Якщо хтось розпочинає битву, то для того, аби її виграти. А це вимагає попереднього копіткого розрахунку, якого Європа не зробила
Коли 6 червня Владімір Путін на запрошення Франції братиме участь - разом з іншими європейськими керівниками – у торжествах з нагоди 70-ї річниці висадки союзників на пляжах Нормандії, однієї України вже не буде. Будуть дві, а це однаково, що сказати жодної. І новий цар покаже безпомічній Європі своє призначення: відновити оту залізну імперію, яку спорудив Сталін і яку не зуміли зберегти його нащадки.
Не важко передбачити, якими стануть ці дві України – на захід і на схід від Дніпра. Одна - під владою корупції, яка очікує усього від європейських дотацій. Інша – під владою корупції, яка очікує усього від путінської автократичної щедрості. Якщо ця остання цілком приєднається як провінція до московського режиму чи зробить це в асоційованій формі як автономна держава, то слід зазначити – це не більше, ніж юридична формальність без великої матеріальної різниці. Іншу Україну, західну, швидко візьме під свій захист ЄУ – аби уникнути більших ризиків. Однак економічні видатки для Унії будуть величезними.
Перемагає Путін, програє Європа. Ще з часів Сунь-цзи ми знаємо, що не слід докоряти ворогові за власну поразку. Якщо хтось розпочинає битву, то для того, аби її виграти. А це вимагає попереднього копіткого вирахування можливості успіху. Якого в даному випадку Європа не провела. Це те, що вчора формулював Ґергард Шредер. Звісно, колишній німецький канцлер не може вважатися дуже безстороннім у справі, яка ставить на карту інтереси російського газу в Німеччині, з якими він професійно пов’язаний. Однак, принаймні в термінах realpolitik, цей аналіз є неминучий: «Можна було говорити про угоду про асоціацію (України з ЄУ), однак необхідно було робити це одночасно з Росією. Вихідною помилкою було говорити, що слід вибирати між угодою про асоціацію з ЄУ та митним союзом з Росією». Думати, що Путін відмовиться використовувати проросійську більшість у даному регіоні, є наївністю, яку в політиці ніхто не може собі дозволяти.
Для того, аби змусити експансивну імперію відмовитися від анексії нових територій, існує лише три способи. Один внутрішній: демократичний тиск власної громадськості. Інші два зовнішні: військова загроза та економічний зашморг. Перший є немислимим в Росії, де ніколи не існувало умов для виникнення сучасного громадянського суспільства. Два інші? В Європи нема війська, є лише орнаментальна метафора. А її економіка вже є достатньо крихкою, аби не влазити в ще більші ускладнення. Усе грало на руку Росії – від першого дня, коли влада в Києві змінилася.
6 червня, коли союзники вшановуватимуть висадку в Нормандії, Україна буде поділена на дві. І лише російська перевага зможе запобігти війні на знищення між ними. І Путін буде там зіркою, що сходить. Супроти Європи, яка підупадає.
Gabriel Albiac
Putin en Normandía
АВС, 12.05.2014
Зреферувала Галина Грабовська
13.05.2014