Сорок літ...

Сорок літ єпископства — це навіть для Вічного Міста великий шмат часу. І напевно в тім Вічнім Місті нераз сходить на те балачка...

Сорок літ!... Майже пів віку на високім престолі, який у нашім низиннім краю так далеко видно і так докладно видно. А довкола престола стільки голов: і батьківських сивих, віком та діями пригнутих, і матірних, журливими думками обснованих, і молодечих, буйних та непокірливих, і дитячих голівок — соняшним сяйвом окружених... Скільки їx за тих сорок років перейшло — переминуло! Сиві поникли, поклалися в гроби — хіба десь-не-десь якийсь характерник ще срібною чуприною світить, молодечі — посивіли, а дитячі підійшли вгору, сяйво сонця вже не окружає їx, зате буйні вітри з ними грають.

***

Підлисся 1901.

Там, де "підлисецька гора біла і дуб воду тягне". Там, де ще теплі сліди малих Маркіянових ніг, де кожний кутик старенького приходства нагадує пробудника Галицької Землі.

На подвірю і довкола на вигоні море людей. А в городі, під кріслатим дубом, новий Галицький Митрополит. Коло Нього дітвори як маку, а на кожній голівці соняшне сяйво.

— Як ти називаєшся? А до школи вже ходиш?

Не знаю, що відповів я і чи загалом здобувся на відповідь, але памятаю, що моя голова була тоді ціла в соняшнім сяйві.

***

Розвадів 1917.

Розвинув крила стрілецький прапор, залопотів на зимовому вітрі і похилився перед Митрополитом.

"Благослови Владико, щоб я не падав, не хитався, а просто і певно вів стрілецькі ряди до ясної ціли!"

На білому полі стояли сотні за сотнями в молитовній тиші.

А потім грохіт барабанів і рівний твердий крок молодих ніг.

— Почетний похід в право. Сотня в право глянь!

На горбику, серед отамання, відбирав стрілецьку дефіляду — недавній царський вязень.

Колишні дитячі голови неслися під такт барабанів на стрічу вітрам...

***

Львів 1938.

На святоюрськім подвірю висока домовина — багряною китайкою вкрита. Ґенерал Тарнавський відходить в останню дорогу.

Прощає його народ, прощають товариші зброї, прощає Митрополит.

Серед жалібної тиші святу Євангелію читає... Зпід срібної патріяршої бороди спливає голос як чиста, спокійна ріка, обливає домовину і спливає зі святоюрської гори далеко-далеко на цілий край.

Рівними рядами коло домовини стоять заслухані в святі слова колишні діти з Підлисся, колишні молодці з Розвадова, а тепер уже інеєм притрушені мужі.

***

Сорок літ...

"Сорок літ проблукавши Мойсей

По Моаській пустині,

Приближився з народом своїм

Ік' межі Палестини"...

Може й справді!?...

[Діло]