Тригодинна електричкова подорож із всіма цими циганами, з їхніми тихими нашіптуваннями і «Хай Вам Бог помагає!», бабусями в різнобарвних хустках, які вже давно втратили всі прояви своєї канадськості, дідусями в потовчених нерівним асфальтом чорноземних черевиках, добродушними провідницями, чиї пальці пахнуть свіжолузаними «сємками» і швидковикуреними цигарками на пероні, провідниками в заношених синіх, наче океанські глибини мундирах, що, свінгуючи клацанням касових апаратів, так вдало, хоч і самі того не відаючи, акомпонують електричному ритмові електричок... обіцяла лише мікс техно, приготування до фестивалю «Гамселить» і просто вихідні в Тернополі. Проте, як і все найкраще в цьому житті, зі мною випадково трапився фестиваль «Ї».
Зустріч із Дмитром Лазуткіним в дверях одного із центральних тернопільських клубів могла бути й випадковістю (зважаючи на те, що там я зустрів ще кількох знайомих зі Львова і тернопільчан, яких теж очікував там зустріти), проте побачити його в компанії фанів, фанаток, Тараса Прохаська та Андрія Любки – це вже зовсім інша справа і на випадковість не схожа. Звісно, в Любки зараз така почесна місія: «Спати з жінками» в різних містах України... Як? Ви не знали? Так зветься найсвіжіша збірка ессеїв автора, яка вийшла у видавництві Міжнародного літературного фестивалю Meridian Czernowitz. Назву для збірки обирали самі читачі і читачки із п'яти запропонованих Любкою назв: «Смерть і ще тисяча приводів для любові», «Тут жив хтось до нас», «Серце, серце», «Люби мене навіть по смерті» та «Спати з жінками».
Але повернімося до фестивалю. Отож, Дмитро Лазуткін розсекретив мені причину їхнього перебування в офіційно найфайнішому місті України – це був мистецький фестиваль «Ї – їдка суміш». Фестиваль вигулькнув спонтанно у мистецькому середовищі Тернополя ще минулого року, але не отримав належного розголосу. Розмовляю про це з організатором фестивалю, головою молодіжної організації «Файне місто» Василем Томчишиним.
– «Минулого року ми проводили фестиваль в лютому, не було такого місця, яке б відповідало формату фестивалю, нам не вдалося запросити таких учасників, які б насправді приваблювали аудиторію.. Він тоді не мав назви – це був просто Фестиваль сучасної української літератури і музики, а цьогоріч в організаторів виникла така ідея назвати фестиваль «Ї». Насправді назва фестивалю не має відношення до львівського часопису «Ї, ми хотіли насамперед підкреслити самобутність української мови, адже в алфавітах інших слов'янських народів немає літери «Ї», і це підкреслює українську мову, як самобутню, неповторну і самостійну. Тому не варто, тим більше на тлі сучасних подій, говорити про те, що ми аж такі вже брати з нашими східними сусідами, ми можемо бути самостійними, і наше мистецтво також самостійне. Тому ми вирішили зібрати певну «їдку суміш» українського мистецтва, це і картини, і фотографії, поезія і проза, виступи музичних гуртів. Окрім всього іншого, буде відбуватися також благодійний аукціон. Ми змогли поєднати всі види мистецтва, які тількт можна було за такий короткий час, бо ми організовували цей фесиваль протягом двох місяців – насправді часу було небагато. Наша організація «Файне Місто» – досить молода, і ми ще не проводили таких масштабних проектів, як цей, не враховуючи, звісно, фестиваль «Файне Місто», який буде проводитися цього року на міському аеродромі. Тому думаю, що в нас ще все попереду, і цей фестиваль має майбутнє у Тернополі. Не скажу, що Тернопіль є потужним культурним центром, але він є містом культурним, у якому відчувається галицький український дух. Думаю, що нам вдасться запрошувати сюди більше людей. До речі, половина людей, які були на фестивалі – не тернополяни.
Якщо чесно, то ідея виникла в 2012 році. У вересні ми з другом були на Книжковому Форумі у Львові, а там якраз відбувалася ніч Брутальної Поезії. В Ігоря Білика був День народження, і ми вирішили відсвяткувати на Ночі Еротичної Поезії. Ми просиділи там всю ніч і спонтанно подумалося «Ану ж зробимо таке і в Тернополі». Найважливіше – що є команда людий із вогником в очах, які мають бажання щось таке робити. Вся організація «Файне Місто» долучилася до цього фестивалю. Це нас дуже здружило».
– А в чому ж буде «фішка» фестивалю, що відрізнятиме його від інших літературних фестивалів України?
– Відвідувачі відгукувалися про фестиваль, як про «ковток свіжого повітря» у наш такий непростий час. Мистецтво ніколи не стоїть осторонь від суспільно-гострих тем, проте на фестивалі не чути політики. Ми зібрали на цьому фестивалі багато відомих людей, поряд з якими можуть виступити початківці, які висловили бажання почитати свою поезію, оце, мабуть, і є основною фішкою.
– А які були критерії відбору?
– Якщо людина зареєструвалася, то ми давали змогу їй виступити. Не було такого, щоб ми комусь відмовляли, чи казали «ваша творчість не підходить».
– А як щодо «зірок»?
– Кого вдалося запросити, того й запросили. Богдана Матіяш, наприклад, була минулого року, але цього року їй не вдалося приїхати. Ми намагалися запросити всіх, хто зараз задіяний у мистецькому русі. Маємо надію, що наступного року буде ще більше учасників. Всі люди різні, в кожного різна творчість, свої погляди на мистецтво, кожен особливий, і тут не може бути чогось на зразок «цей кращий, а цей гірший».
– Чи планується співпраця з іншими літературними фестивалями?
– Обов'язково. Інші фестивалі – це вже певний досвід, певний рівень, і ми потребуємо певних порад, допомоги. Цей фестиваль був великим експериментом, який, Слава Богу, вдався, бо організаційний комітет складався зі студентів 1-3 курсів. Обов'язково потрібно переймати досвід, ламати стереотипи. Тому співпраця з цими фестивалями буде нам потрібною, і, сподіваюся, що вона буде цікава і їм.
– То чи плануєте ви підсунути фестиваль ближче до традиційного вересня?
– Я думаю, що власники розважального комплексу «Максим» захочуть проводити фестиваль тут, а якщо аудиторія збільшуватиметься, то ми будемо думати, щоб це було в середині травня або квітня, щоб можна було робити його на березі озера, на пароплаві, на пляжі... Ідей багато, все залежить від того, чого хотітимуть люди і які будуть пропозиції. Але до наступного року треба ще дожити, бо ситуація, бачиш, міняється щодня. Тернопіль мав славу фестивального міста. Був фестиваль «Нівроку». Зараз варто ту славу повертати, але ідеться не лише про місця, де можна випити хорошого тернопільського пива, а й про середовища, де можна познайомитися із людьми. Сюди їдуть люди і з Херсону, і з Дніпропетровська, з Луцька й Луганська; отож, їм цікаво. У Львові, наприклад, дуже багато хороших речей відбувається, а в Тернополі цього бракує, у Тернополі бракує туристів, хоч тут є що побачити, є куди піти, і є багато людей, які можуть посприяти розвиткові туризму, але всі ці організації не мають належної підтримки, на жаль.
Фестиваль в тернопільчан справді вдався насичений. Розпочалося дійство виставкою фотографій з Майдану та картин гострої соціально-політичної тематики в РК «Максим». На фестивалі виступили гурти «Кімната Гретхен», «Один в каное», «Медовий полин», «Фіолет», «Копас». В останній день фестивалю відбулося аж два грандіозні концерти: «ДрамТИатру» та «QUARP'и». Крім того, відбувалися не тільки ночі поезії – революційної та брутальної, але й ніч короткометражного кіно. Ну і звісно поезія... Крім згаданих вже поетів фестиваль відвідали Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Юрій Іздрик та Григорій Семенчук, а також багато молодих авторів. Таким і був цей – чи то другий, чи то перший фестиваль «Ї» у Тернополі – надзвичайно затишний спокійний фестиваль в затишному і неспішному місті Тернополі.
На останок кілька підслуханих цитат від кількох гостей фестивалю:
Олександр Ірванець: «Я вже казав Василеві, головному організаторові, що я його розумію. Я сам працював на дуже багатьох фестивалях, починаючи з першої «Червоної Рути» ‘89-го року в Чернівцях, я був керівником сценарної групи фестивалю «Вивих» в ‘90-му та ‘92-му році у Львові, – це вже ви про таке навіть не знаєте, і так далі... Фестиваль – це дуже важка та дуже марудна робота, і якихось нормальних, відлагоджених фестивалів, Іздрик заперечить, але мені не траплялося в Україні, або траплялися вкрай рідко. Фестивалі в Польщі вже більш організовані, в Німеччині, взагалі, все працює бездоганно. А наприклад у Словаччині, чи в Словенії, нуу... майже так само, тільки там ще 100 євро дають гонорару, але теж такий самий абсурд, такі самі неув'язки трапляються. І тому я вітаю будь які такі нові фестивальні речі, як цей фестиваль, де, як сказав Юрко, організатори, мабуть, навіть і не знали про існування журналу з такою назвою... Тобто, все добре, люди – все жахливо, страшно, але добре».
Юрій Іздрик: «Я на організації Фестивалів не знаюся абсолютно, тому скажу, що мені, як запрошеному, хотіло би ся бачити: триразове харчування, оплату квитків, нічліг і згадані Ірванцем далеко не всує, 100 євро гонорару. А все решта може бути вже... так, на місцевий колорит, так би мовити...»
Григорій Семенчук: «Я, як діючий директор львівського міжнародного літературного фестивалю, впевнений, що якщо фестиваль не завершився поламаною ногою, прокиданням в місці, де ти не знаєш, де ти є, і куди тобі добиратися, – то цей фестиваль вже є успішним, коли якісь мінімальні потреби задоволені. В Україні – я й про себе кажу – організацією фестивалів займаються люди, далекі від якоїсь менеджерської роботи, і все приходить з досвідом. Тому я думаю, що ще кілька років – і все буде тільки ліпше і ліпше: Україна буде розквітати, фестивалів буде більше й більше, кожен тиждень ми будемо їздити кудись «фестивалити», і отримувати по 100, 200, 300, 400 євро гонорарів».
09.04.2014