ОНОВЛЕННЯ станом на 4 квітня 2017 року. Згідно з інформацією центру "Миротворець", капітан Валерій Філатов – співрозмовник Z із військової частини у Феодосії, котра станом на березень 2014 року перебувала в облозі російських військ – після окупації Криму не прибув на континентальну територію України у визначені пункти збору й перейшов на військову службу до російських окупантів.
Текст нижче – у редакції 2014 року:
Феодосія — одна з «гарячих точок» на мапі окупованого Криму. Тут базується 1-й батальйон морської піхоти Військово-морських сил України. Це один з елітних підрозділів; якщо ви бачили мілітарі-версію кліпу до пісні Олександра Положинського «Мій лицарський хрест» — це саме вони, морські піхотинці з Феодосії.
Нині вони заблоковані вояками Російської Федерації та екзальтованими козачками. На хлопців тиснуть, їх виманюють погрозами і спокусами, і саме цю військову частину кілька разів залишали без світла — але солдати стоять. Хлопці мають усі підстави ображатися на Державу: незалежно від того, як змінювалося керівництво, армію фінансували за залишковим принципом, тож піхотинці мають в арсеналі ще радянську зброю… На цьому тлі їхня вірність тому поняттю, яке для нас, цивільних, є не зовсім зрозумілою категорією, — «присязі» — вражає.
Нині тими хлопцями пишається вся країна. Подеколи приходить розуміння, що вони у безнадійному становищі. Водночас на «континентальній Україні» вірять, що кримські вояки є міцним оплотом Незалежності на півострові. Місцеві мешканці приносять до частини продукти і всілякий реманент, українці переказують гроші на банківські рахунки...
Утім, коли розмова «Z» з капітаном Валерієм Філатовим добігає кінця, він просить передати назовні: хлопці готові стояти за державу до кінця — але вони хочуть знати, що буде далі, якщо спрацює російський сценарій, вони напевне хочуть знати, що про них пам'ятають.
Валерію 33 роки, він одружений, має дітей. Хлопці питають, що буде зі сім'ями? Що буде з житлом, у якому вони нині розквартировані? Якщо солдатів заберуть на «континентальну» Україну — чи буде в них робота, чи буде де жити? Можливо, армійське керівництво не хоче зазирати аж так далеко — але хлопці, яким судилося прийняти удар першими, хочуть чути відповіді. Хочуть мати тил. Як і ми.
Капітан Валерій ФІЛАТОВ:
МИ НЕ ЗНАЄМО, ЩО ЧЕКАЄ НАС ЗАВТРА
– Валерію, у ніч проти п'ятниці попереджали, що на українські частини нападатимуть. Чи були якісь проблеми у Феодосії?
– Нас уже три доби поспіль попереджають, що треба чекати якихось провокацій, але вночі нічого не було. Ми перебуваємо у бойовій готовності. Нікого не пропускаємо на територію частини, бо це наша частина, ми не можемо такого допустити. Ми приймали присягу народу України, там усе написано «чорним» по «білому», приймали клятву морського піхотинця, що до останньої краплі крові ми готові захищати свою Батьківщину. Тому батальйон морської піхоти до того часу, поки не буде відповідних вказівок, звідси нікуди не піде.
– Ви контактуєте з людьми, які блокують частину? Чи змінився їхній рівень аґресії за цей час? Може, вже зазнайомилися?
– Так, уже зазнайомилися. Морських піхотинців Росії, які тут теж блокують, знаємо дуже давно — вони з бухти Козачої, вона під Севастополем розташована. Ми з ними багато разів зустрічалися, це наші приятелі, вони самі шоковані тим, що відбувається. Спілкувалися з їхніми командирами, з керівниками рот… Але вони теж не знають, що далі буде; вони теж виконують свій наказ. Кожен військовик, який перебуває на службі, виконує наказ того, кому він присягав. Отак. Між піхотинцями аґресії ніякої нема. Аґресія кілька разів була з боку тих козаків, російських партій (рекомендуємо до перегляду відео «Громадського» з Феодосії. — «Z»). Не знаю, чи їм платять, чи вони мають якісь свої інтереси…
– Вам справді заборонили зброю? У разі чого буде «рукопашна»?
– Так, поки що «рукопашна». Ніхто не має наміру застосовувати зброю, хоча вона з нами. Тому що тут місто, тут люди, тут наша країна — і ми не можемо допустити стрілянини. Якщо буде стрілянина, буде війна. Ми готові прийняти рукопашний бій, і наш батальйон впорається з цим.
– Частина розташована у міській зоні?
– Ми на краю міста. Прямо біля нас автовокзал, центральний залізничний вокзал, неподалік живуть мирні люди.
– Ви давно у Феодосії?
– Я тут з 2005 року. Тут дислокувалася механізована бриґада. Пізніше замість неї поставили батальйон морської піхоти. Я перевівся до «піхотинців», спочатку служив командиром десантно-штурмового взводу у десантно-штурмовій роті, а тепер служу начальником повітряно-десантної діяльності у батальйоні.
– З міркувань безпеки Ви, мабуть, не скажете, скільки у вас солдатів…
– Ні, такої інформації я не дам.
– А звідки вони? Кримські?
– Зі всієї України. Є зі Львова, є з Чернігова, з Донецька, з Луганська, з Криму, Херсона, Миколаєва — зі всіх областей є люди.
– Вас справді намагалися перекупити до російської армії?
– Так, приходили до нас. Товариш командувач (як він себе називає) Березовський. На територію частини ми його не пропустили: вели розмови за територією. Обіцяли нам і гроші, і амуніцію, і техніку нову. Але батальйон морської піхоти залишається стояти за народ України, якому він присягав.
– Ви тоді вже знали, що Березовського відсторонено?
– Так, у нас була ця інформація. Зранку він віддав наказ, ще нібито будучи на посаді, що ніяких бойових дій нема, жодної аґресії, все спокійно, наказав чекати розпоряджень. Після того ми дізналися, що товариш Березовський відсторонений; нас підпорядковували Києву напряму. Маємо зв'язок зі столицею, і всю інформацію, яка до нас надходить, обов'язково мусимо підтвердити: телефонуємо, дізнаємося — тільки після того діємо.
– Ви маєте змогу дізнаватися новини?
– У нас є телебачення. Єдине — відімкнули кілька загальноукраїнських телеканалів, один кримський, поставивши замість них російські. Дивимося всі канали, оцінюємо ситуацію, аналізуємо.
Тут біля частини росіяни поставили свої колонки, цілодобово крутять, що треба переходити на бік «кримського народу», як вони кажуть. Ми ж розуміємо, що «кримський народ» — це Російська Федерація. Йде інформаційна війна.
– Незважаючи на цю блокаду, люди мають змогу привозити вам продукти?
– Так, люди всіляко допомагають. Везуть і продукти, передають гроші. Під'їхати до нас не можна — йдуть лише передачки. Якщо більша партія — тоді ті [козачки] починають обурюватися і нагнітати ситуацію. А взагалі, їжі нам вистачає.
– Як вам міг би допомогти, скажімо, Львів?
– Найпростіше — переказувати гроші. Ми не знаємо, що буде завтра... Гроші йдуть у фінансову службу. Нема такого — «кому война, а кому мать родна». Ми їх поки що взагалі не витрачаємо, тримаємо на подальші цілі. Йде суворий облік, у нас прекрасний колектив, усі стоять за одне. Нема ніяких проблем, нікого не примушуємо: «Хочеш іти? — Іди! Не хочеш іти — присягу приймав, там усе чітко написано».
– Хлопці — контрактники?
– Весь батальйон контрактний, у нас строкової служби нема.
– Зараз дуже багато розмов про те, що військовики заслуговують на краще забезпечення, що їм належаться гідні соціальні ґарантії… Скажіть, вам уже щось обіцяли на майбутнє?
– Були розмови. Але все одно… Обіцяти — одне, робити — інше. Обіцяють давно. За 23 роки вперше згадали, що в нас армія взагалі є!
– Як часто вам оновлюють зброю, змінюють обмундирування?
– Якщо вживати слово «оновлення», то ніколи не оновлювалося. Поступово щось купувалося, але… Зброя — самі знаєте, ще радянська. З обмундируванням теж важко. Декотрі хлопці самі собі купують одяг. Важко. Україна армію забула. А через 23 роки, коли зіштовхнулася з цим, раптом згадала… Але ми стоїмо. Забувають, не забувають — стоїмо.
– У російських піхотинців краще озброєння?
– Вони в такому самому становищі, як і ми. Може, трішки форма відрізняється, а все — таке ж. Це не НАТОвська країна, навіть не Польща і навіть не молдовани…
– Ви морально готуєтеся до референдуму? Він створить квазіюридичні підстави вважати вашу частину військом на території іншої держави…
– Так, ми вже знаємо, що 16 березня буде референдум. Ми до 16-го або далі — не знаю, як буде — стоїмо тут, до отримання вказівок керівництва. Ми люди дисципліни, в нас є командир. Це армія, ми приймали присягу, клятву, тому лише так.
– Дуже пряме запитання: чи розраховуєте ви на військову підтримку в умовах, коли Крим фактично заблоковано зі всіх боків?
– По-моєму, вже ні. Надіємося лише на себе.
– Формальний привід входження російських військ — порушення прав російськомовного населення і його гноблення. За роки служби Ви зауважили, щоб порушувалися права кримців?
– Ви бували у Криму?
– Так, звісно.
– Ви бачили, як люди спілкуються? Жодного росіянина ніколи ніхто не образив. Ні росіянина, ні українця, ні татарина — нікого. Це просто політична гра, на цьому люди грають. Чомусь ми, морська піхота Російської Федерації і морська піхота України — ми брати. На всіх навчаннях, де ми разом були, поводилися нормально, ми їм допомагали, вони — нам. А те, що зараз відбувається, — це дурня. Дурня.
Розмовляв Володимир СЕМКІВ
08.03.2014