Львівський майдан за кілька днів свого існування став темою №1 для обговорення і в медіях, і в суспільстві. Студентська акція отримує радикально різні оцінки — від захоплених панегіриків до жорсткої критики, але майже нікого не залишає байдужим. І саме це показує важливість феномена.
Набої для революції чи «майданс»
Питання про те, чим мав би бути і чим є студентський Євромайдан у Львові, нещадно роздирає місцевий політично заклопотаний соціум. Студенти, які зірвалися в ніч проти 22 листопада, простояли там до ранку без політиків і цим визначили подальший розвиток подій — львівський Євромайдан БЕЗ ПОЛІТИКІВ.
Молодь змогла згуртуватися і без жодних грошей та візій власних політичних перспектив тисячними натовпами протестувала і перед ЛОДА, і біля пам'ятника Шевченку. Тобто робила те, на що не спромоглися львівські політики без важкої артилерії у вигляді лідерів партій масштабу Яценюка, Кличка чи Тягнибока.
Однак зрив студентських мас вивів у перші шереги практичні питання — що робити з цим молодим людським морем, якщо реально на стан речей можна вплинути через масові акції в Києві. Очевидно, що крім демонстрації європрагнень львівського студентства і моральної підтримки колеґам з київського Євромайдану, львівський протестний майданчик мав би стати підготовчою платформою для тих, хто хоче вирушити у вир боротьби, тобто їхати до Києва. Для цього на львівському майдані збирають кошти, формують списки охочих і реґулярно виряджають автобуси до Києва попри певні інциденти з ДАІ.
Цю функцію львівський Євромайдан виконує, хоч і з певними проблемами. Йдеться передовсім про число охочих їхати до Києва. Теоретично політичні вакації у переважній більшості львівських вишів мали б спонукати спудеїв до руху на Київ, однак мегаажіотажу не спостерігається. З-поміж тих, хто зголосився у перші дні їхати в столицю, половина відмовилася з різних причин, і не насамкінець з міркувань фінансів. Про це розказали «Z» молоді люди, які працюють у наметовому містечку. Звістка про те, що треба заплатити за дорогу 100 гривень, багато кому перекреслила плани, бо чимало львівських студентів мусять рахувати кожну копійку.
Водночас самі організатори кажуть, що з львівського майдану щодоби до Києва вирушають до трьох тисяч осіб, і це однозначно вказує на потребу його існування.
А цілком мирний характер протестів у Львові, якщо не зважати на сніжки у вікна ЛОДА, поволі надав усій акції легко розважального характеру, адже для того, щоби молодь банально не розбігалася з містечка через негоду, їй треба пропонувати бодай невеликі, але дуже конкретні речі, весь час тримати в тонусі.
Частиною цього тонусу якраз і став «майданс», коли на сцені з'являються виконавці, популярні серед молоді, і заводять публіку, а та влаштовує собі щось на кшталт дискотеки. Певна річ, це викликає неґативну реакцію частини учасників чи спостерігачів, а надто на тлі київських подій, де доводилося до останнього часу захищати ті ж таки майдани. Але чи треба у Львові розбурхувати цю аґресію і проти кого її спрямовувати? Гарячі голови закликали трощити офіси реґіоналів чи йти на владу, однак дуже велике питання, яким був би результат. Очільник львівської міліції Олександр Рудяк чітко дав зрозуміти, що міліція втрутиться, якщо мирна акція протесту перестане бути мирною. А чи не єдиний подразник у вигляді судової заборони на встановлення наметів тихо розсмоктався сам по собі після обіцянки Олега Сала, відставки якого домагалися тисячі студентів ще минулої п'ятниці.
Можна закидати організаторам брак досвіду та знання, але не можна відмовити їм у бажанні реально щось робити власноруч і вмінні вчитися на ходу. Вони зробили висновки з перших днів роботи і вже у Києві з'явилася координаційна група, що опікується молоддю, котра прибуває зі Львова, та існує більш-менш чіткий розпорядок кожного дня життя на майдані, і це також дозволяє не перетворити його на анархічну вольницю.
Можна до хрипоти в голосі сперечатися про те, добре чи недобре молоді люди це роблять, але вони це РОБЛЯТЬ. Хочете зробити ліпше — зробіть. Бо тролити чиюсь роботу в соцмережах набагато простіше, аніж відірвати дупу від дивана і щось таки зробити самому.
Без політиків
Чи не найгарячішим пунктом дискусій є гасло львівського Євромайдану — «Без політиків». Ветерани львівського протестного руху, рафіновані партійці з 1905 року та депутати різного калібру досі ніяк не можуть зрозуміти, як це вони опинилися «на марґінесі» такого прекрасного і чудового явища. Як це так сталося, що «сопляки» женуть їх від майдану і не дають допастися до мікрофона.
Апогеєм цього апофеозу став уже зо всіх боків обсмоктаний казус Михальчишина, який сконфузився на львівському недільному мітинґу після того, як йому спробували в буквальному розумінні вирубати звук під час виступу. Народний депутат від «Свободи» обізвав студентів сопляками, вчинивши тим одну з найбільших помилок свого політичного життя. Герой 9 травня раптом показав себе ображеним у своїх найкращих спонуканнях, відтак влаштував блокаду сцени і ледь не автограф-сесію для бабусь-фанаток.
Сам того не відаючи, нардеп наочно показав, чому студенти мали рацію, коли не хотіли ні партійних знамен під сценою, ні профі-політиків на сцені. Бо тоді львівський майдан перетворився б на безконечний рекламний ролик партдіячів, які зі знанням справи розповідали б про те, як вони «просрали Цусіму» в 1991, 2001 та 2004 роках.
Молодь не довіряє чинним політикам не тільки від влади, а й від опозиції. Бо опозиція ялова і неспроможна, поза рідкісними винятками, довести свою дієвість та потрібність для громади. Саме тому молодь іде на співпрацю з політиками дуже обережно, з недовірою сприймає пропозиції глибшої співпраці, і це яскраво показав учорашній мітинґ, що мав перерости у виїзну сесію обласної ради. Депутати обласного та загальноукраїнського рівня прибули під барабанний дріб, але на сцені опинилися тільки члени президії, а от полум'яні трибуни Ірина Сех та Ірина Фаріон чемно стали у перших рядах під сценою, не намагаючись сказати своє золоте слово (може, їм вистачило запальних промов у самій сесійній залі годиною раніше).
Цього приходу чекали з осторогою, бо ще вдень методом вірусної реклами поширилася інформація про те, що за допомогою цієї сесії політики загалом та ВО «Свобода» зокрема спробують вибити собі місце під прожектором на сцені.
На підходах до сцени чатували десятки юнаків та дівчат, готових кинутися на будь-кого, хто бодай би спробував підняти якийсь партійний прапор чи піти не туди. Але, на щастя, здоровий глузд і переговори допомогли уникнути перетворення Євромайдану на політшоу, і під шквал аплодисментів депутати вкотре відправили уряд Азарова у відставку й висунули вимогу до президента підписати Угоду про асоціацію.
Треба сказати, що для львівських політиків випробування майданом є набагато сильнішим і вагомішим, аніж для молоді. Студенти роблять свої перші кроки в дорослому житті і з радістю набивають власні синці та ґулі. А от для політиків правильний вибір поведінки у цій ситуації рівнозначний продовженню політичного життя чи забуттю. Саме тому за лаштунками Євромайдану у Львові досі триває гра за першість, відголоси якої часом вихлюпуються назовні, як це було в неділю під час виступу Михальчишина. А зважаючи на вчорашні заяви президента, — які свідчать про те, що у Вільнюсі Угоду таки не підпишуть, — варто очікувати наступного туру саме наприкінці тижня: неґативні емоції на адресу ґаранта можуть стати потужним поштовхом для радикалізації протесту. Тим паче, що на початку грудня Львівщину мають відвідати президенти України та Польщі.
27.11.2013