«...збірка цих знимок, створена поміж «серйозними» проектами і щоденним записом, з’явилася в основному під час моїх самотніх прогулянок, часом у атмосфері, наближеній до молитви, без конкретних подальших планів використання фото».
Кшиштоф Войцеховський
«Ця риса "невикористання" знимок, роблення їх з внутрішньої потреби є суттю творчості Кшиштофа Войцеховського, особливо у течії, яку можна назвати "особистою фотографією". Ці знимки стають метафоричним звітом з власних роздумів, часто досить поважної природи, входять у сакральний простір, але при тому не втрачають своєї звичайної, фізичної привабливості». Марек Григель
На перший погляд здається, що в часи революцій та майданів про мистецтво мають згадувати лише як про ще один засіб протестних жестів, радикальних перформансів чи декларації екстремістських ідеологем. Але обмежуватися лишень барикадною риторикою – збіднювати повноту буття.
Так сталося, що відкриття експозиції виставки «2, 4, 24» Кшиштофа Войцеховського випадково припало (про її організацію в Івано-Франківському ЦСМ перемовини велися з жовтня місяця) на «гарячі дні» грудня. На тлі того, що твориться на головному майдані країни, ще цікавіше прочитується по-дзенбудиськи відсторонена артистична позиція художника-концептуаліста. Тим більше що подібними мистецькими пошуками в Україні мало хто переймався. Твори Войцеховського позбавлені економічної політкоректності – художник зовсім не дбає про смаки глядача. Його мистецтво (як на погляд середньостатистичного українця) витончене, але нудне, вишукане, але неатракційне, мінімалістично чорно-біле, а не пишно-барокове... Хто у нас може дозволити собі фіксувати непомітний плин часу замість «актуальності» події, холод матерії замість емоційної виразності ню, побут щоденності, а не пафос творення історії? Треба бути вар’ятом, щоби знимкувати кухонне начиння, а не шоломи поліції. Відчуваєте різницю у відсутності героїзму та тотальному небажанні творити епічне?
Виставка фотографій «2, 4, 24» включає в себе версії проектів: «Подвійні знимки» (серія «2» та серія «4»), а також видруки з проекту «Самурайські колекції» (серія «24»). «Подвійні знимки» («2») – це збірка фотографій, які фізично розміщені на сусідніх негативах плівки, тобто, той самий об’єкт відзнятий у наступному кадрі з невеличким відступом у часі і просторі (жодна з цих «пар» не створена штучно, або «опісля»). Саме цей «зсув» надає предметові своєрідної об’ємності, тривимірності, додаткової «фізичності». Серія «Трівіа» («4»), де кожна з робіт складається вже з чотирьох фотографій, ще більше унаочнює плинність часу, змінність фізичних об’єктів, невпинність розпаду і невблаганність нового народження. У серії «24» (інша назва - «Самурайськi колекції», походить від назви фотокамери Yashica-Samurai, яка дозволяє легко виконувати такі серії) – розкадрування кожної роботи збільшується до двадцяти чотирьох.
Понад 70-т обрамованих фото – тільки частина зробленого Войцеховським у вищезгаданих проектах. Роботи датовані і ‘70-ми, і 2000-ми роками. Автор не ставить перед фотографією неможливих, чи дуже складних завдань, не вибудовує ефектні багатофігурні постановочні композиції, не зазирає в таємничу глибину душі портретованого суб’єкта, натомість порушує питання про фактичні можливості фотографічного медіуму. Через знимкування статичних фрагментів художник доносить усвідомлення (ділиться досвідом) про те, що реальність у своїй цілісності не піддається до фіксування – вдається вихопити лише незначні фрагменти, деталі, які не дають уяви про більше. Диявол завжди ховається в дрібницях?
Перманентна фотографія. Повторення повторюваного – обрана художником прямолінійна стратегія, що безапеляційно творить нову дійсність. Знимкується все навколо, здається, без вибору. «Збільшуються також і виміри, мультиплікуються підходи до самої дійсності – автор поважно, а часом з легкою іронією створює описи, переліки, типології і класифікації речей, об’єктів і подій, складає з них енциклопедію і збирає "колекцію реальності", про що найкраще говорить він сам у виборі епіграфу до цілої своєї експозиції», - констатує Андрій Бояров, куратор виставки.
Захоплення, фіксація, зупинення, заморожування часу, стану, безподійність – основні мистецькі стратегії Кшиштофа Войцеховського. В основі естетики його фотографії лежить відкриття її обмежень. Прості побутові речі, безатракційні ситуації, пейзажі, позбавлені напруги і пафосу. За посередництва цих сюжетів, їх простоти, матеріальності проявляється складність видимого світу, таємничість і невловимість світла, глибина темряви. Відмова від документалістики за рахунок створення тотальної артистичності. Документальна цінність фотографії поступається мистецькій. Роздуми європейського інтелектуала, який по-філософськи переусвідомлює побут, без постмодерного цинізму, а навпаки, привертаючи увагу та зацікавлення до звичного, утверджуючи віру в життя, а отже – створюючи надію.
Відверто мінімалістичне, «бідне» мистецтво, де засоби і мова вираження є другорядним, технічним додатком. Важливим стає зосередження уваги на предметі. Будь-яка проста побутова річ вивищується художником до «обраного образу», що допомагає своєю незворушністю спостерігати плин – своєрідний аналіз часу, котрий обрано матеріалом фіксації у мистецькому процесі – плин, що дозволяє реєструвати зміни. Фотографія стає доказом утопічної людської діяльності, підкреслює у свій спосіб абсурдність людського життя, хоча і намагається вловити в потоці безкінечності зернини сенсів, стає естетичним, екзистенційним, поетичним зверненням.
Проста, доступна зображальна мова обрана для творення глибокого послання. Світ, що нас оточує, прославляє зримі образи та викидає їх в небуття. Нові предмети не створюють нових сенсів і способів розуміння світу. Навпаки вони мають схильність швидко виключати себе і здатні створювати додаткову відстань, спричинену їх короткочасним існуванням. Багаторазове повторення образів-зображень одного об’єкту демонструє межі нової реальності, що розмиває поняття часу, створюючи чергові об’єкти. Фотографії складають своєрідний вид розрахунку з минулим. Відсутня чітка авторська манера – спосіб максимально наблизитися до дійсності.
Творчість митця, як конкретного поета, має інтелектуальний вимір. Митець втягує глядача в гіпнотичну візуальну гру, спираючись на його асоціації та звички. Він шукає сенсу за допомогою порівнянь, що викривають обман зору, вводять збентеження в усталені схеми мислення. Слово і знак стають матеріалом безперестанних інтерпретацій, семантичних переміщень і візуальних перетворень. Митець затягає глядача на територію власних образних асоціацій.
Фотографії Войцеховського містять не тільки питання про сутність фотографічного медіуму, але в простий і відважний спосіб ставлять основні і найбільш складні питання – про природу буття, про загадку тривання і швидкоплинність життя. Дуже зручна нагода відсторонитися від повсякденності і помедитувати про щось інше. Чого і вам бажаю.
Виставка триватиме до кінця січня.
Довідка
Кшиштоф Войцеховський нар. 1947 у Варшаві.
Фотограф, автор мультимедійних проектів, перекладач.
На початку ‘70-х років – співзасновник легендарної галереї «Ремонт».
У 1990-2006 роках працював у «Малій галереї» Спілки Польських Фотографів – Центру Сучасного Мистецтва у Варшаві.
Від кінця 1970-х років – учасник багатьох групових та індивідуальних виставок у Польщі і за кордоном, з останніх потрібно відмітити великі ретроспективи у Центрі Сучасного Мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві (2009), Кіношколі у Лодзі (2012), груповий показ «Польська концептуальна фотографія» у Берліні (2011). Займається фотографією у метафоричному та парапубліцистичному напрямках.
25.12.2013