У нас немає війни, є картинка, відео чи текст на екрані. Тільки крик – це не в нас, це в сусідів: їхній син музикант, у військовій частині, подзвонив і сказав: «завтра їдем на схід». І якщо випадково на вулиці бачите когось у формі, військовий, – це питання, це просто запитання: «а може я бачу цю людину востаннє?» – не прийде до вас.
Ні, ну при чім тут війна, в нас немає війни, в нас мирне життя. Не дивитись новин, не читати газет, не слухати радіо і не виходити у двір. Страх, жертви, війська, автомат, бетеери і смерть – тепер це слова, які часто, надто часто, чути серед дорослих людей, це слова, які потім повторюють діти. Старші все розуміють. Молодші ? Молодші вони там, у дворі. Діти з Донецька приїхали до когось з місцевих, вона їхня тітка чи ще хтось, може просто знайома. Батьки їхні там, вірніше один, він залишився там, бо боїться, що пограбують і спалять квартиру.
Діти, літо, війна. Щось не пасує тут, випадає, в цьому ряді якийсь дисонанс. Канікули, літо, діти, відпочинок, розваги, це правильно, але при чім тут війна ? Ні при чім, звичайно, це так.
Бо яка там війна, де – якщо не звертати увагу на те, що атестат тобі видали зовсім не той, в ньому підсумкові оцінки по п’ятибальній системі, а весь рік, всі роки свого шкільного навчання, всі четверті, тебе оцінювали за дванадцятибальною. Крим, режим окупації, школа і випускні.
Все добре, все мирно, не стріляють під вікнами, але не помітити людину зі зброєю важко, або неможливо, бо окупанти кругом і повсюди. Крим, відпочинок, пляж, табір, море, галька, пісок – всього цього не стало. Забудьте про ці табори. Забудьте про поїздки на південь в бік Азовського моря, чим ближче до Маріуполя тим ближче до пекла, хаосу,страху.
Все це там, десь далеко, не в нас, вбивають «не наших» людей, це десь там палять, ріжуть грабують, забирають машини, гідність, життя.
В нас ? В нас немає війни, мир і ніхто не стріляє, хіба що на цвинтарі, десь на Личакові, там, де хоронять солдат, які не вернулись з війни, війни, якої в нас, в Україні, у Львові немає.
04.06.2014