Невинне москвофільство.

В процесї Ольги Грабар і тов. головним оборонним атутом обжалованих була теза, що вони мали зносини з росийським правительством не в цілях ворожих австрийській державі, тільки виключно як аґенти росийського правительства в ціли слїдженя социялїстів-еміґрантів з Росиї. Коли взяти на увагу, що се був початок 1880-их років, часи острої боротьби проти социялїзму в цілій Австриї, з окрема в Галичинї часи перших социялїстичних процесів, з яких виходило, що социялїстичні ідеї прийшли до Галичини головно через еміґрантів з Росиї, — то оборонний атут був підібраний згідно "з духом часу".

Які ж оборонні тези виставляє москвофільська лава оборонців в теперішнім процесї?

Социялїзм уже перестав бути тим страшним привидом, який в часї процесу Ольги Грабар лякав не тільки правительство, але й ті круги суспільности, з яких рекрутують ся лави присяглих, і сей атут стратив свою вартість. Що більше, хотячи позискати собі симпатиї також росийських поступових кругів, теперішні москвофіли годують в своїм огородї також ріжних "поступовців" і "социялїстів" на показ приїзжим з Росиї гостям.

За те вибрали собі москвофіли за такий атут українство. Щож, з українством бороти ся вільно, а при тім теперішний настрій польської суспільности такий, що боротьба з українством видасть ся польським членам лави присяглих може ще навіть заслугою.

І ми бачимо, як весь час і обжаловані і оборонці і сьвідки з полїтичного табору обжалованих і оборонців кладуть найбільший натиск на те, що їх головна й одинока ціль — боротьба з українством. Анї проти держави анї проти династиї вони нїчого злого навіть у думці не мають, — навпаки: Бендасюк, говорячи про свій державно-династичний патріотизм, розплачеть ся перед портретом ціс. Франца Йосифа І. Проти Поляків вони також не мають нїяких злих намірів, навпаки, вони хотять згоди між польським і росийським народом. І взагалї вони супроти Поляків не такі непримиримі як Українці. Ось з Українців нїхто перед судом анї слова не скаже по польськи, — а вони обжаловані й оборонці з москвофільського табору як радо уживають польської мови: волять її, нїж просте нарічє "росийського" народу в Галичинї. І навіть мають оборонця-Поляка, щоби стверджував ту їх примириму позицию супроти польського народу.

І тільки Українців, які з одної сторони небезпечні для австрийської держави, бо хотять втягнути її у війну з Росиєю і так розбити приязнь між сими двома здавна заприязненими державами, а з другої сторони однакові вороги і для польського і для росийського народу і взагалї для цілого славянства, — тільки їх поборювати має за ціль та партия, до якої належать обжаловані.

Поза боротьбою проти українства — і москвофільство взагалї і з окрема обжаловані не мають анї тїни вини в тих полїтичних змаганях, які їм підсувають.

Тяготїнє до Росиї — але-ж нї! Вони тільки хотять національного зєдиненя росийського народу в Австриї з росийським народом в Росиї, такого самого, як зєдинені Поляки незалежно від державної приналежности. Що ж вони зрештою роблять? Видають росийську граматику, вчать росийської мови, показують образи з істориї Росиї, — чи в сїм може бути що злочинного?

Що та росийська граматика є рівночасно підручником росийського державного патріотизму, — се чистий припадок. Адже можна давати ріжні граматичні приміри, отже що в тім злого, що в граматиці Бендасюка припадково зібрані самі приміри з области державного патріотизму! Може се чисто технїчна причина, — автор брав готові приміри з росийських граматик!

Очевидно, якби так в Росиї завдяки такому самому припадкови появила ся граматика з примірами, яких змістом була би виключно пропаґанда української національної ідеї, — за неї по голові не погладили би.

Що більше, навіть тут в Австриї боротьбу треба вести з польською краєвою шкільною радою за право, щоби українські шкільні підручники були також змістом українські.

Але в росийській граматиці Бендасюка росийський державний патріотизм зовсїм припадковий і не сьвідчить про нїякі полїтичні тенденциї.

Що ті образи були власне підібрані так, що й без коментарів говорили, що винен смерти той, хто відрікаєть ся православної віри; що добрий примір дають ті, що на Переяславській радї кликали: "Волимо під царя православного"; що ті образи представляли виключно могучість Росиї, — се все припадок.

Очевидно, якби так хтось у Росиї з такою самою "педаґоґічною цілию" хотїв показувати виключно історичні подїї й постати з области національних і социяльних революцийних рухів, — се навіть без пояснень признали би пропаґандою революциї.

Але в тих образах, які показував Лемкам Колдра, не було абсолютно ніякої політичної тенденциї.

Зносини з петербурським "Галицко-русским обществом"? Промови ґр. Бобрінського, д-ра Вергуна, д-ра Яворського про потребу визволити "галицьких Росиян" з під "австрийського ярма"? Зносини — зовсїм припадкові! Зовсїм припадково ґр. Бобрінський познакомив ся з галицьким москвофільством і його дїячами. Зовсїм припадково москвофільські дїячі в Австриї, як д-р Вергун, д-р Яворський і ин. стають такими важними "рибами" в тих росийських кругах, які кличуть Росию визволяти "галицьких Росиян" з-під "австрийського ярма". А зрештою — за промови Бобрінських, Вергунів, Яворських, за статї Нов. Времени чи Кіевлянина тутешні москвофіли не відповідають!

Зносини галицького москвофільства з росийськими духовними кругами, виховуванє Галичан на православних сьвящеників в Яблочинї й Житоміри, виховуванє дївчат з Галичини в єпархіяльній школї в Холмі, — знов припадок. Ті суми, які дає Росия на те вихованє, — чиста філянтропія для "бідних братів". А те, що як раз туди йдуть на вихованє дїти з Галичини, — що тому винні москвофіли?! Кождому вільно шукати науки, де хоче!

А вже зовсім припадкові річи, що прим. Бендасюк познакомив ся з ґр. Бобрінським чи ґр. Дішайлем, що прим. Гудима чи Сандович осїли в Галичинї (Сандович приїхав до родичів в гостї — говорила п-нї Сандовичева, — і от селяни просили його остати в них, і він згодив ся).

А де не припадок, — там провокация.

Дулїшкович спокусив і спровокував невинного і наївного ґр. Бобрінського, що той почав займати ся росийською пропаґандою на Угорщинї.

Гозда спровокував поїздку театру Галушки до Росиї, спровокував ґр. Бобрінського і п. Ґецева до тих промов, які з тої нагоди виголошувано, спровокував ґр. Бобрінського до наміщеня його в Яблочинї й Житомири і приватних розмов, спровокував полковника Приходкіна до даня йому шпіонських припоручень.

І навіть о Винницький — хто був би подумав, що в масці такого дїяльного члена партиї д-ра Дудикевича, за яким та партия так обставала, нападаючи на еп. Чеховича, — криєть ся провокатор, який спокусив Бендасюка дати йому рекомендациї до Росиї, спокусив ґр. Бобрінського, ґр. Дішайля, архиеп. Антонїя і навіть самого оберпрокурора св. Синоду Саблєра переговорювати з ним в справі переходу на православє! Анї Бендасюкови анї нікому з вичислених висше й низше поставлених осіб у Росиї анї в голову не приходило думати про православну пропаґанду в Галичинї, — все те провокация о. Винницького!

Словом, москвофільство не має нїяких полїтичних цілий, задля яких дістає з Росиї напрям і підмогу, — воно зовсїм аполїтичний напрям. А все те, що про нього говорять, то "українські доноси". А все те, що фактами сьвідчить про його полїтичні ціли, то припадок або провокация.

Таке становище оборони в теперішнім процесї, таке становище тої росийської преси, яка виступає в оборонї москвофільства.

Говоримо вправно про москвофільство, а не про обжалованих.

Бо не о обжалованих нам ходить. Чи вони допустили ся тих вчинків, які підходять під квалїфікацию карного закона, се річ суду. Нехай він в сім розбираєть ся і або засуджує або увільняє.

Нам не о карну квалїфікацию обжалованих ходить, тільки о квалїфікацию полїтичних змагань москвофільства. Очевидно, сї змаганя всякому, хто вміє ориєнтувати ся в полїтичних справах, і без процесу були ясні. Але все таки процес дав до характеристики тих змагань стільки фактів, про які без процесу ніхто крім інтересованах не мав би ніякого понятя, що з сього становища він являєть ся цінним причинком до характеристики полїтичного обличя москвофільства.

Полїтичні процеси як репресийні способи все мають сумнівну вартість. І коли в чім лежить вартість теперішного москвофільського процесу, то власне в тім виведеню на денне сьвітло фактів, які звичайно остають закриті.

[Дїло]