Францови Смольці відслонюють нинї памятник у Львові. Хто був Смолька?
Був одним з найенерґічнїйших і найконсеквентнїйших борців за перебудову централїстичної й абсолютистичної Австриї на державу самоуправних і автономних країв, з'осібна ж був він одним з найчільнїйших герольдів краєвої самоуправи й автономії Галичини — Галичини як правно-полїтичної орґанїзациї польської самовлади над нашим народом. Був одним з найзавзятїйших противників національної автономії в Австриї взагалї; був одним з голосителїв прінціпу нївеченя національних зусиль т. зв. неісторичних народів в користь т. зв. народів історичних; був одним з найспритнїйших ворогів національно полїтичного усамостійненя нашого народу на нашій прадїдній земли. Був рішучим і непримиримим ворогом житя й розвитку нашої нациї як повноправної національної одиниці; був дїячем тої польської полїтичної концепциї, котра силкувалась і доси силкуєть ся замкнути нашому народови змогу самостійного національного житя, та здеґрадувати український нарід до ряду племен польських племев, яким може, правда, бути полишена можнісіь "плеканя" своїх племінних і культурних "особливостий", але яким має бути раз на все замкнена дорога до орґанїзованя новітної нациї, нациї полїтичної. Був одним з ворогів нашого полїтичного відродженя в пору весни народів, а в доборі способів проти Яхимовича, Паляцкого і Ріґера, котрі домагались признаня національної автономії нашому народови, був такий неперебирчивий, що не завагав ся містифікувати конституцийну комісию парляментарну замовленими ad hoc петициями й заявами наших ренеґатів, а навіть корінних Поляків, котрі узурпували собі право промовляти іменем "Русинів", що осьто "Русини" не хочуть мати національно-полїтичних прав, а хочуть бути на віки вічні тільки племенем польської нациї — подібно, як Мазури, Краковяки, то що... В неперебирчивости сїй дорівнував тодї Смольці ще тільки один Зємялковський, котрого "окрилювала" ненависть ренеґата до народу, з якого він вийшов.
Нинї Поляки ставлять Смольці памятник у старім городї руських князів. І мають Поляки із свойого становища, становища історичної Польщі на українських землях, становища краєво-польської самоуправи над нашим народом, — рацию, коли ставлять памятник борцеви за єдність і недїлимість "польської" Галичини і за ненарушимість польського верховодства над нашим народом. Бо признати треба, що було в особі сього польського полїтика щось із клясичної твердости й величи в стремлїню до поставленої мети. Він умів житєм своїм ризикувати в оборонї національної ідеї, якій віддав ся. Був мужем і характером — в повнім значіню сього слова. Мав великий жест, мав відвагу, мав силу і сьвідомість сили. І мав великий полїтичний розум; мав здібність сотворити собі величню концепцию полїтичну на далеку мету, і мав розумінє безчисленних практичних доріг і стежок, які ведуть до великої ціли. Не могли йому відмовити респекту навіть противники його; і вони мусїли схилити чоло перед сталевою енерґією, з якою він стремів до тої ціли, котру признав за корисну для своєї нациї. Революціонером розпочав свою полїтичну кариєру; після чотирох лїт вязниці засуджений австрийським судом в 1845 році на смерть і помилуваний цісарем, став в 1848 році президентом першого австрийського сойму конституцийного. В рр. від 1881 до 1893 був президентом палати послів. Дав почин сипаню "кіпця"-могили Унії люблинської у Львові. Помер 6. грудня 1895 як тайний радник цісарський — він, колишнїй ворохобник.
В нинїшнім сьвятї відслоненя памятника Смольки беруть участь чільні відпоручники правительства, парляменту, позагалицьких партий і народів. Сим вони віддають пошану памяти людини, котра вміла вийти з обмежености виключно національного полїтичного обсягу в область загально-державних полїтичних справ, і котра вспіла своєю визначною індивідуальністю і своєю працею полишити трівкі слїди в житю габсбурської держави і всїх її народів. Така людина мусить викликати пошану навіть серед противників ідеї, яку вона заступала.
Також і ми не можемо нинї не поґратулювати Полякам ізза того, що вийшов з-поміж них в особі Смольки муж, котрий принїс честь польському імени далеко поза границями польської землї. І не можемо рівночасно не висловити свого жалю собі — і тим австрийським народам, котрих доля подібна до нашої долї, що нї з поміж нас, нї з-поміж них доси не вийшла нї одна полїтична індивідуальність, яка зуміла-би так само могучої; звязати постулят національної автономії з інтересами загально-державними, як умів з сими інтересами звязати вороже нам домаганє краєвої автономії — дїяч, котрого памятник станув нинї у Львові.
[Дїло]
08.12.1913