Жіночі справи.

Сезонові уваги.

Карнавал в цілім розгарі. Яснїють сотнї сьвітел, манять очи квітки, шумлять шовки і аксаміти. Жінки в легесеньких, сьвітлих одягах виглядають наче метелики.

Упоюючий запах квіток та перфум мішаєть ся з сьвіжим подихом гірських ялиць, що декорують балеву салю. До того оголомшуючий чар огнистої та мрійної музики.

Чиж дивно, що не одно молоде серденько живійше вабить ся до сього образу, — що й старших кортить бодай на хвилю забути свої буденні турботи — що ще по лїтах старенькі, сиві бабусї всьміхають ся беззубами устами на спомин першого дївочого балю…

І було-б гарно — колиб сей сьвітлий образ не мав вже надто темної відворотної сторони. — Бо і щож лишаєть ся нам в теперішних часах, по такій чарівній ночи? Скирта знищених непрактичних лашків, пімнятих дорогих квіток, а в пустій кишени купа рахунків чужих (звичайно ворожих) нам купців за дорогі шовкові материї,— тай казочні претенсиї звичайно також чужих кравчинь, за роботу суконь та „додатки", що разом взяте звичайно богато перевисшає ціну самого материялу. Крім сього перемученє фізичне після цілої ночи переведеної безсонно, що при частім повторюваню, без можности відповідного супочинку, не може не відбити ся зле на люд­ському орґанізмови. (Про мужеські, часто дуже поважні розходи на піддержанє буфету не згадую, бо кишеня їх як і балевий буфет звичайно у „власній управі".)

Однако із сього не виходить, щоб мошонку замкнути на три спусти і відмовити собі всякої конечної кождому чоловікови розривки, а ледво животїючим інституциям так потрібного доходу. Ходить тільки о те, чи не дало ся бя осягнути сього результату меншим материяльним і фізичним коштом? Думаю що нїщо крім доброї волї не стоїть сьому на перешкодї. Бо чиж конечно зачинати забаву на взір дармуючих аристократів о год. 11 а тягнути її до 6 рано, коли зовсїм свобідно можна перенести початок її на год. 7 або 8 а скінчити коло другої і сим способом зискати кілька годин конечного для працюючих кляс відпочинку? Чиж до доброї забави а навіть до гарного, естетичного жіночого одягу, мусимо пняти ся понад стан і наслїдувати аристократичні сфери, яких у нас (Богу дякувати) зовсїм нема, — коли при добрій волї і постанові не дати ся заманити на невідповідні для себе манівці, з поміж тисячи материй і взорів, з помочию доброї інтеліґентної кравчинї легко вибрати не руйнуючий еґзестенциї родини стрій, який би лучив у собі гарний, елєґантний вигляд і практичність, що позволить вихіснувати його більше разів а то й малим коштом перемінити згодом на лїтню ношу.

Взагалї люксус, який послїдними часами вкрадаєть ся у жівочі одяги середної кляси, не стоїть зовсїм в пропорциї до її стану економічного, почиває звертати на себе увагу поважно думаючих людий. Навіть між Поляками, знаними із свого замилуваня до блїхтру, підносять ся голоси остороги. У Варшаві, сїм малім Парижи — як звуть її Поляки, завязав ся клюб жінок, що постановили носити „строї без пересади“. — У варшавських жівочих ґазетах порушаєть ся від часу до часу сю справу – а і у нас в Галичинї на жіночім вічу мабуть у Стрию, між принятими одноголосно резолюциями була — накликуюча польське жіноцтво до здержливости від люксусу в одягах.

Коли накликують до сього Поляки, які остаточно мають численну богату клясу і де гріш виданий на сю ціль все таки звичайно опинить ся в кишени власного купця, кравця та ріжного иншого промисловця, то що маємо казати ми, що всї без виїмку жиємо з гірко запрацьованого гроша, а викидаючи його без застанови, запомагаємо рівночасно людий чужих, а то й власних ворогів ?

А коли між нами є одиниці, які справдї можуть собі позволити навіть на більший видаток дла приємностий — то чи не лїпше замісць все видавати на оден карнавал, зарядити так, щоби заощаджені зимою на тоалєтах гроші, з'ужиткувати лїтом хочби на близше пізнанє власної вітчини і зробити прогульку хто в наші зелені Карпати, а хто й за кордон, побачити чудове Чорне море, звидїти старинний Київ, дати поклін Кобзаревій могилї над славним Дніпром...

Коли би ся думка подобала ся хоч декому, то просимо зголосити свою солїдарність у сїм дїлї письмом до редакциї. Коли збереть ся кільканайцять, а хоч би лише кілька охочих, тодї ми готові служити всякими інформациями і о скільки лише можливе, улегчити і помочи в сїй справі так, щоби кождий міг пляновану прогульку без труду довести до дїла.

О. Г.

[Дїло]