Українському Євромайдану справді судилося стати доленосним для цілого східноєвропейського регіону, а відтак – для всієї Європи. Революція гідності показала, що в нашій частині світу після всіх трансформацій, інфляцій і маніпуляцій люди, однак, готові відстоювати найголовніше своє право – бути людиною. Людиною, яка сама визначає своє життя й реальність навколо себе. І яка живе у своїй країні. Цей вірус свободи мусить передатися далі, помандрувати на Схід.
Парадоксальна анахронічність Російської федерації у ХХІ столітті полягає в тому, що всі європейські імперії давно розпалися, на континенті постали десятки нових держав, деякі з них – вперше за тисячоліття. У певному сенсі Російська імперія теж розпалася, адже, безумовно, СРСР був мутантом, сконцентрованим навколо Росії. Після 1991 року зменшена й ослаблена Російська імперія мутувала далі – і залишилися федерацією, хоча насправді нею не є. Федерацію як феномен державного устрою характеризує спільне бажання кількох суб’єктів жити в одній державі. Російська ж федерація є типовим нео-імперським проектом, поневолювачем народів і націй, національне пробудження яких було приглушене чи запізнене в часі. У ХХІ столітті, часі, коли більшість держав Європи об’єдналися в Європейський Союз, а решта фанатично хоче до цього клубу долучитися, досить дивно говорити про створення нових держав і проведення нових кордонів – адже в мейнстрімі сьогодні відмова від кордонів, свобода пересування. Але не для РФ, відсталість якої тільки сьогодні активізувала процеси, які інші народи пройшли ще сто років тому.
Не тільки поневолені народи Росії й Китай зацікавлені в розпаді цього монстра. Центральній Європі, Східній Європі, Прибалтиці і навіть Балканам вигідний цей розпад, адже він означатиме безпеку цілого регіону, відсутність агресора, який до того ж найсильніший і добре озброєний. Хто б що не казав, а НАТО не врятує Україну чи Литву, Молдову чи Чехію – справжній спокій може забезпечити тільки різке послаблення Росії, можливе за умов її розпаду. Я, звісно, прихильник вступу України до НАТО, але вважаю цей крок тільки однією з фаз стабілізації в нашому регіоні. Так чи сяк, а НАТО й Росія конкуруватимуть, напруження зростатиме, і колись воно може закінчитися війною. Навіть, якщо Україна буде членом НАТО і штаб-квартира організації знаходитиметься в Києві, все одно нам випаде найгірша доля – війна між цими потугами відбуватиметься на нашій території, нашим коштом. А стратегічний інтерес України полягає в іншому – в послабленні Росії, її розпаді, який, якщо й супроводжуватиметься збройними конфліктами, то на території Російської федерації.
Ця ідея, звісно, не нова, але в світлі останніх подій знову набула актуальності. У минулому столітті існував потужний міжнародний інтелектуальний рух, званий «прометеїзмом» (деякі дослідники його початки вбачають ще в антиросійській діяльності Пилипа Орлика). Рух ставив собі за мету розпад Росії, оскільки вважав це умовою безпеки в регіоні і можливістю створення незалежних держав поневоленими досі націями. У 1934 в Парижі еміграційні українські кола навіть створили «Комітет дружби народів Кавказу, Татарстану і України» з ідентичною метою.
У наші дні таке коло зацікавлених у розпаді РФ замикається – до нього долучається Україна, країни Прибалтики, Кавказ і Китай, весь цей процес підтримуватиме ЄС і США. Виходу з патової ситуації немає, Росія могла відтягнути свій розпад у часі на якихось 20-30 років, але анексія Криму і фашизація політики прискорюють удар молотка по труні анахронічної федерації. Ще двадцять років тому Сербія розпочинала війну, щоб отримати більше територій і впливу, але подавилася – і для неї все закінчилося втратою Косова. На відміну від Сербії, Росія більш неоднорідна, тож втрати будуть у десятки разів відчутнішими. Ми цей процес ще побачимо на власні очі – цілком імовірно, що вже за 10-15 років.
28.05.2014