І хто вірно оцінював Росію? Політкоректні Брюссель, Лондон, Вашингтон і Берлін? Ні. Рацію мали спаніковані поляки, естонці, латиші, литовці і чехи
Відповідь НАТО на дії Росії: налякана північ Європи шукає місцевих союзів, захід і південь хочуть тільки робити бізнес
Згідно з підходами, що чверть століття панують в Брюсселі, Лондоні, Берліні і Вашингтоні, Росія не є і ніколи не буде загрозою. Кожен, хто думав інакше, але не дотримувався розсудливого мовчання, наражався на байдужість або поблажливість. В державних службах, а особливо в дипломатії, безпеці, розвідці та військовій справі, твердий підхід щодо Росії був гарантією кінця кар'єри.
На що стати Росію
Однак ситуація змінюється. Західні дециденти неохоче погодилися з фактом, що весь цей час рацію мали ті, котрі найкраще знали росіян – спаніковані естонці, латиші, литовці, поляки і чехи. Росія є готовою до трьох речей, на які Захід не має відповіді. Готова використати силу. Готова взяти на себе якнайбільші економічні тягарі, якщо визнає, що цього вимагає її національний інтерес. І готова брехати на кожну тему – безсоромно і з щирим запалом.
З Росією – навіть так пригніченою, як в 1990-х роках – не можна жартувати, досить спитати в чеченців. Але сьогодні є вона направду грізним супротивником. У "Новій холодній війні" з 2007 року я остерігав щодо зловорожого курсу, що його російський режим може обрати у внутрішній і зовнішній політиці. Тоді цими застереженнями знехтували, назвали панікерсвом. Тим часом мій песимізм виявився недостатнім. Я слушно остерігав щодо методів, за допомогою яких Кремль купує союзників і впливи на Заході. Але я недооцінив економічної витривалості Росії і не передбачив, що вона змодернізує армію.
Репресії і агресія творять зачароване коло. Авантюрною закордонною політикою Путін відвертає увагу громадської думки від того, що його адміністрація не забезпечує ні сучасних публічних послуг, ані порядної інфраструктури, ні сталого зростання. Керує ним гостре відчуття несправедливості від падіння Радянського Союзу й пізнішої реакції Заходу. Відчуває слабкість ЄС і НАТО, а кошти провадження такої політики вважає низькими.
Відповідь: символи і борюкання
Порушення територіальної цілісності України виявилося несподівано легким. Захід погодився з анексією Криму, попри те, що Росія багаторазово порушувала міжнародне право та стандарти загальних прав людини. На попрання релігійних свобод, прав кримських татар й інших святих принципів, що від 1991 року є фундаментом порядку та європейської безпеки, Захід прореаґував сильно в символічному плані, але недостатньо в практичних питаннях.
У відповідь НАТО пробує реанімувати те, що є його головною місією, – захист своєї території. Бракує, однак, сил і політичної волі. Це додає головного болю керівникам із НАТО і є жахом нових фронтових держав-членів, що змагаються не лише з російською загрозою, але також і з власними слабостями.
Тільки Естонія, країна з мілітарною вагою комахи, призначає, згідно з вимогами НАТО, 2% ВВП на оборону. Польща близька до виконання вимог. Але Литва та Латвія витрачають на захист ледве 1%. Більш того, їх слабкою стороною є глибокі економічно-політичні обумовлення. Литовські та латиські медіа є під сильним тиском Росії. 280 тис. мешканців Латвії, які переселилися туди за радянських часів, не мають латиського громадянства – осиротілі після падіння СРСР, вони відчувають байдужість або навіть ворожість до нової вітчизни. Це дає Кремлю широке поле для інформаційної війни та провокацій. Подібно поводиться плекаюча травми та відчужена польська меншина у Литві, яка створила союз з малою промосковською спільнотою литовських росіян.
Загрозою для Польщі та Литви є також Калінінград – сильно мілітаризований російський анклав, колишня частина німецької Східної Пруссії. Військові стратеги тривожаться, що одночасний удар з Калінінграду та Білорусі легко перерве вузький, стокілометровий польсько-литовський кордон, відтинаючи Балтію від її союзників з НАТО. Це може також дорого коштувати Польщі, бо плани передбачають, що в кризовій ситуації вона підтримає балтійські країни, чекаючи на підмогу інших країн Союзу. Наразі Польща хоче вірити, що допомога надійде.
Справжнє поле бою
Чим далі на південь, тим гірше. Лідери Чехії, Словаччини й Угорщини не бачать загрози, про які говорять їхні польські та балтійські партнери. Вони не хочуть збільшувати видатків на оборону, що не перевищує в цих країнах 1% ВВП. На відміну від Польщі та Балтії не хочуть також нести тягар економічних санкцій. Для них Росія – це, перш за все, шанс на бізнес. Підозрілі, тривожні бізнес-політичні союзи за участі Росії глибоко вросли в чеську реальність. А Угорщина купує в росіян нову атомну електростанцію.
Угорщина разом з Австрією та Болгарією підтримує також будівництво спонсорованого Росію газопроводу South Stream. Це зменшить їх залежність від непевного транзиту через Україну, але ні найменшою мірою не посприяє диверсифікації й унезалежненню всієї Європи від постачання російської енергії. Європейська Комісія суворо вказала Болгарії, що газопровід, якого власником є Газпром, це порушення унійних засад. Болгарія ж рівно гостро заявила, що має іншу думку.
Справжнім полем бою за європейську безпеку не є Україна. Ходить радше про те, чи Євроунія зможе нав'язати правила, яких не любить Газпром, і про вірогідність НАТО як захисника своїх найслабших членів. Наразі Путін переконаний, що справиться з обома проблемами методом політичного тиску, блефом, фортелями та бряцанням зброєю. Якщо він має рацію, то першими за це заплатять нові фронтові країни Європи, що, як виглядає, мають доволі обмежений вибір.
Третя дорога захисту
Дехто, бажаючи протистояти російській загрозі, думає про нові реґіональні рішення та відносини безпеки. Зростає значення Нордичного Оборонного Союзу NORDEFCO, до якого належать нечлени НАТО Швеція і Фінляндія. З увагою стежать за його починаннями балтійські країни та Польща, крім того, він має американську та британську підтримку. А Росія до цього приглядається несхвально. У недавньому коментарі кремлівське пресове агентство «РІА Новости» констатує, що відносини НАТО зі Швецією та Фінляндією є елементом запланованої Заходом "військової блокади цілого західного кордону Росії".
Нові регіональні рішення викликають також опір і в НАТО. Сама згадка про гіпотетичні обставини, що могли би призвести до блокування передбачених в статті 5 Північноатлантичного договору взаємних ґарантій безпеки, послаблюють вірогідність цієї організації. Туреччина рішуче протестує проти всілякого анґажування НАТО поза Союзом, побоюючись прецеденту, який уможливить співпрацю з Ізраїлем. Торік це не прислужилося планам використання шведської та фінської військової авіації щодо патрулювання повітряного простору беззахисного члена, яким є Ісландія.
Наразі кожне нове рішення буде презентоване як необов'язкове доповнення НАТО. Але Польща та її зденервовані сусіди розуміють, що можуть стати доповненням обов'язковим.
А в найгіршому випадку замінять інші.
Едвард Лукас – редактор "The Economist", автор книги "Нова холодна війна". На Твіттері як @edwardlucas
Edward Lucas
Przebudzenie upiora
Gazeta Wyborcza, 31.05.2014
Переклад О.Д.