Радіо — це могутній сучасний виховний засіб, признаний цілим культурним світом. Тому кожна культурна держава дбає, щоб її радіовисильні попри всілякі інформативні, наукові та мистецькі авдиції для старших громадян надавали також відповідні авдиції для молоді всіх літ, від наймолодших дитинячих аж до пізніших молодечих. Дбають про це очевидно й польські шкільні пласти, самі керманичі польського радія, педаґоґічні чинники, батьки і мистецькі кола.
Зрадіофонізовано вже дуже багато шкіл ріжного типу і йде праця в тому напрямі, щоб зрадіофонізувати й решту шкіл. Можна мати надію, що з часом при допомозі державних і суспільних чинників та неменше зацікавлених тією справою батьків, можна буде це зреалізувати і кожна школа, навіть найменша одноклясівка, матиме свою радіовідбірню.
Радієві авдиції є двоякі: для молоді і самої молоді під загально принятою назвою — "шкільна молодь перед мікрофоном". Авдиції для молоді надають обовязково найменше двічі денно (а буває й частіше) в постійно означеному часі. "Шкільна молодь перед мікрофоном" виступає часто в авдиціях для молоді або й окремо, щоб дати змогу почути і ширшому громадянству, яке — працюючи в часі шкільної науки — не має змоги слухати авдицій до полудня.
А тепер про суттєвішу справу: про зміст і програму радієвих авдицій для молоді та виступи самої молоді. Передовсім найважніше питання: для якої молоді влаштовують і яка молодь влаштовує радієві авдиції, бо відповідно до того треба скласти програми і підбирати підхожий матеріял. Нас цікавить молодь на полуднево-східних і східніх областях Польщі. Тут живе кількаміліоновий масив українського народу, а тим самим і передшкільна, шкільна і позашкільна його молодь. Самозрозуміло — радієві авдиції слід влаштовувати так, щоб вони мали найбільший вплив на українське доростаюче покоління, щоб вони хапали за серце, вкорінювалися в душу, були могутнім творчим виховним засобом.
Річ ясна — для української молоді треба доконче влаштовувати українські авдиції, щоб шляхом радія пізнавала наша молодь українську духову й матеріяльну культуру минувшини й сучасности та довідувалися про всілякі актуальні справи, що важні і цікаві для кожної української дитини. Зокрема слід звертати особливу увагу на носіїв української культури.
Хто знає, як ділає живе рідне слово, рідна милозвучна пісня, рідна музика, той мусить признати, що поминути у вихованні молодих поколінь такий важкий чинник — було б невибачною легкодушністю і короткозорістю. Особливе значіння цей могутній чинник має саме тут, на пограниччі між Европою та Евразією. Треба ж рахуватися з тим, що зза Збруча надають в українській мові авдиції і для дітей і для молоді, тільки очевидно їхня тенденція не відповідає ані українським національним ані польським державним інтересам. А хвилі етеру — це така невхопна річ, що перелітають найбільш дбайливо бережені границі. На цю обставину звертали увагу навіть деякі польські часописи і домагались не то українських авдицій, але просто відступити українцям бодай одну радіостацію, мотивуючи це очевидно не українськими національними, але польськими державними мотивами. На жаль, це був "голос вопіющий во пустині".
На необхідність систематичних радіоавдицій в українській мові для української шкільної молоді звертала увагу постійно українська преса, а Комітет Батьків при українських державних і приватних школах у Львові звернувся 10. квітня 1937. р. в тій справі з обширним меморіялом до міністерства освіти і з вичерпним письмом до дирекції львівської радіовисильні, предкладаючи конкретні пропозиції. Комітет Батьків запропонував, щоби українські авдиції надавати окремо для української дітвори народніх шкіл та окремо для молоді середніх шкіл у будні між год. 8.10 і 11. отже в часі, коди польське радіо нечинне, а тим самим не було б ніякої колізії з радієвою програмою. Централею радієвих авдицій для української шкільної дітвори повинна би з природи речі стати львівська радіовисильня. Окремий український радієвий комітет, створений з відпоручників українських компетентних установ, кермував би цілою акцією при співучасти делєґатів шкільної влади та під її апробатою і наглядом.
Здавалося, що так льояльно поставлена справа знайде в рішальних польських колах прихильний відгомін. На превеликий жаль — два роки минуло від започаткування тієї конструктивної акції з української сторони, одначе компетентні, рішальні в цих справах чинники не тільки тієї справи досі ніяк не вирішили, але навіть не дали якоїнебудь відповіді.
Друга частина українських радієвих авдицій — "Шкільна молодь перед мікрофоном" — також не наладнана. Зразок того, як важко добитися української авдиції, нехай послужить факт уже з цього року. На конференції відпоручників трьох львівських українських шкіл, а саме: народньої школи ім. Шашкевича, дівочої ґімназії Р. Ш. і державної ґімназії-філії з рішальними чинниками Кураторії Л. Ш. О. і Дирекції львівської радіовисильні устійнено, що молодь народньої школи ім. Шашкевича відспіває перед мікрофоном українські колядки, молодь дівочої ґімназії Р. Ш. дасть словно-музичну імпрезу з нагоди 125-літнього ювілею народин Тараса Шевченка та молодь філії уладить концерт у честь Федьковича.
З того всього учні школи ім. Шашкевича відспівали перед мікрофоном колядки. Концерт молоді з філії в честь Федьковича, обчислений на 25 хвилин, пройшов 18. квітня ц. р. тільки частинно, бо після вступу і гарно виконаного хору "З окрушків" — львівська радіовисильня взагалі перестала надавати дальшу частину концерту. Як уже минув час, а якому мав відбуватися український учнівський концерт — спікерка повідомила, що внаслідок якоїсь там недиспозиції в апаратурі львівської радіовисильні була 27-хвилинна перерва. Чергова передача авдиції з Кракова відбувалася вже правильно, голосно і без ніяких перешкод.
А дозволу ані речинця на Шевченківський радієвий концерт дівочої ґімназії Р. Ш. і досі не можна добитися, хоч його програма давно устійнена комісійно і не дивлячись на те, що відповідне подання з повними текстами творів Шевченка, апробованих шкільною владою, внесено ще в січні ц. р. Отже шкільна влада мовчить, а компетентні чинники з львівської радіовисильні впевняють, що програма цілковито заповнена іншими дуже актуальними речами та зрештою аж три радієві українські учнівські концерти впродовж 4 чи 5 місяців — це рішуче... забагато!
Одна польська ґазета закинула недавно українцям, що вони підходять до справи польсько-українських відносин "по купецьки". Наведений приклад є класичним запереченням того заміту: бо ж тут залежить українцям тільки на рідній культурі та на рідній молоді, а від польської сторони не вимагаємо нічого, ніяких грошевих видатків, ані зусиль, ані зречення чогонебудь зі свого стану посідання, тільки вимагаємо одного: волі та зрозуміння для мінімальних вимог української культури.
[Діло]
25.04.1939