В Україні зіткнення Росії із Заходом відродило деякі технології холодної війни
Ні хороші, ні погані. Моральні оцінки мало надаються для того, аби розуміти, що відбувається в Україні, де зіткнення Росії з Європою та Сполученими Штатами відродило мову та деякі технології холодної війни.
«Кожна країна робить те, що повинна робити», - говорить Джордж Фрідман, директор розвідувально-аналітичної організації Stratfor і один з відповідальних за те, що геополітика знову опинилася у центрі дебатів у Сполучених Штатах. «Владімір Путін повинен стабілізувати Україну як буферну зону. Німці повинні захистити свій імпорт природного газу. Сполучені Штати не можуть вв’язуватися у військову операцію в Україні без союзників. Ніхто: ні Анґела Меркель, ні Барак Обама, ні Владімір Путін, не є ані демоном, ані ангелом. Це геополітика. І це те, що залишається незмінним», - додає він.
Реалістична школа бачить міжнародні відносини радше як конфлікт національних інтересів, аніж ідей. Фрідман, сформований німецькою філософією, автор таких праць, як «Наступні сто років», може видатися циніком і провокатором. Однак він є традиційним консерватором, відданим realpolitik, який інтерпретує світ в ключі географічних та історичних констант.
Україна, каже Фрідман під час телефонної розмови, передусім є європейською кризою: вказувати на Сполучені Штати чи Росію збиває фокус. На його думку, саме інституційна, військова й економічна слабкість Європи, до якої додалися намагання залучити Україну до унітарних інституцій, спровокувала і додала відваги Росії президента Путіна.
«Реальна криза, те, що я називаю метакризою, глибинною кризою, полягає в тому, що це є випробування для Європи», - тлумачить Фрідман, який народився в Угорщині 1949 року й мешкає в Остіні (штат Техас), далекий від суєти лабораторій ідей та Конґресу у Вашингтоні. «Європа сказала, що буде сутністю миру та благополуччя. Що ж, Європа втратила благополуччя, у вашій країні [має на увазі Іспанію] і в інших. І обіцяний мир опинився під загрозою. Ілюзія Європи стає очевидною».
Stratfor, організацію Фрідмана, інколи називали тіньовим ЦРУ. Її звіти мають щось від розвідувальних звітів секретних служб. Ця репутація їм зашкодила. У 2012 році організація Wikileaks обнародувала сотні тисяч електронних листів Stratfor, у переважній більшості незначної інформативної цінності.
Думки Фрідмана є незручними, інколи приголомшливими. Дехто не надто серйозно сприймає його передбачення відносно того, що станеться у світі через десять, п’ятдесят, сто років. Він нещадний до європейців. Також дистанціюється від тих у Вашингтоні, хто демонізує Путіна. Як і інші консерватори реалістичної школи, він розуміє російського президента, якого адміністрація Обами звинувачує у нагнітанні нестабільності в Україні і провокуванні сецесії української території Криму.
«Росіяни мають нагоду збільшити свою владу та вплив, – констатує він. – Буферні держави Європи, якими є Україна, Білорусь та балтійські держави, є ключовими для них. Якщо Білорусь і Україна вступлять у НАТО, Смоленськ, який був у центрі Радянського Союзу та Російської імперії, стане прикордонним містом».
«Путін повинен був робити ці рухи», - уточнює він, натякаючи на дії, спрямовані на запобігання тому, аби Україна наблизилася до Західної Європи. «Будь-який російський лідер зробив би це».
Обама, даючи хід санкціям, скоординованим із європейськими союзниками, також продовжує традицію інших американських президентів. «Сполучені Штати змагалися у трьох війнах [двох світових і холодній], аби гарантувати, що жодна наддержава не завоює західноєвропейський півострів», - нагадує він. «Питання російської сили супроти європейців є фундаментальним для національних інтересів американців: якщо росіяни візьмуть під свій контроль Західну Європу – не думаю, що це станеться, - це зашкодить балансу влади». І продовжує: «Однак, як виявили США у попередніх війнах, європейці не хочуть брати на себе такі самі ризики, як американці. Обама дає класичну європейську відповідь на підйом євроазіатської країни-гегемоніста, однак – як і в інші періоди – не знаходить європейських союзників». Ідея про те, що російська інтервенція в Україну є результатом слабкості Обами – а це звинувачення часто лунає в консервативних колах Вашингтону – на думку Фрідмана, є необґрунтованою. Путін, каже він, не думав про можливу реакцію США, коли здійснював інтервенцію в Україну, він думав про реакцію Німеччини, європейської наддержави, більш схильної виконувати роль моста між Заходом і Росією, аніж іти всупереч цій країні.
«Слабкість США тут ні до чого. Ми знаходимося на протилежному кінці світу від України. І з військової та політичної точки зору нам важко демонструвати нашу силу в Україні, хіба що у нас будуть союзники, які працюватимуть».
США буде важко виступити проти Росії без союзників: проблема в тому, що останні розділені; вони гадають, що «можуть співіснувати» із сучасною нестабільністю. «Такі країни, як Іспанія, – каже Фрідман, – ставляться до цього так, наче це відбувається на іншому боці Місяця».
Marc Bassets
“La ilusión de paz y prosperidad de Europa está quedando en evidencia”
El País, 8.05.2014
Зреферувала Галина Грабовська
14.05.2014