Для наземного, морського та повітряного транспортування військ – як на великі дистанції, так і безпосередньо на полі бою – було розроблено чимало видів машин: літаки, гелікоптери, баржі, човни, потяги, вантажівки, БТРи тощо. Усі вони використовувались у військових конфліктах ХХ ст. й продовжують застосовуватись дотепер. Що цікаво, інженери розробили ще цілу низку машин, які так і залишилися прототипами, проте втілили усю оригінальність технічної думки. Фотографії інженерних цікавинок, які розробляли для американського війська і які так ніколи й не пішли в серійне виробництво, зібрали журналісти авторитетного американського видання Scientific American.
Hughes H-4 Hercules «Ялиновий гусак» (Spruce Goose)
Коли німецькі субмарини загрожували кораблям союзників, уряд США замовив будівництво гігантського літаючого човна, який міг би доправити через Атлантику 750 солдат або 2 танки, яке доручили відомому літакобудівнику і промисловцю Говарду Г’юзу (увіковічнений у фільмі «Авіатор»). Г’юз, який був одержимий прагненням створити найбільший у світі літак, завершив роботу аж 1947 р., представивши 180-тонне чудо техніки завдовжки 66 м, розмах крила якого (98 м) і сьогодні залишається рекордним. В повітря «Ялиновий гусак» - так охрестили машину журналісти - піднявся лише раз, пролетівши 2 км на висоті 21 м над гаванню Лос-Анджелеса (за його штурвалом сидів сам Г’юз). Після єдиного польоту човен законсервували (Г’юз підтримував його в робочому стані аж до своєї смерті 1976 року, тратячи на це 1 млн. дол. на рік), і сьогодні він є головним експонатом музею авіації у м. Лонг-Біч (Каліфорнія).
Літаюча тарілка часів Холодної війни VZ-9-AV Avrocar
Ця літаюча тарілка, розроблена канадською компанією "Авро Ейркрафт", за задумом конструкторів, мала стати надзвуковим бомбардувальником, який міг би злітати і приземлятися вертикально, а також зависати в повітрі. Розробка розпочалась 1952 року в Канаді. 12 листопада 1959 р. апарат здійснив свій перший політ. Приводити апарат в дію повинен був турборотор, принцип дії якого мав ґрунтуватися на «ефекті Коанди». 1961 року проект офіційно закрили, адже тарілка так і не змогла піднятись у повітря вище 1,5 м.
Літаюча платформа «Аероцикл HZ-1»
Щоби літати на цій платформі, названій аероциклом, потрібно бути справді хоробрим, адже доводиться стояти між двома вертолітними лопастями, що стрімко обертаються. Аероцикл – експериментальна індивідуальна літаюча платформа, на якій, за задумом розробників, солдати могли б літати над полем бою зі швидкістю понад 100 км/ год. Управляти аероциклом пілот мав власним тілом, нахиляючись то в одну, то в іншу сторону. Перший політ платформа здійснила 1955 року, і він був настільки успішним, що армія США замовила аж 12 таких машин для подальших випробувань. Від проекту, однак, невдовзі відмовилися, адже виявилося, що під час бойових дій він непрактичний, а також надто складний для простого солдата.
Ходяча вантажівка
Під час Холодної війни американська армія замовила вантажівку, яка замість коліс мала б використовути чотири ноги. Призначенням машини мало бути транспортування вантажів у важкодоступній місцевості, яка непрохідна для звичайного колісного транспорту. Розробку машини доручили інженеру компанії General Electric Роберту Мошер, який у 1970 р. представив готовий прототип, що отримав назву Cybernetic Anthropomorphous Machine (CAM, "Кібенетична антропоморфна машина"). Оператор, який сидів всередині кабіни, управляв роботом за допомогою своїх рук та ніг. Вантажівка вийшла висотою 3 м і могла брати до 450 кг вантажу. Її суттєвим недоліком було те, що оператор мав постійно концентруватися на процесі управління і стомлювався вже після 15 хв. роботи. Хоча армія відмовилася від робота, й у серійне виробництво він не пішов (набагато ефективніше транспортувати вантажі у важкодоступні місцини виявилося гвинтокрилами), у ньому вперше було реалізовано чимало кібернетичних ідей, згодом використаних в інших розробках.
Гвинтова амфібія
Під час війни у В’єтнамі в американській армії виник попит на транспорт, який міг би пересуватися болотистою місцевістю у джунглях. Невдовзі інженери компанії Chrysler презентували експериментальний Riverine Utility Craft (дослівно: «транспорт, призначений для руху в річковій місцевості»), який пересувався на двох алюмінієвих роторах, що нагадують Архімедові гвинти. Випробування показали, що незвичний транспорт міг розвивати досить таки пристойну швидкість у 15,7 вузлів на воді й до 25 вузлів по болоту, але лише 3,6 вузла на твердій поверхні. Військові вирішили зупинитися на простішому транспорті, і в серійне виробництво Riverine Utility Craft так і не пішов.
Морський планер
Компанія Boeing Phantom Works, яка займається розробкою передових авіаційних технологій, розробила проект найбільшого у світі екроплана – літака, який летить у межах дії т. зв. аеродинамічного екрану (або повітряної подушки), не піднімаючись вище кількох метрів над поверхнею води або землі. Ультравеликий транспортний літак «Пелікан», за задумом інженерів, мав брати на борт 1,3 млн. кг вантажу, що еквівалентно масі 17 танків «Абрамс», та рухатися зі швидкістю 240 вузлів на висоті 6 м над поверхнею моря. Хоча проект не пішов далі інженерних креслень (до 2002 р. він був засекречений), і США досі так і не розробили власного екроплана, технологію повітряної подушки, яка надає додаткову підйомну силу на низьких висотах, успішно апробував СРСР, який створив ряд таких машин цивільного та військового призначення.
Надувні танкові гусениці
Танк на надувних гусеницях може з однаковим успіхом пересуватися водою, сушею, болотом, піском та пересіченою місцевістю. Експериментальний прототип під назвою Captive Air Amphibious Transporter (транспортер-амфібія на повітряному шасі) розробила компанія DARPA (Defense Advanced Research Projects Agency, Агенство передових оборонних проектів). Танк можна застосовувати як для військових цілей, так і для подолання наслідків стихійних лих. У 2012 році, однак, проект офіційно закрили.
20.04.2014