Тіні забутих предків: німецький ракурс

«Shadows of our Forgotten Ancestors» («Тіні забутих предків»). Dirk Fröhlich, Michael Merkel, Matthias Schumann, Holger Wendland – художники з Дрездена в Івано-Франківському краєзнавчому музеї

Відкриття виставки

Минулого року група фотографів з Івано-Франківська побувала з виставкою в Дрездені. Візит ввічливості чотирьох німецьких авторів стався завдяки старанням знаного в місті аніматора культури та художника Миколи Джички. Заприятелювавши з німецькими колегами та віднайшовши спільні естетичні позиції, Микола організував гостям повноцінну програму ознайомлення з екзотикою краю. Але зупинимося на виставці. Перша реакція глядачів на відкритті експозиції, серед яких, окрім місцевих митців, журналістів і випадкових поціновувачів арту, було багато працівників музею: а де ж тут Параджанов? Коли я перепитував, а чому Параджанов, казали «ну так же, тіні забутих предків». На моє наступне, чому не Коцюбинський, добра половина опитаних дивувалася: а до чого тут літературний класик? Це ремарка, щодо історії. У краєзнавчому музеї.

Ще 2008 року Матіас Шуман і Хольґер Вендланд взяли участь у проекті «pARTisanen», що проходив у Тбілісі, де жваво зацікавилися і ширше ознайомилися з творчістю Параджанова, якого там шанують і поважають, як одну з важливих особистостей у творені міфології міста. Фільми, колажі, спогади ще живих свідків спілкування з майстром, музей, вулички міста та багато більших і менших артефактів приваблюють до яскравої фігури художника поціновувачів і туристів. Отож чи не варто замислитися щодо створення хоча би скромної експозиції у франківському музеї про роботу маестро в Космачі на зйомках фільму «Тіні забутих предків», моделюючи тим самим одну з яскравих сторінок власної історії. Починаючи з історії написання однойменної повісті Коцюбинським. Тим паче, що у фондах музею є ікони з церкви, де знімалося легендарне кіно.

Експозиція Shadows of our Forgotten Ancestors відкривалася напівтемною кімнаткою з двома чорно/білими фото з триптиху Міхаеля Меркеля (1987 р. н.) «Поїдання», на яких зафіксовано зосереджено-зацікавлений процес надкушування автором фото (?) зі зображенням своїх предків, сімейного дому – пам’яті, одним словом. Через буквалістичне поглинання картинок із родинного архіву автор намагався поглибити взаємозв’язок і природний колообіг. Такий, дещо варварський прийом, що демонструє простоту і легкість сучасного цифрового підходу до вирішення чітко поставленого завдання. Тема розкрита.

Міхаель Меркель, «Поїдання»

У наступній залі розташовувалася радикальна інсталяція Дірка Фроліха (1967 р. н.), що й дала назву виставці, – Shadows of our Forgotten Ancestors. Англійська назва, за експлікацією, «поєднує еманації надсучасного поточного обчислювального віку та повідомлення з першої відомої алфавітної записки (бл. 1800–1900 рр. до н.е.), знайденої американськими дослідниками семітських мов у Єгипті, у Ваді-ель-Хол поблизу Фів. Центральну частину роботи становить комп’ютерне перемальовування рисунку Брайана Колесса, що демонструє, окрім алфавітного запису, примітивно різьблений рисунок богині, яка може бути ідентифікована як єгипетська Хатор, або семітська Анат… Це все також тіні наших предків».

Сміливе поєднання ксеро-відбитків та ready made: якість роботи непевно коливається поміж школярською викличністю й інтелектуальною трансцендентністю. «Ангел» – два підвішені у просторі білі напівпрозорі скафандри технічних працівників, симетрично з боків підтримані ксерокопіями з зображенням долоні (на одній з яких травмовано палець) і солом’яними жіночими капелюшками. На протилежній стіні розвішано підфарбовані ксерокси «архаїчних структур». На відміну від мінімалістів, які використовували нейтральні геометричні об’єкти як засіб підкреслення довколишнього простору, інсталяція Фроліха цілеспрямована й замкнута на собі. Вона губиться у світлій залі та виглядає випадковим набором абсурдних предметів. Це так зване «конкретне мистецтво», де не задовольняючись створенням натуралістичної ілюзії реальності, автор намагається редукувати явища до первинних структур. Через поетичні метафори на тему позаматеріального художник намагався створити «протези для інтелекту», про що свідчить розлога авторська експлікація про богинь, про любов, про писемність, про те, чого ми не побачимо в інсталяції, що ще більше заплутує глядача, а не вносить ясності. Усміхнувшись, йдемо далі.

Дірк Фроліх, інсталяція

У третій залі своєрідно (сучасно, модно) експоновано праці Матіаса Шумана та Хольґера Вендланда. «Польові дослідження» – фотофіксація експерименту у сфері ленд-арту. Минулого року Матіас Шуман (1973 р. н.) досліджував вплив бойових дій на текстуру тієї ділянки під Ляйпцігом, де 1813 року відбувалася битва, що став початком кінця «часів Наполеона» і викликав кардинальні змін в перерозподілі європейської влади. У тій битві брали участь солдати майже з усієї Європи, і навіть з Галичини. На місці битви 2013 року відбулася масштабна реконструкція тогочасних подій. Художник демонструє світлини, зроблені до і після цієї реконструкції. Роботи фіксують зміни поверхні поля бою, його околиць, а також демонструють незаанґажованому в історію глядачу простоту і банальність саксонського ландшафту. Жодного мілітарі, лишень осколки пам’яті.

Матіас Шуман, «Польові дослідження»

В іншій фотосесії М.Шумана, «Друга шкіра», у відверто репортажний спосіб вихоплено миті свята однієї з національних меншин, що мешкають в Німеччині. Сорби – слов’янський народ у прикордонному з Польщею районі. Їхня яскрава культурна спадщина жива й нині. Мову сорбів викладають у школах, нею й досі жваво розмовляють в деяких регіонах Саксонії та Бранденбурґу. Збереглася традиція вбирати на свята традиційні костюми, особливо серед літніх жінок. Але чим далі, тим більше цей вид одягу починає вимирати. Зважаючи на особливо важливу роль традиційних костюмів у фільмі Параджанова, фотограф запропонував до огляду серію портретів сорбів.

На відміну від прямолінійної документалістики свого колеги Хольґер Вендланд (1956 р. н.) створює естетські та вигадливі мистецькі містифікації, доповнюючи нудну реальність буття загадками та детективними історіями. Режисер, видавець, редактор, куратор, художник свої дослідження присвятив пошукам слідів героїв минулого. Дві серії колажів «Тінь забутого предка» та «Спокуса Святого Антонія – Вардзіа – Флобер», роздрукованих на полотні та місцями підфарбованих, візуально не сильно відрізняються одна від одної. У першій оповіді мова йде про «фотографа, поета й художника фон Еґерсдорфа, який народився 14.02.1881 в м. Еґерсдорф (тепер Бояново, Польща), а помер 05.11.1989 в Бейруті. Точних даних про його смерть немає, але в арабському художньому журналі описано спектакль «Я зникаю з усіма моїми роботами». Він розмив свої корені і знищив більшу частину творчості. Моя фермерська сім’я оселилася в 1930-х роках у його фільварку. Відвідавши Еґерсдорф/Бояново, я знайшов у руїнах колишнього будинку моєї родини старий напівзнищений креденс з паперами, віршами, фотографіями, скляними пластинами та негативами в поганому стані. Зараз працюю над тим, аби відновити те, що можливо з даних фрагментів» – пише художник-містифікатор в експлікації. На виставці демонструються деякі з «відновлених» фотографій з Парижа 1930-х років, як-от колаж із шести фотооб’єктів, що відображають «стирання покоління», або дивні методи забуття та відновлення Еґерсдорфа.

Хольґер Вендланд, «Тінь забутого предка»

Друга робота – «Спокуса Святого Антонія» – ґрунтується на однойменній праці Ґустава Флобера та є колажем з фотографій грузинського печерного монастиря Вардзіа, де свого часу любив бувати Параджанов. Роботи різняться лишень набором зображень, якими оперує художник для створення гарних, естетських декупажів, покликаних ілюструвати вигадані оповідання.

Хольґер Вендланд, «Спокуси Світого Антонія»

Працівники музею, мабуть, налаштовуючись на виставку про «тіні забутих предків», навмисне залишили в залі традиційний гуцульський килим, сподіваючись, що той файно впишеться та доповнить експозицію. А може, просто прохід затулили? Тож килим органічно розділяв праці М.Шумана від Х.Вендланда, монументально возвеличуючись над їхньою дріб’язковістю.

Мінімалістична стерильність, показна невибагливість у виборі зображальних матеріалів, суб’єктивна структурованість в обігруванні заданої теми – гарні зразки по-німецьки педантичного підходу до роботи в рамках жорсткого кураторського проекту та вільного освоєння виставкового простору. Окупація відбулася естетично безболісно, і, відповідно, залишилася малопоміченою місцевим істеблішментом подією. Нам цікава Європа?