Науковці з Політехнічного інституту Ренсселера (Rensselaer Polytechnic Institute, RPI), що у м. Трой, штат Нью-Йорк, відкрили соціологічну закономірність, згідно з якою якщо бодай 10% населення твердо дотримується певної думки, вона неодмінно стане думкою більшості. Науковці з Дослідницького центру соціальних когнітивних мереж (Social Cognitive Networks Academic Research Center, SCNARC), який діє при Інституті Ренсселера, Болеслав Шимановський, Дьйордь Керніс, Самет Шрінівасан, Чзян Лі, Цзижуй Се та Вейто Чжан у своїй статті «Соціальний консенсус крізь вплив ідейної меншості» (Social Consensus Through the Influence of Committed Minorities), використавши аналітичні та статистичні методи, дослідили соціологічні механізми, за допомогою яких погляди меншин перетворюють на громадську думку. Висновки науковців актуальні для широкого спектру інтелектуальних процесів – від впровадження нових технологій до поширення політичних поглядів.
Схема показує ключову передумову, щоб думка меншості (червоний колір) стала думкою більшості. Якщо представників меншості стає понад 10%, уся система починає стрімко переймати їхні переконання.
«Коли кількість відданих прихильників певної ідеї менша за 10%, проґресу у її поширенні не відбувається. Щоби за таких умов ця ідея стала думкою більшості, потрібен час, який можна порівняти хіба з віком Всесвіту. Інша річ, коли кількість прихильників цієї ідеї перевищує 10%. Тоді вона поширюється, наче вогонь», – стверджує співавтор дослідження та директор SCNARC Болеслав Шиманський.
Як приклад, Шиманський наводить події 2010–2011 рр. у Тунісі та Єгипті, де диктатори, які перебували при владі протягом десятиліть, були скинуті за лічені тижні.
Важливий висновок вчених полягає у тому, що відсоткове відношення ідейної меншини до всього суспільства, необхідне для того, щоби змінити громадську думку у свій бік, майже завжди є сталим. Іншими словами, щоби змінити думку більшості, меншина має налічувати не менше 10%, і це не залежить від того, які ідеї вона поширює і в який спосіб це відбувається.
Щоби дійти такого висновку, вчені змоделювали різні типи соціальних взаємодій. У першій моделі кожен індивід взаємодіяв з будь-яким іншим індивідом. У другій моделі окремі індивіди взаємодіяли одразу з багатьма іншими індивідами (ці індивіди – т. зв. лідери громадської думки). У третій моделі дослідники наділили кожного з індивідів приблизно однаковою кількістю соціальних контактів. На початковій фазі кожна з цих моделей виглядала як сукупність традиціоналістів: кожний індивід поділяв усталену громадську думку, але, що дуже важливо, був відкритий до діалогу з протилежною точкою зору.
Побудувавши вказані моделі, дослідники «розкидали» серед індивідів-традиціоналістів прихильників нової ідеї. За гіпотезою вчених, представники меншини були цілком віддані своїм переконанням і не міняли їх у процесі діалогу. Тією мірою, як між традиційною більшістю та новаторською меншістю почалася взаємодія, громадська думка плавно почала змінюватися.
«Загальною особливістю людської психології є те, що індивід не бажає бути одиноким носієм непопулярної думки й намагається дійти зі співрозмовниками до консенсусу. Ми поклали цю особливість в основу розвитку громадської думки», – стверджує співавтор дослідження Самет Шрінівасан. За припущенням науковців, якщо слухач дотримується такої самої думки, що й спікер, його відданість своїм поглядам під впливом спікера посилиться. Якщо слухач є іншої думки, він бере позицію спікера до уваги й переходить до розмови з іншим спікером. Якщо ж і цей спікер дотримується тієї самої думки, слухач під їхнім впливом змінює свої переконання і переходить у табір меншості.
«У міру того, як носії нового переконання переконують більше і більше людей, громадська думка починає змінюватися. Люди спершу ставлять під сумнів свої початкові ідеї, згодом переймають нові переконання, а тоді поширюють їх далі. Ми дійшли висновку, що аби змінити всю систему, відсоткове відношення меншості до більшості має бути не менше 10%. В іншому разі традиційна громадська думка домінує далі», – стверджує Шрінівасан.
Дослідження вчених зі SCNARC має вагоме значення для розуміння механізмів формування громадської думки. «Його результати показують, як на практиці швидко поширити або ж, навпаки, пригнітити поширення певного переконання. Наприклад, переконати мешканців маленького містечка евакуюватися перед наближенням урагану», – коментує співавтор дослідження Дьйордь Керніс.
Сьогодні автори прагнуть поєднати свої теоретичні висновки з історичними прикладами, а також намагаються дослідити, як виявлена ними закономірність працює у суспільстві, де громадська думка не гомогенна, а поляризована між двома таборами, як у випадку підтримки Демократичної і Республіканської партій у США.
Дослідження Шимановського, Керніса, Шрінівасана, Лі, Се та Чжана є частиною ширших наукових проектів, що охоплюють, зокрема, фізику, соціологію та комп'ютерні й інженерні науки, над якими працює SCNARC в межах вивчення когнітивних соціальних мереж. У фокусі вчених перебуває еволюція закономірностей поширення інформації під впливом нових технологій. Стратегічним завданням Центру є підвести теоретичну базу під новітню науку, яка вивчає комплексні динамічні мережі.
24.12.2013