«Близький Схід»

Уявіть собі – а для когось це реальна історія – ви довідались, що хтось з ваших близьких – син, дочка, брат, батько, та навіть товариш чи друг поїхав на Схід, на «Близький Схід» України, як його тепер називають телевізійники – Донецьк, Харків, Луганськ. Причина – відрядження чи особиста поїздка, не важливо. Запитайте себе чесно, що ви відчуєте? Страх. Страх за їхнє життя.

Так, в Україні є регіони, де вбивають людей. Їх викрадають, калічать, люди просто зникають тільки тому, що вони розмовляють українською, вважають себе українцями, тільки тому, що вони використовують українську символіку, тільки тому, що вони підтримують нашу соборність. Люди, які народились там, водять дітей у дитячий садок, школу, тепер повинні боятись сусідів на сходовій клітці. Вони не мають на кого надіятись – ні армії, ні СБУ, ніякої міліції там і близько немає, є картинка на екрані, є виступи наших міністрів, але жодної реальної дії немає – вони можуть надіятись тільки на себе. Вони можуть загинути тільки через те, що вони українці. Коли останній раз нас вбивали у своїй країні тільки за те, що ми українці? Більшовицька червона чума, голодомор, 1937 рік, прихід визволителів в 1939-му, війна і після війни? Ні, це було ще вчора, це було в Криму.     

Цих людей, українців «Близького Сходу», знову хочуть зрадити, так як це було в Криму. Там ми здали своїх військових, ми здали наших найкращих союзників – кримських татар – і своїх – українців. Як їм жити тепер там? Тут, біженці і втікачі?

Будемо називати речі своїми іменами. Добре сидіти в Канаді, США, Європі та навіть у мирному Львові, сподіваючись «ну, сюди вони точно не дійдуть», і писати «розумні» статті про те, що краще віддати цей проклятий русифікований, люмпенізований, дотаційний Донбас, щоби не заважав нам вільно вступати в ЄС і НАТО. Це ж настрої вулиці. Хай там живуть собі, відгородитись від них берлінським муром або збудувати оборонну лінію Мажино чи Маннергейма – що кому подобається. Тільки одного агресора вже задобрювали територіями цілих країн. Мова про Гітлера, хто забув. Крим коли здавали, також казали, що це дало змогу виграти час і підготуватись до захисту Сходу. Де той захист? І чому всі думають, що вони не захочуть, бо можна і легко, загарбати все?

Так, міліція у нас, в основному, ніяка, вона і тут ніяка, на заході Україні. Погром, який романтично називають «ніч гніву» у Львові, Франківську, Тернополі, коли палили й громили відділення міліції, прокуратуру, СБУ, військові частини  – де та міліція була? Це не бабок на базарі шугати чи п’яних ловити, щоби вибити з них грошей побільше. Ви думаєте, коли сюди приїде російський десант, вони, ці мішки у синій формі, раптом будуть мужньо нас, цивільних, захищати?

Так, СБУ – це стукачі, які за комуни зробили кар’єру, це генерали й стратеги, які на розмаїтих ток-шоу і на трибунах борються й ловлять всіх цих диверсантів, сепаратистів, а точніше бандитів і терористів. В реальному житті вони цього ніколи не робили.

Так, наша армія не має чим воювати, і не відомо навіть, де гроші, які люди зібрали, пішли. Але питання не в тому, чи вміє – не вміє, бо не воювала ніколи. Воювати не можна навчитись на полігоні, тільки в бою, навіть маючи найсучаснішу зброю. Американці, як ніхто, це зрозуміли в Іраку і в Афганістані.  

Питання у тому, чи не боїться, чи є те, що називається військовий дух. Армія, СБУ, міліція – вони хочуть воювати, виконувати свій обов’язок? Бо 22 роки вони тільки форму носили, марширували на парадах і крали. А воювати, чинити опір – так як це зробили військові командири і курсанти в Криму, не здати, не зрадити – так як це зробив начальник відділення в Горлівці, якого добивали в кареті швидкої допомоги, як це зробив депутат Рибак, якого замучили у Слов’янську? Їх дуже мало таких людей (в Криму залишилось, перейшло на бік ворога дві третіх військових), але вони є!

Там, по той бік лінії вогню, не більше декілька сотень професіоналів, спецури, що воює 15 років, і вони під кулі не полізуть. Більшість, вся ця гопота, ці ватніки, це промосковське бидло, воно тільки на камеру «буде рвати зубами», при перших пострілах вони побіжать. Так, як це було в Маріуполі, коли захоплювали військову частину, в Артемівську, коли захоплювали склади. Їм потрібен сильний і жорстокий господар, вони це люблять, вони це поважають, вони цього чекають.  

Нам кажуть, що це спровокує жертви серед мирного населення. Але вони вже вбивають мирне населення, яке просить, благає навести порядок, і немає ніякого захисту. І я не розумію, що заважає воювати вночі, як це, до речі, роблять російські диверсанти і партизани у всьому світі? Діти і цивільні, ну ніяк не стоять живим щитом вночі: школи, магазини закриті. Чому ці антитерористичні операції проводяться в білий день? Щоби потім нам показати кіно? Як, чому так легко захоплюють офіцерів дуже секретної і спеціальної «Альфи»? Ще один міф? Як страшно, боязно, не дай Бог спровокувати російських фашистів! Та вони вже заявляють, що змусять нас воювати, що, якщо треба, будуть вішати заручників, що росіян вони захищатимуть навіть на Марсі. А картинку, як треба «про звірства», вони собі організують на «Мосфільмі».

Так, виклики, які стоять перед керівництвом держави, небачені, і ніде, в жодних підручниках, жодних теоретичних моделях, немає відповіді, як діяти у такій ситуації. Цього раніше не було, бо цього ніхто не міг, не хотів уявляти. І що, тепер нічого не робити, імітувати діяльність безкінечними абсурдними виступами перед камерами і журналістами? Весь Інтернет забитий фотографіями і відео нашої ганьби і поразки, а нам розказують, що у них в РНБО є план, що вони в СБУ перейшли в якусь іншу фазу антитерористичної операції, що місто заблоковано, це велика військова хитрість така – здаватись ворогу, здавати зброю і вішати знамена Росії на свої БРДМ.

Тільки тим українцям, тим, чия кров на асфальті в Луганську, Донецьку чи Харкові, чиї рідні пропали, чиї машини (автомайдан в Донецьку) обстріляли, бо мали українську символіку, їм – що, легше? Це вони, цивільні, мають вмирати за тих, хто присягу, клятву давав їх захищати?