Два місяці я збирався написати статтю про «Беркут» як новітній спецрозділ СС і Майдан як новітнє Варшавське ґетто. Після минулої ночі потреба в такій статті відпала: все і так зрозуміло. Залишається хіба що навести дві цитати. Перша – від Павла Шеремета: «Невже влада вирішила спалити весь центр Києва, аби лише знищити Євромайдан?». Друга – від группенфюрера СС Юрґена Штроопа. Навесні 1943 року Штрооп керував «зачисткою» Варшавського ґетто, про що згодом сам розповів Казімєжу Мочарському, автору книжки «Бесіди з катом». Цитата буде розлогою. Власне, вона і займе майже весь простір ненаписаної мною статті. Отже, кат Варшави Юрґен Штрооп, пряма мова:
«Моє військо почало трохи розлазитися. Я помітив ознаки страху серед наших. А тому, після консультацій з доктором Ганом і генералом Крюґером і після згоди Берліна, я вирішив палити будинок за будинком... Мінери досягли великої вправності у висаджуванні будинків у повітря. Через півгодини після відданого наказу халупа вже горіла! Євреї носилися, як чорти. З’являлися то тут, то там. У вікнах, на балконах, на дахах і карнизах. Часом стріляли в наш бік, часом шукали шляхів відступу. Деколи співали якісь пісні, мабуть, псалми. Інші кричали хором: «Гітлер капут! Смерть німцям! Хай живе Польща!». Розгардіяш небувалий. Пожежі, дими, полум’я, вітер розносить іскри, курява, клуби пір’я, запахи присмалених матеріалів і тіл, гуркіт гармат і гранат, заграви і «парашутисти»… Це ті євреї, єврейки і єврейські діти, які з вікон, балконів і дахів палаючих будинків вискакували на землю, на асфальт і брук. Перед тим вони скидали перини, ковдри та інше шмаття, і на все це стрибали. Мої есесівці почали їх називати «парашутистами». Ця забава тривала цілу ніч…
...Наступного дня я поділив територію ґетто на 24 частини. На кожну вислав спеціальний штурмовий відділ. Наказав розпустити чутку, яка дійшла до євреїв, що о 16-й годині наступає закінчення акції. Я справді вивів до цього часу штурмові відділи, які вистежили і схопили близько шестисот євреїв і вбили біля двохсот єврейських та польських повстанців. Віддав наказ про відпочинок і тишу. Частина наших із шумом і гуркотом моторів від’їхала. За дві години ми знову повернулися і атакували з максимальною енергією. Євреї були заскочені, але не всі. Великий повстанський відділ повернувся до попередніх укріплень... Знову тяжкі бої... Ми проводили операції також за мурами ґетто в «арійських» будинках. Там знаходився штаб особового резерву і озброєння єврейського повстанського командування. Але майже всі втекли. Ми спіймали тільки двох єврейок і одного єврея. Здобули трохи зброї, але гранатою і «коктейлем Молотова» нам знищили вантажівку і важко поранили двох людей із шютцполіції...
...В атмосфері кільканадцятигодинного спокою раптом починається наш наступ на євреїв, і то з усіх боків ґетто водночас. Сконцентровані дії 24 штурмових відділів дали чудовий бойовий ефект... Під вечір ми атакували блок будинків у північно-східній частині ґетто. Наша бойова група оточила блок, відрізала дороги відступу і виявила там значну кількість євреїв. Відносно велика їх частина чинила рішучий опір. Бій тривав безперервно повних вісім годин. Звичайна зброя – автомати, пістолети, гранати, гармати – не допомагала. Повстанці оборонялися запекло, завдавали нам втрат. Це був міцний супротивник. Тому я наказав палити об’єкт. Ми застосували всі наявні вогнемети. На вулицях і подвір’ях світло, як вдень. Полум’я, тріск балок, їдкий дим, валяться мури, падають карнизи і балкони. Есесівці стояли на відстані. Я – за ними, відгороджений своєю охороною».
Одне слово, головну операцію свого життя Юрґен Штрооп провів успішно. Щоправда, на момент її закінчення він навряд чи здогадувався, що після війни йому знову доведеться повернутися до Варшави, де за вироком суду його і повісять. Натомість безпосередній начальник Штроопа – Гайнріх Гіммлер – та безпосередній начальник Гіммлера – Адольф Гітлер – навіть до суду, як знаємо, не дожили, резонно надавши перевагу капсулам із ціанистим калієм.
19.02.2014