музикантів. Одна з них уже вранці побувала на дитячому концерті – у школі Монтессорі малята видобували звуки з різноманітних інструментів, і з її слів це був справді запальний гурт.
13.00. до Ротонди струнким рядочком прямує струнний квартет Libertas. Дівчата в чорному, і їх фігури чітко вирізняються в зелені парку між білими колонами – просто кінематографічна картинка. Публіка починає збиратися одразу ж – Libertas привертають увагу самою своєю появою. Пані відкладає свою книжку, і переходить на ближчу лавку, а водночас сусідні заповнюються закоханими парами (красиве у когось вдалося побачення!), мамами, що гуляють парком з дітлахами, і бабусями. Одна старша пані з песиком підходить до мене розпитати, що відбувається. Розповідаю, даю програму, заохочую прийти і на інші концерти. «То так гарно, що таке відбувається!, – каже у відповідь пані. – Це ж парк відпочинку… Люди мають зараз тут (показує на серце) таке чорне після усього, і так нам світла треба…»
13.50., вулиця Театральна, дворик Природознавчого музею. Квітники, погідне сонце відблискує на щойно привезеному фортепіано (нарешті знайденому для такої оказії зусиллями стількох людей!). Волонтери та організатори виставляють стільчики, хазяйновитий кіт блукає попід стінами, ось-ось розпочнеться особлива програма цьогорічного Свята музики у Львові – «Класика для всіх», підібрана піаністкою Оленою Гав'юк-Шеремет.
Ілюстрації: Сергій Костишин.
14.00., Домінікан, і оскільки це субота – суцільні весільні фотосесії. Кажуть, день сонцестояння здавна вважався добрим для шлюбу, бо вдало розпочинати щось нове. Наприклад, новий музичний рік у місті. Біля Свічкової мануфактури вже збирається трохи люду, а виконавця все нема й нема. А є кого чекати – за планом мав би грати один з тих, вже знаних у Львові, Петровичів з Ворохти. Йдемо шукати, дзвонимо, з’ясовуємо, і раптом – от він, Петрович: налаштовує свої цимбали на сусідній лавці біля Никифора. І за кілька хвилин концерт вже починається, а ми біжимо далі – на наступну локацію. Наше завдання сьогодні – координувати, а не слухати (на жаль).
14.05., парк на Валах. Хлопчаки з роверами і скейтами, рампи, батьки на лавках спостерігають за спортивними вправами своїх дітлахів. А біля рампи вже налаштовують звук – тут буде протягом цілого дня лунати хіп-хоп. Франик випробовує мікрофон, ми приносимо пачку афіш, і мусимо прямувати далі – бо ж музика множиться по місту, і всюди хочеться зазирнути хоч би одним оком.
14.10., площа Старий Ринок – дорогою від Валів і до Медіатеки (локації на Святого Теодора): тут місцева публіка, м’яко кажучи – не дуже надається до культурних інтервенцій. Але молоді (щоб не сказати юні) музиканти сміливо розклали на плацику свої комбіки та шнурки, і поглядають на небо: львівський дощ таки вирішив нагадати про себе навіть у день сонцестояння.
14.15., площа Святого Теодора. Під деревами, поруч з зупинкою на Брюховичі, де довга черга годинами чекає без руху – приємна розрада. Гурт «Перекотиполе» дуже щиро і лагідно співають народних пісень, очікуючі сходяться ближчим колом – можна і сховатися під кронами, і послухати талановиту молодь, і навіть кинути в кофер кілька гривень (усі зібрані кошти музиканти обіцяють передати на потреби українських військових).
14.50., повертаюся на Старий Ринок. Тут вже трохи змінилася аудиторія – з’явилися місцеві дітлахи, приваблені звуком, і зупинилася групка заблудлих туристів. Гурт NotCleanHead не зважає на дощ, і готується вчасно розпочати свій виступ.
15.00., біжу Вірменською назад до центру, навпроти брами Вірменської церкви на бруківці – скрипаль. Натхненно і спокійно, так, ніби навколо немає натовпу перехожих, він грає відомий вальс Євгенія Доги, і навколо нього все збираються і збираються кола людей…
15.30. Свічкова Мануфактура. Програма триває, і тепер вже на імпровізованій сцені чорно-білі дзвінкі дівчата – Lviv Ladies. На майданчику під парасолькою збираються віддані слухачі, дощ то припустить, то припиниться. Але львів’ян це ніколи не лякає.
17.00. – злива стає все сильнішою, і музика тимчасово припиняється – більшість локацій знаходяться просто неба. Тож ми маємо трохи видиху, і прямуємо до вічного притулку – Дзиґи.
18.00. – дощ триває, але на площі Музейній це не заважає продовженню Fete de la Musique. Майк Кауфман-Портніков, піаніст з Києва, підготував спеціальну програму для львівських слухачів. Музика була такою натхненною, що дощ таки припинився: «Як ми з вами розігнали хмари, так ми подолаємо усе» – каже він до розчуленої публіки і наостанок, вже у промінні сонця, виконує гімн України.
Фото: Діана Горбань.
18.20. – через загрозу дощу виступ DrumТиатру пропонують заховати з Поліграфа на Дзиґу, і щоб не розгубити публіку, яка прийде на Лесі Українки, шукаємо волонтерів, які скерують слухачів за правильною адресою. Але хмари втікають все далі, і ми таки повертаємося до Поліграфу. Іздрик з Семенчуком йдуть таємними ходами галереї, а ми прямуємо на гору Лесі Українки в обхід. Раптом з’являється дівчинка, яка просить притишити звук – виявляється, в цей час десь поруч триває студентська конференція, і за DrumТиатром студентам не чути виступів. Ми обіцяємо бути трошки тихішими – хоч не порушуємо жодних норм, а Іздрик пропонує на початку концерту грати так, щоб замість конференції студенти приєдналися до Свята музики. І починається музична медитація у розніженому сонці, збирається поступово повний Поліграф, а на травичці під імпровізованою сценою (а фактично – під ґанком чорного входу Дзиґи) всідаються слухачі. Наостанок і «на біс» виконують «римурим».
19.00. Спускаємося вниз вулицею Лесі Українки, а на куті Друкарської – Amber Space просто на хіднику, поруч зі столиками Шампанерії, грають приємний чіл аут. Призахідні промені золотять брук, і видно, що до самого низу лавки заповнені людом, а біля кожної наступної кнайпи – своя музика і тусовка.
Фото: Діана Горбань.
19.10. Прямуємо Сербською до Музею ідей – основного вечірнього осередку Fete de la Musique, і дорогою зустрічаємо ще одних постійних львівських виконавців: співають «Ляпісів» щиро і голосно – так, як і щодня.
19.15. А на Братів Рогатинців – справжній музичний майдан: вуличні співи разом з «Антитілами» зібрали повну площу Коліївщини. Найактивніші співці потрапляють прямо на сцену, а всі решта співають гуртом – весело і злагоджено.
20.00. На Валовій – цілий фестиваль. ГИЧ-оркестр святкує своє триріччя (до речі, саме вони найперші святкували світовий день музики у Львові!). Діти скачуть по газонах і лавках-гойдалках, батьки розсідаються навколо, музика лунає над шатром, і стелиться провулками.
Коли такий день закінчується, то найкраще, що ти можеш з нього почерпнути – це усмішки. Якщо усміхаються ті, хто працював з тобою разом, і ті, для кого усе це робилося, то відчуваєш сенс у зробленому і не відчуваєш втоми. Тому найважливіший, як на мене, здобуток Fete de la Musique Lviv 2014 – це те, що ввечері ми усі (знайомі і незнайомі) посміхалися один одному.
30.06.2014