Австрия і Росия.

Аббация, в лютім 1914.

Коли в Австриї богато ще людий вірять в миролюбивість Росії, впевнюючи при всякій нагоді, що після останних балканських воєн нїщо не ріжнить обі сусїдні держави, то царат управляє на Балканї і в нутрі нашої монархії протиавстрийську пропаґанду.

Передівсїм протиавстрийська підпольна робота з росийського боку не спочиває на хвилю в Білгородї. Ославлений росийський посол при білгородськім дворі Гартвіґ стараєть ся всїми силами склеїти нову балканську федерацию проти габсбурської монархії. Головну вагу прикладає він до помиреня Сербії з Болгариєю та до втягненя болгарської полїтики в сферу росийських інтересів. Знаменні слова, які Гартвіґ сказав до болгарського професора Ґанчева: "Після Туреччини приходить черга на Австрию! Як розгромимо Австрию, Сербія дістане Босну, Герцеґовину і Дальматию а Болгария Македонїю". Що "безкористовна" Росия у сїм випадку подумав передівсїм про себе і що вже тепер своїми пропаґандистами реклямує для себе Галичину, Буковину та північно західну Угорщину, про се Гартвіґ не схотїв згадати. Все ж таки висказ Гартвіґа, що завчасу демаскує остаточну ціль росийської полїтики, був настільки для росийських правительственних кругів невигідний, що Гартвіґ чув ся приневоленим здементувати свої слова, які проф. Ґанчев повторив в болгарській пресї. Однак проф. Ґанчев заявив з цілою рішучістю, що піддержує в цілій основі зміст своєї розмови з Гартвіґом.

Взагалї Гартвіґ належить до тих людий на Балканї, які поносять головну вину, що в балканських державах нема тревалого спокою. Росия потребує там безсильних правительств, не вдоволених народів і боротьби всїх проти всїх, щоб у всякій пригожій хвилї вигравати поодинокі балканські народи проти себе і проти Австриї. Тим то й стараєть ся він нову сербську консервативну партию, що схиляєть ся до тридержавного союза та радаби навязати мирні зносини з Австриєю, недопустити до розвитку. Нова партия специяльно тому не вигідна Росиї, що має в програмі еманципацию Сербії з під росийського впливу.

Сей новий напрям в Сербії стоїть в деякій звязи зі зміною курсу в Хорватиї. Проти росийські круги в Сербії втішили ся, що королівський хорватський комісарият розвязано та що в Хорватиї дісталась до керми партия, якої душею є Серб, д-р Душан Попович. Сим очевидно ще не сказано, що в сербсько-хорватській комісиї повіяло духом Поповича або що нинїшна більшість не має здібних хорватських голов. Все ж таки се певне, що між хорватськими Сербами д-р Душан Попович уходить за найвизначнїйшого провідника, тішить ся симпатиєю також між Хорватами а навіть у Відни та що небавком стане віцебаном Хорватиї.

А що також в Боснї повстала під проводом д-ра Димовича анальоґічна сербсько реалїстична партия, яка стоїть на ґрунті габсбурської державної ідеї, то в результаті сї переміни в Хорватиї і Боснї причинили ся до скріпленя тих сербських кругів в Білгородї, що бачать добро Сербії в поворотї до поглядів колишнього сербського президента мінїстрів Пірочанача та його полїтики, що мала на метї довести до тривкої приязни сербської держави з Австриєю.

Та не конець на тім, що росийська полїтика числить ся з можливістю, що сей напрям запанує між Сербо-Хорватами, особливо після упадку дуалїзму до побіди національно-автономістичної велико-австрийської ідеї, а тодї росийський вплив в Сербії раз на все пропаде, — вона має ще роздавити твердий оріх в Болгариї. Росийський вплив в Болгариї тепер дуже малий а болгарський король огірчений на Росию так само як на Сербію і Грецию. Все-ж таки в Петербурзї не уважають Болгариї страченою. Орґани росийської полїтики в Білгородї, Софії і Букарештї старають ся тепер довести до детронїзациї чи там абдикациї короля Фердинанда, надаючи ся зробити його сина вазалем Росиї.

Але росийська підпольна робота іде ще дальше. Вона стараєть ся на випадок, якби сей плян їй не удав ся і якби Болгария не далась втягнути до протиавстрийської федерациї, утво-рити сербсько-румунсько грецький союз під росийським протекторатом. Сей союз має на листї: 1) подїл Болгариї, 2) дати Росиї поміч на випадок росийсько-австрийської війни.

Що до Румунії, то доки на румунськім престолї сидить король Кароль, росийська полїтика не може числити на успіх. Румунський король не забув ще на сумний досьвід, який зробив з царатом підчас росийсько-турецької війни, коли у відплату за те, що уратував Росию від сором-ного розгрому, втратив Бесарабію. І він зовсїм не думає ще махнути на Бесарабію рукою, тому що Росия обіцює йому тепер як відшкодованє частину Буковини, Семигороду і полудневої Угорщини.

Але хто знає, чи росийському рублеви не удасть ся утворити в Румунїї русофільської партиї, яка й спонукає румунського наслїдника престола виступити поруч Росиї з війною проти Австриї, "щоби визволити Румунів на Буковинї з німецького, на Угорщинї з мадярського ярма".

І се було причиною, що з Відня зроблено натиск на теперішного президента мінїстрів Тісу, аби з огляду на заграничну полїтику габсбурської держави зробив угоду з угорськими Румунами подібно як з Хорватиєю. І не дасть ся заперечити, що переведенє такої угоди між мінїстерством Тіси і провідниками угро-румунської партиї скріпило би значно австрофільський настрій на букарештенськім дворі, який проявив ся покликанєм ґр. Отокара Чарнїна на австрийського посла.

Все ж таки навіть утреваленє добрих взаємин між Австриєю з одної сторони і Сербією та Румунією з другої сторони не було би запорукою тривкого мира на Балканї а що навважнїйше, не усунуло би австрийсько-росийського антаґонїзму.

Весь Балкан подібний нинї як і перед обома балканськими війнами до кітла, в якім безнастанно кипить і перевермаєть ся. Балканський проблєм не розвязаний нинї з тої самої причини, що й австрийський. Тут і там не переведено національної автономії і в ріжних балканських державах національні меншости стогнуть під національним ярмом, з якого хотять визволити ся через трету балканську війну.

Таке маємо з македонськими Болгарами і з Альбанцями, що дістали ся під панованє Сербів, Чорногорців і Греків. Специяльно альбанський проблєм робити ме Австриї і цілій Европі ще чимало клопоту. Показуєть ся, що нїодна з дотепер плянованих розвязок сего проблєму не заведе тривкого спокою в Альбанїї і будучий балканський володар, князь Від, буде мати дуже трудну задачу при конфесийних ріжницях своїх підданих та при перехресних впливах чужих держав.

Особливо для Росиї є Альбанїя з німецьким князем на чолї, подібно як і всяка держава на Балканї, що не остає під росийськими впливом, солию в оці. Тому Росия припинила ся до того, що Альбанїю, яка уходить за австрийську дитину, територияльно сильно обкроєно, так, що тепер вона приневолена, оскілько не схоче лишити ся нездібною до житя, силою відбирати альбанські землї, які дістали ся в чужі руки. Крім того Росия ще й тому не хоче допустити до мирної розвязки альбанського питаня, бо через неспокої в Альбанїї надїєть ся поріжнити Італїю з Австриєю, розбити тридержавний союз що більше підюдити Сербію проти Австриї, заострюючи її апетит на альбанські землі.

І навіть якби Австрия зреклася своїх інтересів на Балканї, Росия доти не перестане окружати її ворогами, доки не доведе до подїлу австрийської держави та до загарбаня Галичини, Буковини і північної Угорщини.

[Дїло]