Фестиваль-привид

МУЗИЧНИЙ ЛАБІРИНТ ОСІННЬОГО ЛЬВОВА (3)

Львів був столицею drum'n'bass'у, нині його скоріше можна назвати столицею cover-гуртів. Проте є музика, сплетена з образом Львова, як techno з Детройтом чи Берліном – це джаз. Але тут маємо парадокс: якщо пройтися вечірніми кнайпами чи концертними залами Львова, то джаз тут почуєш вкрай рідко. Тим не менше, міф про Львів – місто кави, джазу, та, як дехто жартома зауважує, – бруківки, живе у свідомості мешканців та туристів. Проте виявляється, що не лише львів’яни і навіть не лише українці відчувають джазовий дух Львова. Адже поляки – організатори фестивалю «Art Meetings» у Львові – вже вчетверте вибирають саме імпровізаційну іпостась для львівської едиції свого фестивалю.

Що за «Art Meetings»? - спитаєте ви. І я не здивуюся, якщо ви так скажете, бо й справді: що це за фестиваль, який вже вчетверте відбувається у Львові, але майже ніхто про нього не знає? Фестиваль-привид. Fata morgana... Щодо мене, то я вперше довідався про існування цього фестивалю рік тому, коли готував timeline українських фестивалів. Тоді я натрапив на інформацію про нього в Інтернеті, проте зміст сторінки фестивалю вказував на те, що подія, як зауважено, була одноразовою. Пізніше ця назва випливала у розмові з музичним середовищем у Польщі, проте ніхто не згадував про нього тут, у Львові.

Цього року у Львові вся культура вересня крутилася навколо Конгресу культури східного партнерства. Тож не виняток, що і фестиваль «Art Meetings» свій шлях цьогоріч також почав із програми Конгресу. Потім була «Трансфузія» – проект за участі чотирьох музикантів, які виконували імпровізаційну музику з відсиланням до звучання людського організму. «Трансфузія» – проект, заснований Анджеєм Баєром, що існує на базі Другої програми Польського радіо – так званої «Dwójki» – і студії Владислава Шпільмана. «Трансфузія» об’єднує імпровізаційні зустрічі за участі різних музикантів, незалежно від сфери їх музичних зацікавлень чи від техніки виконання. У Львові в проекті, окрім Баєра, брали участь теж Ігор Пудла, в сольній іпостасі – Ігор Бокс, Цезари Духновскі та куратор фестивалю Пйотр Дамасевіч.

Що стосується Дамасєвіча, то він протягом всіх днів фестивалю з’являвся на сцені частіше в ролі виконавця, ніж куратора. Зокрема в складі проекту «Чим пахне Львів?» разом із норвежцями Сореном Кнудсеном, саксофоністом Андре Ролінгхетеном, флейтистом Бжорнаром Хабестадом та барабанщиком зі Швеції Вільямом Совіком. Кнудсен – композитор, програміст та художник в галузі нових медій. Він, зокрема, працює із так званими soundscap'ами, тобто, створює звукові маси, певні звукові середовища. На концерті він використовував звичний мікрофон та специфічний setup звукових ефектів у комп’ютері для перетворення вхідного сигналу з цього мікрофона у музичний інструмент. Проект «Чим пахне Львів?» – довготривала співпраця із львівським поетом Остапом Сливинським. Музиканти приїхали до Львова, гуляли містом, спостерігали за Львовом і... нюхали його. Потім кожен з них написав одне слово, яке пізніше поет повинен був перетворити у текст. Цьогорічний проект однією ніздрею зачепився за «Форум видавців» – в якості продовження минулорічного музично-візуального проекту із такою ж назвою. Тоді ж в рамках фестивалю знімали фільм, присвячений нашому місту.

Дамасєвіча також можна було почути в рамках концерту «Елементи». Передостаннього концерту завершального дня фестивалю. Окрім нього, на сцені Дзиґи появився згаданий вже Вільям Совік і Мацєй Грабовський – контрабасист, співзасновник тріо «RGGi». Якщо проект «Чим пахне Львів?» був надзвичайно ніжним та чуттєвим – музика гіпнотизувала та обережно так ліпила тебе, неначе пластилін – під штивні лекала поезії Остапа Сливинського; то «Елементи» – це вже була традиційніша імпровізація, якщо так можна охарактеризувати імпровізацію, якась канонічніша в своїй неконвенційності.

Дещо радикальнішу неконвенційність презентував чехо-словацький дует Петр Врба і Мір Тос. У їхньому виступі вчувалися відголоски – навіть не відголоси, а гудіння, рев і крик авангарду часів Руссоло. Окрім духових виконавці використовували широкий спектр власного голосу, зокрема Міро Тос відривався від кларнету і використовував власний рот, як цілком повноцінний інструмент. В цьому концерті можна було почути більшість перелічених в Руссоло груп звуків від шурхотіння до гуркотіння – і все це лише завдяки духовим. Звукове полотно нагадувало нам про індустріальне захоплення авангардистів: гуркіт заводів, рев машин, свист поїздів.

Чесно кажучи, гучна та динамічна імпровізація, якщо це не нойз, рідкість для Львова, та й у Польщі я не часто натрапляв на імпровізацію, яку за всіма ознаками можна було б охарактеризувати, як панк-імпровізацію. Вперше почути щось таке мені довелося власне на фестивалі «Art Meetings», і ті, хто знає, здогадуються, що я говорю про «Fire!» Якщо вам близькі рокові андеграундні клуби, ваш щоденний casual – шкіряні штани та джинсові безрукавки, спектр музики для вас починається від «Deep Purple», а закінчується «Slipknot», проте раптово вам захотілося сходити в джазову кнайпу і причаститися до імпровізаційної музики, або ж ваші друзі люблять імпровізацію, а вам потрібно знайти компромісне рішення, – то єдине рішення – це «Fire!». Звісно, якщо на місці друзів ваша дівчина, то варіант провальний: є два шляхи розвитку подій. Перший – вона вас кине, після тижнів\днів\годин мрій про джазову імпровізацію, зрозумівши, куди ви її привели, або ж вона вас кине заради потужного шведського леґіня Метса Густафсона. Третього не дано, як то кажуть. Цю команду найкраще характеризує не так сама назва, як знак оклику в кінці!

Маю звичку у своїх дописах залишати на завершення те, що найбільше мені імпонує. А найбільше мені імпонує щось таке, що не має аналогів, або що важко описати звичними термінами, чи вписати в стандартні рамки. На цьогорічному фестивалі «Art Meetings» це – «Крихітні інструменти» (Małe instrumenty). «Крихітні інструменти» – це не музичний гурт, це казкова країна. Уявіть собі цілу сцену, заставлену оригінальними зменшеними музичними інструментами: маленька гітарка, фортепіано, яке може перенести двома руками, різноманітні синтезатори… І на цих інструментах п’ятеро музикантів виконують найрізноманітнішу музику: від Шопена до веселих дитячих мелодійок, або атмосферних композицій. Уявили? А в реальності ще краще. Що ще краще, музиканти працюють не лише на куплених інструментах, які колекціонує засновник проекту Павел Романчук, але й створюють власні. Вони можуть з підручних матеріалів зробити все – від віолончелі до перкусії і оснастити, при потребі, цілий оркестр, якщо той забуде свої інструменти. Саме цим вони й займалися в рамках фестивалю.

Музиканти курують проект, який зветься «Samoróbka»: майстер-класи, на яких вони навчають створювати такі інструменти і навіть видали ілюстровану книгу, в якій детально описано, як створити інструмент з підручних матеріалів. Майстер-класи з виготовлення інструментів проходили й у Львові, в ЛССМШІ імені Соломії Крушельницької. Загалом проект дуже багатогранний, адже крім музики займається теж видавничою діяльністю. Тож до Львова привезли масу книг, дисків і навіть маленькі катеринки – так, справжні катеринки, до яких додаються диски із записами творів, виконаних власне на катеринках. На цьому в мене все, а більше про свій проект зможе розповісти лише Павел Романчук.

– Все почалося в 2006 році із слухання експериментальної музики, яка, знаєш, розширює горизонти не лише в написанні сучасної інструментальної чи нової музики, але теж такої музики «на перетинах», яка дозволяє використовувати різні нетипові джерела звуку. Мене це завжди цікавило, і я почав спершу шукати інструменти і джерела звуку, а потім і музикантів, бо грати на таких інструментах не завжди легко. Вони досить нетипові, інколи люди думають, що то забава і не хочуть професійно займатися грою на таких інструментах. А ті, яким це подобається, не завжди були професіоналами, склад мінявся впродовж років, але за весь час все таки вдалося зреалізувати кілька проектів...

– Чи всі музиканти теперішнього складу – професійні музиканти?
– Зараз лише одна особа не має музичної освіти, а всі інші – так. Формула така: я пишу музику і шукаю когось, хто міг би її виконати, а професійні музиканти, відповідно, мають найбільше шансів. Я, властиво, займаюся тим сам, то є мій індивідуальний проект. Мені завжди хотілося знайти когось, хто цікавиться цим так, як я, але не вдалося, – то я шукаю людей, які б хотіли співпрацювати.

– Окрім музичної діяльності існує майстерня інструментів, розкажіть про неї.

– Коли йдеться про саму ідею малих інструментів, то вона полягає у пошуку нетипового звучання, а, отже, пошуки технічних рішень і розширення звукових властивостей. Тому будування інструментів, яке йде в парі з музичною діяльністю, проявляється в більшій чи меншій мірі.

– Але ж потрібно, напевно, мати якісь інженерні знання, чи просто ремісниче вміння?

– Якщо граєш на інструменті (кажу про себе), то в певний момент починаєш розуміти, як вони – інструменти – працюють, цікавишся, шукаєш. Інструменти часто видають дивний звук, і ти починаєш задумуватися, чому це так і пробувати різні рішення. Починаєш займатися тим з цікавості, а пізніше ця діяльність обростає технічними знаннями.

– Пам’ятаєте, з якого інструменту все почалося?

– Ой, ні... ми збудували власноручно десь із 50 різних інструментів, а загалом в нашому розпорядженні маємо, мабуть, із 500...

– А що можете розказати про майстер-класи? Яка була реакція дітей?

– Якщо за допомогою різного плану навчальної діяльності в мене з’являється можливість схилити ще більше особу, яка цікавиться музикою, до такої музики; так, щоби ця особа в майбутньому почала або слухати, або й грати цю музику, то стараюся це робити. Мені здається, що такі майстер-класи мають сенс, особливо в наш час, коли ми маємо дуже мало можливостей майструвати щось своїми руками і коли все рідше контактуємо з реальним інструментом у світі, де звуки допливають до нас зі світу цифрового. Молодь все менше розуміє, звідки взагалі береться той звук, який потім стає семплом. І мені важливо, щоби молодь ці знання отримала, тому ми провадимо досить часто такі майстер-класи. Ваша місцева молодь, насправді, дуже заангажувалася: вони не хотіли завершувати наші зустрічі, завжди хотіли залишитися на довше і ще щось робити.

Від одних майстер-класів до інших. Якщо з точки зору публіки найцікавішими були події «Крихітних інструментів», то для музикантів-імпровізаторів, можливо, найцікавішою подією вересня міг стати майстер-клас «Мистецтво імпровізації» з Дамасєвічем і Кнудсеном. Пишу «міг стати», бо більшості львівських імпровізаторів я там не побачив і, здається, присутніми там були в основній масі учні «Джазової школи». Я був учасником таких майстер-класів у Польщі і щоразу вони, хоч крутяться довкола схожих принципів, дають незабутню практику, віру в свої можливості і неоціненну перевагу – розуміння нюансів імпровізації. А найважливіше – вчать грати обережно і слухати, адже в імпровізації часто, як у відомій приказці «сім раз відмір, а раз відріж» (інколи можна і навпаки). Але щоб зрозуміти, в який момент як саме – допомагають саме майстер-класи.

PS. Розписав я все це і раптово усвідомив, що у фестивалі «Art Meetings» важливі самі «meetings». Мабуть, в цьому його суть. Він, як випадкова зустріч: з кожним трапляється, але ніколи не знаєш, в який саме момент і де тобі хтось стрінеться на вулиці. Важливо спонтанно наштовхнутися на цей фестиваль у стрічці «Facebook» – як то сталося зі мною – попиваючи-поїдаючи в «Дзизі», будучи учнем музичної школи чи музикантом, журналістом, чи будь-ким іншим. «Art Meetings» – це як гарна спонтанна зустріч, яка залишає добрі спогади на весь день.

PPS. 20-21 листопада друга частина міжнародного фестивалю Art Meetings стартує в Києві.