Момент істини

Все було правильно, точно, логічно, і я майже повірив у наведені аргументи: набір статей серйозних російських авторів, які можна було б об’єднати під загальною назвою «Чому Путін не окупує Крим», але на екрані було шосе, по якому колоною йшли БТРери, в небі були гелікоптери, а потім вже був російський десант. 

Путін хоче, може і буде воювати. Хоче, бо це всі росіяни хочуть вернути імперію. Хто забув: Росія має найбільшу територію у світі.

Так в Росії є сотня, тисяча нормальних, тверезих і мужніх людей, які знають, що все це кіно і пропаганда,  які готові на жертви, тобто, справді готові виходити і виходять на мітинг проти війни, знаючи, що їх будуть в'язати. Звільняти з роботи за правду. Вони одні проти натовпу. А решта сто мільйонів?

Ви кажете: Крим і Україна ? Згадайте Євро 2012, Варшаву, де російські футбольні вболівальники йшли з плакатами «хазяїн вернувся». І це не тільки думка і мрії «простого рабочєго з Уралвагонзаводу». Коли читаєш статтю журналіста міжнародника про Аляску, журнал «Вокруг Свєта», тобто людина їздила світом, знає мови, в якій з  таким щемом згадується: от це мала бути Расєя, а цар-паскуда продав, – то що хотіти від «широких народних мас» ? Почитайте, що пишуть росіяни в коментарях: ненависть, расизм, ксенофобія, антисемітизм – що вже казати про російський  шовінізм.  Це колективне підсвідоме вирвалось нарешті на волю.    

Може воювати, тому що йому за це нічого не буде. Вся ця його прес-конференція – це для внутрішнього споживання. Будьте певні: росіяни повірять, що кулемети купують в сільпо. Ні він не хворий психічно, і він діє свідомо. Це планувалось.

Ввівши війська на нашу територію, Путін максимально підняв ставки, перевірив Захід на вошивість, на силу, зрозумів, що це слабаки, і тепер Росія може торгуватись з Заходом, щоб забрати, як мінімум Крим і весь південний Схід, максимум всю Україну. «Києв – ето же рускій город». Хочете, щоб в Європі не було війни, ну то замовкніть зі своїми сто першими попередженнями, з «серйозними кроками і серйозними наслідками» і якимось гіпотетичними санкціями, а то завтра України не стане. Захоче нас розділити, федералізувати, про мову навіть смішно говорити, – зробить, вже процес пішов.

Про те скільки військ Росії зараз на наших кордонах в Криму, які вони, в НАТО чудово знають, є ж військові супутники, як мінімум. Це демонстрація сили для них. Для кого були проведені військові навчання по всьому периметру західного російського кордону? 

І схоже це діє, бо де ж ті санкції ? Росія все ще член Великої Вісімки, її навіть звідти не виключили, просто призупинили, вдумайтесь: призупинили, завтра відновлять підготовку до участі в саміті в Сочі, все. Історія повторюється. Це настільки грубо і очевидно, що Гітлер тоді –це Путін сьогодні, що важко повірити в реальність того, що відбувається. Але правило лома, грубої сили діє завжди.  Польщі також давали гарантію (хто забув 1939 рік) і що ? Поляків росіянє і досі називають ляхами. А трагедія Катині? Теперішня і минула ? Повірити в те, що Росія свідомо знищила польські еліту, яка сіла в один літак? Рік тому це було важко, а сьогодні?

Що зупинить Путіна ? Ми українці, наша впертість. Так впертість – так як це вже відбувається зараз, в Криму і на Південному Сході. Там очікувався бліцкриг, бо рапортували про захоплення влади на Сході і про масове дезертирство військ, про перехід на їх бік нашої армії. Як так: це ж росіяни ! Як так: у нас же більша платня, як так: ми їх оточили ? Це глупо, у них немає армії, вони ... – список образ від мови до відсутності нас українців, як народу, а України як держави, ми чули. Хто читав репортажі журналістів – що казали наші військові, які йшли на озброєних окупантів без зброї – знає: там не було істерики, пафосу, фальші, там були слова про честь і присягу. Так: честь і присяга. Щоб довести, що ми не територія, а країна, що ми народ, що – як сказав офіцер на цьому летовищі – «чи можна об нас витирати ноги, і як ми будемо жити завтра».

Завтра все може бути – танки в Харкові і бомбардування Києва, та навіть Львова. Ще тиждень тому окупований Крим виглядав маячнею. Момент істини: бути чи не бути, – він настав, і треба бути готовим.