«Золотий обруч» Бориса Лятошинського повертається на сцену Львівської опери у новому прочитанні
30 та 31 травня Львівська національна опера представить одну з ключових прем’єр до 125-річчя театру — оперу «Золотий обруч» Бориса Лятошинського. Уперше за часів Незалежності цей визначний твір одного з головних українських композиторів ХХ століття знову зазвучить у стінах театру — у сучасному, емоційно насиченому та естетично актуальному втіленні. Постановку приурочено до 130-річчя від дня народження Бориса Лятошинського.
Оперу створено 1929 року з наказу народного комісаріату освіти УРСР (замовлення було здійснено в контексті тогочасної політики коренізації, яку провадив М. Скрипник) за мотивами повісті Івана Франка «Захар Беркут», лібрето написав Яків Мамонтів.
У першій редакції опера складалася з 4 дій і 9 картин, в другій — із 3 дій і 8 картин. У різний час різні театри України ставили цю оперу під назвами «Золотий вінець», «Захар Беркут», та «Беркути». Однак, коли музиці композитора радянська влада стала закидати формалізм, опера надовго зникла з репертуарних афіш.
Із пояснень драматурга Якова Мамонтова напередодні постановки цієї опери в Харкові 1930 року:
“ Перш за все — щодо назви: чому “Золотий обруч”, а не “Захар Беркут”, що за його сюжетом написано лібрето? Тому, що “Золотий орбуч” — це емблема тухольської громади, їхнє знамено в боротьбі проти соціяльного та національного поневолення. Саме цією назвою якнайкраще підкреслюється ідейний зміст п’єси та соціяльна акцентація сюжету.
Опрацьовуючи для опери сюжет “Захара Беркута”, я намагався урівноважити романтичні та соціяльні мотиви його, як це робить І.Франко в своїй повісті. Зовсім виконути з цього сюжету романтику, як дехто радив, ні я, ні композитор Б.Лятошинський не вважали за доцільне, бо такою кастрацією сюжету ми б зубожили його і з боку драматичного. І з боку музичного.
Сюжет “Золотого обруча” стосується доби татарського нападу на Україну (початок 13 ст.). Але це зовсім не значить, що ця п’єса не співзвучна нашій добі...
Не слід забувати, що ....мистецтво не обмежене (щодо вибору сюжету) ні часом, ні простором, а співзвучність нашій добі зумовлюється не сюжетом, як таким, а відповідною інтерпретацією його. Хронологічно далекий сюжет може звучати як найближча сучасність, коли подається за нашим настановленням та нашою методою.
З формального боку “Золотий обруч одрізняється од традиційних опер тим, що його побудовано як твір драматичний, цебто в ньому на передній плян висунуто не вокальні та балетні “номери”, а витриманий драматичний сюжет, що послідовно розгортається за всіма вимогами драматургії. Навіть хори побудовано за принципом масових драматичних сцен”.
То ж виходячи із таких міркувань, можна не дивуватися тому, що до нової постановки опери генеральний директор-художній керівник Львівської опери Василь Вовкун сміливо запросив не оперного режисера, а таки драматичного: над актуальною сценічною версією «Золотого обруча» працював молодий іменитий театральний режисер Іван Уривський, а також не менш молоді музичний керівник театру та диригент-постановник Іван Чередніченко і сценографка та художниця костюмів Дарина Біла.
Схожих поглядів на співзвучність до сучасності, які висловив лібретист, притримуються у Львівській опері й нині: “ Я справді щасливий і гордий з того, що коли ми задумали цю постановку і саме завдяки Фундації Лятошинського розпочали роботу із кабінету композитора, збираючи докупи його оригінальну партитуру, бо ця опера в різних театрах йшла в різних редакціях, то тоді ж по перегляді деяких театральних вистав Івана Уривського виникла й ідея запросити його до постановки. На це Іван погодився і мені було дуже приємно. З собою він узяв сценографиню і художницю костюмів Дарію Білу. Хоча Іван хотів у нас ставити іншу оперну назву, але, мабуть, це буде наступна його робота, бо він отримав величезне задоволення від співпраці із Львівською національною оперою. А ми отримали митця, на якого чекали не менше за славнозвісного режисера Баварської опери Кшиштофа Варліковського. Іван Уривський перелив Франків міф за тим сюжетом, який ми з дитинства знаємо, у сьогоднішній день. Якщо твір звучить тепер, то він і є нашою сучасністю. Сподіваюся ця вагома режисерська робота, заснована на сміливих і непростих рішеннях, яких ми не боїмося, стане етапною для театру. Це одна із опер ХХ століття, музичний матеріал якої високо оцінюється зарубіжними фахівцями-музикознавцями. Іншої такої опери ви не знайдете, бо вона вже тоді була написана модреною музичною мовою ”, — зауважив Василь Вовкун.
Перед прем’єрою Іван Уривський зізнався: “Для мене цінність цієї постановки в тому, що це наша історія, наша національна музика, хоч вона не частий гість на рідних сценах, — так вже чомусь повелося, що ми нашу музику відкладали на полички, а вона ж гідна світових сцен, нехай і побутує та думка, що для широкого слухача така музика може бути заскладною. В процесі роботи я дуже полюбив цю музику!”
“Я режисер драматичного театру і в опері працюю уперше, хоча як слухач дуже люблю оперу, але професійно перед тим не мав у ній досвіду, тому тут все було для мене вперше. У якийсь момент деякі речі я зрозумів, але не всі. Тому ця постановка — проба, у якій чимало помилок, а в опері їх складніше виправити, ніж в драматичному театрі, бо там я можу ще навіть в останній момент щось змінити, а в опері — вже ні, бо треба зважати на специфіку солістів, хору, оркестру й загалом роботи великої команди. Тепер я, може б, і по-інакшому все зробив би...
Співпраця з музикою регламентувала сценічний час, виставляла мені конкретні рамки, а в драматичному театрі я можу ними розпоряджатися на свій розсуд. Насправді це був певний виклик — розпочинати з музики. Спершу я до цього насторожено поставився. Утім ці рамки не стільки затискали мене, стільки приносили новий досвід: я просто зачаровано дивувався, як міняється дія, коли диригент пришвидшує темп. У цьому був несамовитий кайф, не зважаючи на всі труднощі від роботи з масою народу і той мій переляк, який я отримав від першої зустрічі з великим хором. Але цей неймовірний досвід дав мені розвиток. Сподіваюся, що й сама вистава ще розвиватиметься”, — поділився своїми міркуваннями Іван Уривський, зазначивши, що не припустився жодного режисерського волюнтаризму щодо лібрето й партитури, хоч та й не обійшлася без деяких купюр.
“ Оскільки я на шляху навчання, то різких кроків не робив, із матеріалом повівся обережно й лагідно. Та й Іваном Чередніченком як диригентом-постановником це було б неможливо, бо він самовіддано обстоював музику, коли мене тягнуло щось таке утнути. Тут нема якихось перестановок чи жорсткої редакції й експериментів, як у “На русалчин великдень”, бо тут інша тема, причому дуже важлива для українців, й мені направду важливо було зрозуміти ту історію”, — запевнив Іван Уривський.
«Опера “Золотий обруч” і її музика — це гостра форма переживання світу, в якому жив Борис Лятошинський, це умовний заклик через музику до того, щоб ніколи не повертатися до тоталітарної машини, в якій ти або рупор режиму, або ніхто. Саме тому складається враження, що його музика — це неймовірний надрив, намагання вирватися з лещат системи. Що стосується сьогодення, Борис Лятошинський — дійсно великий композитор, це музичний інтелектуал, і його музика не лише резонує із сьогоденням, а й резонуватиме з майбутнім. Композитори такої величини завжди пророкують майбутнє через свою музику», — зазначає диригент Іван Чередніченко.
р
Прем’єра стане першим сценічним втіленням опери на сцені Львівської опери після легендарної постановки 1970 року, яка була відзначена Шевченківською премією. Тоді над виставою працювали диригент Юрій Луців, режисер Дмитро Смолич і художник Євген Лисик.
Через 55 років з моменту легендарної прем’єри та у рік 130-ліття від дня народження композитора, Львівська опера звертається до цього знакового твору знову. Але тепер — у новому художньому ключі, очима покоління ХХІ століття.
Фундація Лятошинського зваживши на творчі й виробничі потуги Львівської опери супроти інших театрів, що претендували на постановку “Золотого обруча”, довірила саме їй сценічне втілення цієї опери. І глядачам важливо буде довідатися, що 9-хвилинна увертюра під зворотній відлік часу на електронному табло над сценою звучатиме уперше в оригіналі!
«Золотий обруч» — монументальна, історична опера, але ми з Іваном Уривським свідомо не пішли шляхом реконструкції. Нам важливо було не “відтворити” події XIII століття, а пережити їх наново — через емоції, через образи, через сучасну мову сцени.
Візуальна мова вистави — умовна, символічна. У ній немає історичних костюмів у класичному розумінні. Але кожен образ промовляє точно, глибоко, майже тілесно. Ми шукали форми, які б говорили точно», — розповідає художниця-постановниця та дизайнерка костюмів Дарина Біла.
Постановники наголошують: ця опера — не про минуле, вона звучить як емоційне свідчення нашого теперішнього та передчуття майбутнього.
Сюжет опери, написаної за «Захаром Беркутом», розгортається навколо боротьби громади за свободу. Але це не лише історична драма. Це — роздуми про гідність, вибір, самобутність.
Так із першої дії сценографія сугестує відчуття, що всі ми — учні в класі Історії, де відунці Маврі відведено роль навчительки. Обстава другої дії викликає стійкі асоціації з Майданом, Революцією Гідності та загибеллю перших із Небесної сотні. А третя дія у промовистих символах кольорів розгортає метафоричну картину актуальної війни, в якій напоюють землю своєю кров’ю і напасники, й герої-захисники, серед яких зокрема гине й протагоніст (на відміну від завершення Франкової повісті, де Максим зацілів, а умер старий Захар, благословивши молодят на щасливе подружжя).
“Я певен, що ...глядач виноситиме з “Золотого обруча” саме ту бадьору, вольову зарядку, що так потрібна йому в сьогоднішній боротьбі...” - сподівався перед харківською прем’єрою опери її лібретист Яків Мамонтів 1930 року.
Однак у теперішній львівській виставі не зроблено ставку на “заряд бадьорості”, а на стоїчність перед випробуваннями. І то не через реванш у недавній суспільній дискусії про пафосність опери. А через жорстоку правду трагедії актуальної війни з її численними убитими, полоненими, пропалими безвісти, осиротілими...
“Може десь серед поля ворон над трупом сидить, о жорстокая доле, нащо я мушу ще жить...”, — розпачливе аріозо Мирослави так суголосе глибинному горюванню теперішніх українських удовиць.
Мавра — Пієта сучасності із мертвим Максимом на руках... Це епічне горе. Але це епіка міту без накинутого пафосу.
“Золотий обруч” звучить як Реквієм за полеглими. І цим рве наші серця.
Премʼєрні покази опери «Золотий обруч» Бориса Лятошинського відбудуться 30 та 31 травня.
Вистава у трьох діях триває 2 години 30 хвилин.
За підтримки Фундації Лятошинського, благодійного фонду «Фундація іменіКнязів Острозьких».
Генеральний партнер — «Ощадбанк»
Постановники:
Диригент-постановник – Іван Чередніченко
Режисер-постановник – Іван Уривський (Київ)
Режисер – Антон Литвинов
Хормейстер-постановник – Вадим Яценко
Хормейстерка – Ірина Коваль
Хореограф-постановник – Павло Івлюшкін (Одеса)
Художниця-постановниця, художниця костюмів – Дарія Біла (Київ)
Художник світла – Олександр Мезенцев
Художник-гример – Юрій Кульчицький
Дійові особи та виконавці:
Захар Беркут – Тарас Бережанський, Юрій Трицецький
Максим Беркут – Михайло Малафій, Олександр Черевик
Тугар Вовк – Юрій Шевчук, Роман Страхов, Орест Сидір
Мирослава – Людмила Корсун, Маріанна Цвєтінська
Мавра – Наталія Дацько, Ірина Чікель, Олена Скіцько
Бурунда – Назар Павленко, Дмитро Кокотко, Володимир Шинкаренко
Фото: Руслан Литвин
29.05.2025