Бувший державний мінїстер Нїмеччини др. Ернст ф. Ріхтер прислав нам ласкаво свій відчит про "Значіннє України в світовій економії" (Die Bedeutung der Ukraine in der Weltwirtschaft), котрий мав у своїм часї на українськім вечері в Берлїнї. В перекладї на нашу мову познайомлюємо з сим відчитом наших читачів.
Коротко перед вибухом війни писала одна з націоналїстичних російських часописей: "Український рух небезпечнїйший для Росії нїж усї инші націоналістичні рухи разом. Ми обовязані берегти одности й неподїльности російського народу й держави. Одначе сїй нашій державній цитаделї загрожує одиноко й тільки український рух і тому є він найбільшою національною державною небезпекою" ("Кіевлянинъ" у лютім 1914 р.).
Зрозуміле, що теперішня війна спонукує нас звернути увагу на полїтичні й економічні відносини нашого великого сусїда й ворога на сходї в зовсїм иншій мірі як досї, в такій мірі, як досї на жаль було се тільки рідко, але в нашім власнім інтересї давно вже повинно було стати ся. Тим то се лише природна річ, коли в широких кругах нашого народу пробудило ся тепер також зацїкавленнє українською справою. Вoнa є не тільки найбільшою національною небезпекою для Росії, як думає згадана російська часопись, але саме тому також одним з найважнїйших питань світової полїтики. Побіч чисто полїтичних і національних відграють у сїй справі дуже велику ролю саме також економічні точки погляду, що все ж мають щораз більший вплив на полїтику.
Значіннє слів "Україна" й "Українцї" було в нас ще до недавнього часу досить невідоме навіть серед освічених кругів; на картах, що є в загальнім ужитку, майже нїколи не знаходили ся сї назви. Щойно недавно, від часу вибуху війни, стрічаємо й ми в часописах і окремих писаннях щораз частїйше сї слова.
Україна, область, в якій живуть Українцї більше нїж від тисячі лїт, з населеннєм (1910) кругло 34½ мілїонів, творить полудневу часть східно-европейського низу, простягаєть ся від ріки Сяну в східній Галичинї аж до Дону й подїлена Днїпром на дві приблизно рівні половини. На полуднї опираєть ся о Карпатські гори, Чорне море, ріку Кубань і Кавказ; на півночі йде границя вздовж ріки Припятї й перетинає в каблукуватій лїнїї Днїпро та Дін аж до Хоперу, бічної ріки Дону. Ся величезна область має кругло 850000 km2 простору. Для порівнання треба усвідомити собі, що Нїмеччина обіймає 540000 km2, а Австро-Угорщина 675000 km2. Отже область України більше нїж 1½ рази така велика, як Нїмеччини. Цїлий Балкан обіймає тільки 527369 km2. З державно-правного боку належить Україна до двох держав, Росії й Австро-Угорщини, але в дуже ріжнім відношенню. Бo коли на наддунайську державу припадає тільки 75000 km2, належить цїла велика решта простору 773000 km2 до Росії. В Австро-Угорщинї живуть Українцї, котрих тут називають найчастїйше Русинами, головно в східній Галичинї (3500000 душ), у північно-східній Угорщинї (470000) та на Буковинї (300000). Українцїв Росії обраховано в офіціяльній російській національній статистицї з 1897 р. на понад 30 мілїонів. Зокрема важне при сїм те, що російські Українцї живуть на майже зовсїм замкненій области й чужі народи мало входять у рахубу на сїй великій области. Область російської України дїлять звичайно на три части:
1. Правобічна Україна, себто та часть, що лежить на право від Днїпра, з ґубернїями: волинською з 70%, київською з 75%, подільською з 81% Українцїв і з частиною холмської ґубернїї.
2. Лївобічна Україна, себто часть, що лежить на лїво від Днїпра, з ґубернїями: чернигівською з 86%, полтавською 98%, харківською з 70% Українців і з українською частиною курської (й воронїзької, Ред.) ґубернїї.
3. Полуднева Україна, під національним оглядом найбільше змішана, хоч і тут має українське населеннє в части абсолютну, в части релятивну більшість. Вона обіймає ґубернїї: херсонську з 54%, катеринославську з 69%, таврійську з 45% і кубанську з 47% Українцїв.
Крім того є ще Українцї в Америцї в загальнім числї кругло 760000 людей.
Від довгого часу держало ся російське правительство супротив Українцїв такої полїтики, якої держало ся звичайно супротив инших народів держави поза московським. Протягом ХІХ в. старала ся вона по можности довести до забуття старої назви краю й народу, загально відомої в XVІІ і XVIII в. Назви Україна й Українцї зникли: на їх місце прийшли Малоросія, південна Росія й такі подібні назви для тих мешканцїв. А все-ж віддавна доказано науково, що Українцї не є жадними Москалями, що з Москалями й Поляками мають тільки малі прикмети споріднення, не зважаючи на спільне славянське походженнє та змішаннє, яке з бігом часу зовсїм природно наступило. По науковим ствердженням українська мова се самостійна мова, а не діялєкт московської, як твердить російське правительство. Певним і вільним від закиду свідоцтвом того є звідомленнє царської Академії Наук у Петербурзї з 1905 р. В нїм признаєть ся самостійний характер української мови та стверджуєть ся, що Українцї й Великороси або Москалї в часї своєї цїлої історії істнували як дві окремі національности. Українська мова в такій мірі одноцїльна, як се рідко трапляєть ся в инших мовах. На цїлій великій области від Сяну аж по Кубань майже нема ріжниць діялекту.
Щодо віроісповідання — переважна більшість Українцїв у Росії та на Буковинї православна. Українцї в Галичинї й на Угорщинї є греко-католиками, в Галичинї та в цїлій західній Українї розсипані також римо-католики.
В історію України не можна тут входити близше, тільки треба вказати коротко на те, що в 10—12 в. істнувало українське київське велике князївство, а в 13 і 14 в. українське галицько-володимирське королївство; їx історію представляють нам звичайно зовсїм несправедливо яко давнїйшу московську історію. Сї держави загинули в безнастанній боротьбі з азійськими Татарами, а з бігом часу стала вкінцї більша частина України російською областю, а менша часть прийшла до Австро-Угорщини. Далї буде виключно мова про велику російську Україну.
Україна має цїлком надзвичайне значіннє для становища Росії у світовій економії. Се значінє полягає раз на великих природних скарбах землї, наслїдком котрих Україна під хлїборобським і промисловим оглядом стає так само вартісним краєм, а далї на ґеоґрафічнім положенню краю над Чорним морем і на порозї передньої і середньої Азії. Що торкаєть ся останнього, високої вартости того навіть не можна достаточно оцїнити, бо тільки посїданнє України уможливлює Росії доступ до Чорного моря. Тільки посїданнє України уможливило Росії поширити свою полїтику на Балкан і морські проливи, дало їй спромогу опанувати Кавказом, звернути свою полїтику до Персії й шукати там для себе найблизшої дороги до Індійського океану. При тім не тільки з полїтичного, але й чисто економічного боку має найбільше значіннє те, що Україна лежить на найкоротшім сухопутнїм шляху з середньої Европи до Східної Індії та що посїданнє України відграє велику, коли не рішаючу ролю в певности шляху Берлїн-Баґдад. І саме те має для будуччини й полїтично й економічно незвичайно велике значіннє.
Багаті скарби землї в звязи з добрим підсоннєм і плодовитістю землї роблять Україну не тільки безперечно найважнїйшою складовою частиною російської держави, але й одним із найбагатших країв на землї загалом. Відповідно до плодовитости землї та доброго підсоння в сїм великім краю творить хлїборобство головний рід поживи. Селянин се найважнїйший складник, 86% населення селане. По містах живе в цїлости тільки 10% населення. Сей український селянин стоїть на незвичайно низькім ступнї просвіти, він по найбільшій части неписьменний, наслїдок заведення в усїх народнїх школах московської мови, незрозумілої для народу. Зовсїм природно, що сей низький ступінь просвіти відбиваєть ся також у господарстві українського селянина, що успіхи ледви можна осягнути, в кождім разї тільки дуже тяжко й поволї, а саме управа ріллї та плеканнє худоби відбуваєть ся так, як у предків.
Свою велику плодовитість завдячує Україна крім доброго клїмату свому славному чорноземови, котрий покриває більше нїж 3/4 поверхнї. Тільки на півночі й на північнім заходї знаходять ся також менше плодовиті пасмуги землї, се головно лїсова полоса краю. Управна площа України виносить понад 45.000.000 ha, себто понад 32% управної площі цїлої европейської Росії, котра шість разів така велика. Ріллї займають 53% поверхнї України, — в Европі тільки Франція мав більший процент (56%). Цїле жниво України виносило в 1910 р. 900.600.000 пудів, себто 39% усеї продукції Росії. При тім управа збіжа займає перше місце, але найбільше значіннє має управа пшеницї. Тут управляють пшеницю такої доброти, що вона може міряти ся з пшеницею найурожайнїйших областей Америки. З цїлої пшеничної продукції Росії припадає 60% на Україну, вона є в найправдивійшім значінню шпихлїром Росії та забезпечує збіжем не тільки велику частину велетенської держави, але й вивозить у великих масах збіже через пристанї Чорного моря. Вивіз України виносить 27% її продукції, коли вивіз збіжа з цїлої Росії виносить тільки 0.7% її продукції! З величезних мас збіжа яких Росія доставляє иншим державам Европи, походить 2/10 з України. Що за границею споживають як російський пшеничний хлїб, походить усе з України. — Також продукція сїна на Українї дуже значна, в 1910 р. виносила 36.800.000 пудів. Побіч управи збіжа відграє велику ролю управа цукрових буряків, у 1910 р. вироблено там 88% усеї російської цукрової продукції. На полуднї ростуть, залежно від лагідного підсоння, кукурудза й виноград у великих масах і знаменитої якости.
Ясно, що серед представлених відносин також плеканнє худоби має в сїм краю велике значіннє. Стан худоби Україн виносить понад 30 мілїонів штук великої худоби, понад 1/3 cтану худоби европейської Росії; в нїм має в отсих масах удїл: 23% рогатої худоби, 28% коней, 33% свиней, 20% овець, 50% дрібної худоби та дробу.
Побіч сих хлїборобських продуктів у великій масї й найкращій якости відграє неменшу ролю в сїм благословеннім краю багацтво мінералів, а промислове значіннє України щораз більше зростало в останніх десятилїттях. Передовсїм має тут значіннє край задля свого великого багатства вугля й руди, крім того має значіннє й видобуваннє соли. Далї тільки на Українї на цїлу Росію добуваєть ся живе срібло, з важного манґану продукує вона 19% мілїонів пудів, себто 32% цїлої російської, а коло 1/6 світової продукції. На Українї знаходять ся найбагатші поклади залїза в Росії. Цїла російська продукція залїза виносила в 1912 р. 500 мілїонів пудів, з того припало на саму Україну 352 мілїонів пудів, рівно 70%. Крім залїзної руди має Україна, як сказано, вуглє у великих скількостях. Хоч вугляні поля донецької високорівнї не одинокі вугляні области, все таки займають 23.000 km2 і є безперечно найзначнїйшими копальнями вугля в цілій Росії. Камінного та брунатного вугля, антрациту й инших мінеральнах матерій на паливо видобуто там у 1913 р. понад 1½ мілїярда пудів, себто понад 75% цїлої продукції російської держави в Европі й Азії. Видобуте тут вуглє надаєть ся майже одиноке в цїлій Росії для виробу коксу, найменше 99% російської продукції коксу походить з України. Величезні маси найлїпшого торфу лежать у лїсистих і болотистих областях північно-західної України. Сї числа показують виразно й цїкаво, в якій великій мірі зданий промисл решти Росії на українське залїзо й українське вуглє та як посїданнє сеї країни є конечною передумовою розвитку, що більше, загалом істнування російського промислу.
Що торкаєть ся самого промислу України, він далеко ще не так розвинений, як можна-б припускати серед сих сприяючих відносин. Причиною того без сумнїву полїтика російського правительства, котре багацтво землї країни зробило по можности корисним не для неї самої, але для великих областей властивої Росії, головно центральної Росії. Так знаходить ся український промисл ще в початках свого розвитку, хоч і робив він в останніх часах щораз більші та швидші поступи. В кождім разї головно південь України обіцює стати найважнїйшою промисловою областю цїлої Росії. На передї стоїть металевий промисл. Великі фабрики залїзних товарів повстали в Катеринославі, Одесї, Александровську, Миколаїві й инших містах. Понад 110 мілїонів пудів сирового залїза добуто в 1907 р., себто 64% цїлої російської продукції, а 86 мілїонів пудів стали (53%). Також фабрики цукру, парові млини, фабрики олїї, горільнї, фабрики машин і парові пили, останнї головно вздовж Днїпра, знаходять ся в щораз більшім числї. 1906 р. раховано 180.000 фабричних робітників. Серед сьогоднїшнїх обставин цїкаво, що при видобуванню й перероблюванню багатих скарбів України дуже сильно заанґажований бельґійський капітал. Бельґієць Ляувік (Lauwick) писав: "Заледво перед 20 роками вроджена дитина степу розмахуєть ся насильно підкопати на загибіль засуджених старих батьків (московську обдасть, Урал, Польщу). Продукція вугля в донецькім басейнї переходить завдяки розвиткови залїзного промислу й чужого капіталу все, що можна було досї спостерегти в Европі в сїм напрямі."*
Ясно, як на долоні, яке значіннє має для торговлї положеннє України над Чорним морем і на порозї Азії.
Пристанї мають тут без порівняння більше значіннє нїж напр. російські надбалтійські пристанї. З цїлого російського вивозу йде 70% щодо тягару й 65% щодо вартости через пристанї Чорного моря, а російські кораблї на сїм морі представляють щодо числа 42, щодо того 52% російської торговельної фльоти загалом. Нема краю в Европі, котрий лучив би навіть тільки приблизно так само такі корисні умови продукції й такі визначні можливости використання, передовсїм щодо вивозу його продуктів через море. Тому для російського торговельного білянсу має Україна рішаюче значіннє, а ваги українських пристаней на Чорнім морі з російського становища не можна досить оцїнити. Перше місце між ними займає Одеса, до пристанї котрої в 1911 р. 3269 кораблїв приплили, а 3273 виплили. Далї йдуть Таганрог з 1435 кораблями, що приплили та виплили, й Миколаїв з 1411 кораблями, котрі приплили, й 1416, що виплили.
Комунїкацію улекшують значно природні великі водні шляхи великих рік Днїстра, Днїпра й Дону, сплавних на великих просторах. У кождім разї перешкаджають комунїкації у великім ступнї пороги на Днїпрі коло Катеринослава, котрі не дають використати сеї водної дороги та пристаней Одеси й Миколаїва в широкім обсязї й котрих і досї не усунено. Одначе комунїкація навіть тепер така велика, що кораблї ріки Днїпра рівняють ся щодо скількости тої торговельній фльотї цїлої Австро-Угорщини.
Використаннє та зужиткуваннє багатих скарбів України було-б без сумнїву ще зовсїм инше, колиб залїзнича сїть відповідала його передумовам. Але залїзницї, які самі в собі недостаточні, по найбільшій части одноторові. Можна легко зміркувати, до якого зовсїм иншого розвитку була-б здатною Україна, колиб далекосягла економічна полїтика поставила собі цїлю можливо найбільше видобути величезні багацтва України, така економічна полїтика, що зважала-б на її економічне піднесення, а не виходила-б з полїтичної точки погляду зміцнення Московщини, а згноблення України.
Надзвичайне значіннє України на економічній области є самозрозуміло для Росії вартістю, яку не легко перецїнити. Се небагато сказано, коли твердить ся, що без посїдання України Росія перестала-б бути великою европейською державою. Без неї з її мілїонами людського матеріялу, з її тут коротко представленими багацтвами засобів поживи, вугля й руди недостало-б Росії умови істнування такої великої держави, без можливости зробити корисними для своїх полїтичних цїлей багацтва України й повернути їх під економічним оглядом для своїх инших народів була-б Росія зруйнована під економічним оглядом. Забрано-б їй дороги до Чорного моря, а з тим можливість вести свою традиційну полїтику на Балканї, і відіпхано-б її від Персії й Перського заливу. Тому зрозуміле, коли бачить ся в Росії в українськім русї, котрий зміряє відірвати від Росії Україну,— як говорить "Кіевлянинъ" — найбільшу національну небезпеку, небезпечнїйшу нїж усї инші націоналістичні рухи, разом узявши.
* Lauwick, L'Industrie daus la Russie meridionale (Промисл на Українї), стор. 191.
[Вісник Союза визволення України]
23.07.1916