«Я був приємно здивований, вийшовши “на Майдан” у Базелі ще у перші дні революції, у листопаді, наскільки дружня і організована, хоч і невелика діаспора українців там живе», – розповідає вокаліст Роман Меліш, який навчається у Швейцарії у Schola Cantorum Basiliensis. – «Бути українцем там – велика відповідальність».
Відколи Україна бореться за майбутнє, Роман є одним із джерел інформації для колег, друзів-іноземців, що навчаються з ним за кордоном. Каже, йому довіряють більше ніж новинам у пресі. Після повернення на три тижні додому Роман з друзями із об'єднання Collegium Musicum вирішили зорганізувати концерт-молитву барокової музики, присвячену усім загиблим у протистоянні на Майдані.
Концерт, який мав відбутися сьогодні, 20 лютого у Латинському катедральному соборі, відмінено.
Зі слів організаторів, захід мав і має некомерційну, не розважальну, а духовну мету. «Спершу планувався як просвітницько-мистецький, але після трагічних подій останніх днів вирішили присвятити концерт барокової музики тому єдиному, що тривожить усіх нас – Ідеї, яка привела кожного українця на Майдан, незалежно від того, чи пішов він туди ногами, чи присутній там душею. Музика бароко актуальна в наш час, як ніколи. Це той стан роздумів, занурення, пошуку, що має пройти кожен. Музика-молитва, що возвишує, умиротворює і додає духовних сил».
У програмі мали звучати арії Ґ.Ф. Генделя, Й.С. Баха, А. Кореллі, А. Вівальді, І. Остаповича. Виконавці: струнний ансамбль під керівництвом Івана Остаповича (студент Київської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського та деригент симфонічного оркестру Івано-Франківської філармонії) та контратенор Роман Меліш (Schola Cantorum Basiliensis). «Торік ми з Collegium musicum уже робили пробний концерт у Музеї релігії, – розповів Роман Меліш. – Спроба виявилась вдалою. Тож вирішили повторити цьогоріч. Барокова музика несправедливо непопулярна в Україні і потребує промоції, розуміння, зацікавлення, слухача... Музика, яка, якщо бути чесним з самим собою, дає можливість зануритись у себе»...
Роман Меліш – контратенор, тобто чоловік, який співає жіночим голосом. З його слів, у бароковій музиці можна знайти багато хороших партій саме для цього голосу, бо з часом на зміну контратенорам прийшли мецо-сопрано і альти, відтак, партії, які колись могли виконувати чоловіки, передали жінкам...
– Як ти потрапив у Schola Cantorum Basiliensis?
– Я навчався у Київській державній консерваторії ім. П.І. Чайковського на хорового диригента. Паралельно з тим почав співати у ансамблі старовинної музики Vox Anime (з лат. - Голос Душі). В той час ми були одними з перших при консерваторії, хто зацікавився і почав виконувати музику бароко. Навіть не так. Спершу мені не подобалось, я не розумів цієї музики, не розумів, що від мене хочуть, чому так і не інакше, але вирішив співати і 2не віднєкуватись». А тоді поступово зацікавився і зрозумів, що мені подобається. Сподобалося настільки, що це вже не було хобі, а справжня жага пізнання саме цієї незвіданої барокової музики. Спершу я співав тенором – це звичайний високий чоловічий голос. Через якийсь час мій голос еволюціонував, якщо так можна сказати, і згодом я перейшов на контратенор. Якось керівник гурту сказала мені, що треба пробуватись вступати у Schola Cantorum Basiliensis – це школа старовинної музики у Базелі (Швейцарія). Зараз, провчившись там семестр, з впевненістю можу сказати, що це чи не найпрестижніша школа давньої музики у світі. Зі мною в групі навчаються люди з найрізніших куточків планети – Аргентини, США, Кореї, Японії, Австралії. Я, не довго думаючи, подав заявку і почав вчити німецьку мову, бо такою є офіційна мова навчання там. Кілька речей з виступів гурту я записав на відео і відіслав одному з професорів. Відповідь надійшла через місяць, але була позитивною. Написав, що маю не типовий для слов’янських народів голос. Тобто шанс на поступлення був. Я поїхав вступати, показав себе добре в першому прослуховуванні, де треба було проспівати пісні XV-XVIII століть кількома мовами. Другий етап – теорія музики, сольфеджіо, але це не cклало труднощів для мене після п’яти років у консерваторії. Так я вступив до Schola Cantorum Basiliensis. І дуже втішений, бо? якщо чесно, я не довіряю контратеноровий голос українським викладачам. Це не наша традиція.
– В чому відчувається різниця між консерваторією тут і Школою там?
– Там не вимагають. Там мотивують. Якщо про форму навчання, то там не має суто лекцій. Основою є практика і діалог. Наприклад, є предмет, де ми вивчаємо способи письма XVI століття. Нам розповідають теорію, роздають ноти і ми одразу вчимось їх правильно відчитати і співати по них. Не має практики сидіти рівненько за партами, бо усе спрямоване на комфорт. Якщо студенту комфортно – він буде слухати. Мене навчання у Базелі дуже розкомплексувало. Думаю, більшість комплексів, які мають наші студенти, пов’язані саме з методикою викладання. Бо в нас є поняття «добре» і «погано», і нікого не цікавить, чому ти думаєш інакше. Тоді студент замикається. Натомість там у Школі викладачі не ставлять діагнозів – добре чи погано, а пропонують свій варіант. Там не соромно бути смішним, перепитати тричі, бо не розумієш. Там ніхто нікуди не поспішає. Немає почуття «повинності», яке вбиває бажання працювати. Ставлення викладачів зовсім інше...
– Твої однокурсники цікавляться подіями в Україні?
– Спершу вони не могли зрозуміти, як ми могли вибрати собі цю людину у президенти? Для них в принципі не зрозуміло, навіщо вибирати людину, а потім її намагатися скинути. Для них поняття «фальсифікації» викликає лише реакцію великих здивованих очей. В них не вкладається це в голові. Тим не менше систему Росії вони не люблять дуже. Слідкують за подіями, намагаються розуміти, питають...
– Українська діаспора у Базелі є?
– Коли тільки все почалось у Києві, до мене написала колега зі Школи, українка, з пропозицією вийти на головну площу Базеля на знак солідарності. В Базелі живе близько сорока українців. Десь зо п'ять осіб вчиться у моїй Школі. Я радо погодився вийти на Майдан, але точно не сподівався побачити там майже три десятки людей з Тернопільщини, Стрия, Кіровоградщини, Херсонщини... Дуже було приємно чути вигуки: «Слава Україні! - Героям Слава!» А ще коли тривалий час перебуваєш далеко від дому, а тоді чуєш у розмові фразу: «Кинся того ровера» – це взагалі ейфорія. Я поділяю Українців за кордоном на «якісних» і «неякісних». Якісні позиціонують себе саме як українці і пишаються цим, неякісні – бавляться у передачки і це максимум, що їх пов'язує з Україною. З моїх спостережень бути Українцем за кордоном – велика відповідальність, бо ти є першеджерелом інформації. Вони більше довіряють мені, ніж тому, що пишуть в пресі. Більше того, наша діаспора хоч невелика, але активна. Нещодавно швейцарські новини показали сюжет про столичні події, але з дуже проросійського погляду. То наші там писали гнівного листа... Зараз збирають кошти для Майдану, на початку березня чекаємо з візитом Мирослава Мариновича...
– Ти вчишся на стипендії?
– Навчання у Школі – платне. Але оскільки на початку семестру я подав довідку про доходи батьків, з яких стає зрозуміло, що оплатити навчання самостійно я не в змозі – Школа допомагає знайти мені «спонсора». Відтак у мене є свій покровитель – пані, про яку я майже нічого не знаю, але отримую від неї суму грошей, яких вистачає на навчання і оплатити квартиру. Маю можливість підзаробити, бо є проекти, концерти. Звісно, треба крутитися, бо Швейцарія – то не золоті гори, треба бути чесним, бо хитрих там не люблять, але якщо вмієш працювати – можливість заробити є. Музиканти там дуже добре оплачуються...
– Тобто, вчитись приємно, але дорого...
– Відносно. Семестр коштує 1260 франків, це близько тисячі євро. При цьому мені виплачують «стипендію» шість тисяч франків на рік. Ще півтисячі щомісяця випадає плати за кімнатку та інші необхідні послуги. Цікаво, що тут часто кімнати здають абсолютно без меблів, і обставляєш житло тим, що знайдеш на вулиці. Саме на вулиці. Люди просто виносять хороші, але не потрібні шафи-крісла-ліжка-столи на вулицю з написом: «Дякую!» Тобто такий прекрасний самовивіз. У мене, на щастя, ліжко і все решта необхідне для початку було. До трьох тижнів, з допомогою блошиних ринків і самовивозу за «дякую» я обжився у Базелі. Наразі минув лише перший семестр...
20.02.2014