Тридцять років тому, ще у пізні радянські часи, я зустрічався з природоохоронцями з таких регіонів, де процвітало браконьєрство, пов’язане з червоною ікрою і червоною рибою, оленячими рогами, соболиними шкірками, коренем женьшеню, кедрами, модринами і кедровими горіхами, з уссурійськими тиграми і мускусом кабарги. Одним словом з тим всім, що було найціннішим. Тоді вони розповідали про обстріли з карабінів, автоматів і ракетниць, про гранати і динамітні шашки, про вертольоти, всюдиходи і катери, які були проти них. Там було легше убити того, хто перешкоджав збагаченню, ніж відмовитися від такого збагачення. Тоді я розумів, що там іде найсправніша війна, котра не знає ніякого жалю. І думав, що я живу на землі, де таке неможливе, бо нема за що воювати. Але часи змінилися. І війна прийшла у наші гори, у наші ліси. Війна за ліс. Вона настільки справжня, що люди, котрі живуть десь поруч, не можуть собі її навіть уявити.
Ще кілька років тому весь річний прибуток чорного лісорубства у цілій нашій області ледве сягав мільйона доларів. Тоді ще попросту не вміли як слід користуватися награбованими трофеями. Тепер одна машина вкраденої деревини може коштувати навіть кількадесят тисяч доларів. Або від трьох років ув’язнення для водія, котрий цю машину перевозить з лісу до нелегальної пилорами. Переважно власне водіями все закінчується. Вони, а не замовники стають відповідальними. Замовників прикривають найрізноманітніші структури – владні, правоохоронні, судові. І все ж небезпека розслідування існує. Тому так часто водії, натрапивши на перевірку, скеровують навантажені дорогоцінним вантажем автомобілі у прірви, вистрибуючи в останній момент. Був випадок, коли затриманий водій дорогою до районного відділу міліції пустив з гори машину, в якій сидів працівник міліції, що супроводжував арештованого.
Найбільше зараженими хворобою організованого браконьєрства є гірські райони і територія Яремчанської міськради. Щодня у одному із цих районів викрадається 200-400 кубометрів найкращої деревини, переважно найцінніших порід – буку, дуба ( одна порядна вантажівка вивозить приблизно двадцять кубометрів). Найпоширенішим способом крадіжок є перехід меж виділених лісосік і заготівля лісу так званими чорними бригадами. Ці бригади формуються точно так, як команди піратських кораблів. Існує прошарок людей, які вербують у барах безробітних лісорубів. Їх вивозять у певне місце в горах, забезпечуючи інструментом (його треба викидати у ті ж прірви в разі небезпеки), консервами, горілкою і місцем для спання. Лісоруби заготовляють вказану кількість деревини, складають її у штабелі, отримують за кілька днів тяжкої праці тисячу гривень, їх відвозять додому, вони за кілька днів пропивають зароблене і, трохи відійшовши, знову готові ризикувати і гарувати. Умовляючись, що будь-які виробничі травми тимчасових працедавців не цікавитимуть. Про заготовлений ліс доповідається замовникам – власникам пилорам (у кожному районі завжди існують кілька найсерйозніших). Тоді зрубаний ліс забирають (кранівник, який завантажує машину, може заробити за один виїзд вже кількасот доларів) і, прикриваючись ніччю, супроводом, фальшивими документами, звозять на пилорами, на недоторкану приватну територію. Вивіз забезпечується ще й організованою розвідувальною службою. У деяких місцевостях браконьєри утримують мотоциклістів, завданням яких є постійно їздити селом, доповідаючи про появу на цій території якихось чужих людей чи автомобілів. Часто перед завантаженим автомобілем їде інший, оснащений надпотужним прожектором, що освітлює все вздовж дороги, убезпечуючись від несподіваних засідок. Більшість всіх цих порушень не обходиться без участі лісників. Але ті лісники, які хочуть працювати чесно, відразу потрапляють на передову лісової війни. Вони стають ізгоями. Їм погрожують. Їх б’ють і ріжуть сусіди...
Існують речі дуже принципові. Тому війна триває. З перемінним успіхом.
28.02.2014