Я та інші Я
Один розумний чоловік сказав, що для того, аби стаття чи книга стали популярними, вони мають базуватися на особистому досвіді, а ще конче треба винести в заголовок словосполучення «Як я...». Наприклад, «Як я собаку з'їв» або «Як я служив у армії США» і т. ін.. Що ж, ось вам низка популярних тлумачень.
* * *
Абстракціонізм
В принципі, я не проти новітніх напрямів у мистецтві, навпаки, я людина проґресивна, але ж усе мусить мати якісь межі.
Ось недавно шукав на вокзалі туалет. Дивлюся — двоє дверей, на одних трикутник вершиною вниз, на інший трикутник вершиною вгору.
Зрозуміло, що трикутник вершиною вниз означає широкі чоловічі плечі, а трикутник вершиною вгору — широкі жіночі стегна. Але… А раптом вони мали на увазі не плечі-таз, а статеві органи? Авангардисти, сука. В такому разі трикутник вершиною вниз означає приналежність до жіночої статі, а вершиною вгору — самі знаєте… Так-так-так. Тут є над чим подумати; але нема коли — я ж не ребуси відгадую! — думки у такій ситуації дещо сплутані і мимоволі починаєш клясти авангардистів. Хоча вони якраз, напевне, найменше у всьому цьому винуваті.
Видно вже час такий настав, що за трикутникими не зорієнтуєшся, всі стали якимись овальними...
* * *
Генсек Черненко і я
Костянтин Устинович Черненко, останній керівник СРСР ери застою, перебував на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС від лютого 1984 р. до березня 1985 р. Було зрозуміло, що Черненко — це просто відкладене рішення, той випадок, коли мертві хапають живих. Увесь час, поки він числився при владі, країна ніби застигла, очікуючи, чим закінчиться битва кремлівських бульдогів під килимом. А попри те — життя плинуло, у декого навіть вирувало.
Саме у цей короткий проміжок часу перебування Черненка в статусі вождя й учителя ми з моїм другом і товаришем по кімнаті в гуртожитку, у стані зміненої свідомості, вкрали на кафедрі атеїзму красиву ПВХ-плиту з написаною на ній цитатою нового генсека. Ця плита з черненковою мантрою по тому ще якийсь час висіла в нашій кімнаті і міцно закарбувався в пам'яті. Ось вона: «Комуністи — послідовні атеїсти, але свій світогляд вони нікому не нав'язують. Наш метод — аґітація, переконання, пропаґанда».
Я в своїх медитаціях концентрувався переважно на першій частині вислову. Мені подобалося нікому не нав'язувати власний світогляд. А ось мій друг Віктор, бувши людиною схильною до аґресії, перетворив другу частину гасла на свій бойовий клич. Дуже скоро далеко за межами гуртожитку стало відомо: коли Віктор починає грюкати бокалом по столу і ревіти: «Наш метод — Аґітація! Переконання! Пропаґанда!» — краще не витрачати часу на з'ясовування, що саме він має на думці.
Що я ще знаю про Черненка, якщо не заглядати у Вікіпедію?
Був правою рукою Брежнєва.
Отруївся рибою, надісланою начальником КҐБ.
Поновив у партії В. Молотова.
У статусі генсека провів єдиний пленум, присвячений меліорації (З чого б це? Це, здається, при ньому хотіли Сибірські ріки на південь повертати?)
Підняв зарплатню вчителям.
А сина назвав Альбертом. Не такий він вже й однозначний, як може здатися з першого погляду.
* * *
Антиґлобалізм
Якось, ще в середині 90-х, мій друг Олег Невелюк отримав запрошення на Літню школу в Австрії. Перед самим від'їздом за кордон він купив годинник «Ролекс». Тоді цигани на Краківському ринку правили за «Ролекси» приблизно 15 гривень, але можна було торгуватися. «"Ролекс" — річ статусна, буду вражати західну публіку», — пояснив він. Втім уже наступного дня годинник зіпсувався. Однак Невелю вдавалося вражати навіть наших бувальців, тож щодо європейців, вони — будьте певні! — були вражені як ніхто ніколи! І, як ви розумієте, не в аксесуарах тут річ. Але зараз — тільки про позитивне.
У Відні Невелюк потрапив у досить барвисту групу, де було, як на Ноєвому ковчезі, всякої тварі по парі, зокрема і якийсь араб-антиґлобаліст. Відповідно до своїх антиґлобалістських переконань він принципово не пив «Кока-коли».
– Що цікаво, — розповідав Невель, — «Фанту» він вживав із задоволенням, напевне, не підозрюючи, що обидва напої виробляються тією самою фірмою.
– Чому ж ти йому не підказав?
– А навіщо? Подумай сам: коку, фанту та інші пепсі він би не пив як антиґлобаліст; а пиво і вино, не кажучи вже про шнапс, — він не пив як мусульманин. Так недовго й ласти склеїти від зневоднення організму.
«Люди подобаються мені більше, ніж принципи, та найбільше мені подобаються люди без принципів», — це Oscar Wilde (до речі, привіт сестрам Річинським :-)), але, думаю, Невель із задоволенням підписався би під цією фразою. Він часто бував непослідовним, та саме завдяки цьому ось так, немовби між іншим, Невелюк врятував життя невідомому арабові-антиґлобалісту. Не знаю як хто, але я у цьому вбачаю вияв високого побутового гуманізму, властивого українському народові.
* * *
В кайданах
Чомусь подумав, що вже багато років практично не розлучаюсь із наручним годинником, звик іще з тих часів, коли в осінньо-зимову темінь доводилося пильнувати, щоб не проспати, а будильника не купував через відсутність постійного місця проживання. Про мобільні телефони, звісна річ, тоді ніхто й не чув.
Ось так і дотепер — більшість людей знімає годинника на ніч, а я прикутий до часу наручником постійно. Хіба що у воді...
* * *
Мої цитати
Сьогодні публікується стільки найрізноманітніших текстів, що будь-які слова в довільному порядку є потенційними цитатами. Скажімо, «любіть Україну», або «ще не вмерла», «який я декадент»... Впізнали цитати? А ось і ні! Це все мої власні слова, сказані за певних умов і з конкретних приводів, незалежно від того, чи хтось колись вже їх вимовляв! З такими справами хай мене кожний поцілує в дупу, — а ось це вже цитата, пан Палівець з «Пригод бравого вояка Швейка».
* * *
Як я став політологом
...Це було, здається, в 1992 році. Я тоді працював у селі вчителем історії та географії і бував у Львові тільки наїздами. Якось, навідавшись до обласного центру, просто на вулиці випадково зустрів Ігоря Маркова, свого колишнього однокурсника. Після привітань, як годиться, обмінялися інформацією про спільних знайомих. Ігор згадав про NN, з котрим щойно бачився. Позаяк той не є людиною, про яку хочеться говорити, то я закрив тему фразою, що чітко визначала його місце під сонцем:
– Як він, — запитав я Маркова про NN, — як і раніше, кожному начальнику без мила в задницю лізе?
Відповідь мене вразила:
– Авжеж, в його ментальності домінують елементи сервілізму.
– ???
Зайве казати, що не тільки у нашому селі так ніхто не висловлювався. Так не говорили навіть по телевізору. Подібні фрази геть не гармоніювали зі світом, у якому ми всі тоді жили. Радикальна реальність вимагала граничної ясності у формулюваннях, а слова іншомовного походження радше затуманювали суть.
Зазначу, що Марков і раніше вирізнявся нестандартною лексикою. Ще в студентські роки я пробував якось пояснити йому всю претензійність та неприродність вживання такого, наприклад, громіздкого словосполученням як «Я був надзвичайно цим подивований» замість зрозумілої, динамічної та емоційно наснаженої ідіоми «Я охренів!».
Але менше з тим. Цього разу я відчув, що за його химерною фразою стоїть не просто невміння динамічно висловлюватися — це було щось інше, щось не для всіх, щось подібне на мистецтво.
– Марков, ти чим займаєшся?
– Я? Працюю політологом.
– Слухай, я також хочу бути політологом!
– Давай! — дозволив Марков.
Так я став політологом.
По тому ми організували Політологічний центр «Генеза» і пішло-поїхало… Зібрали непогану команду, проводили семінари, їздили на конференції, видавали різні журнали, виступали на радіо «Свобода», брали участь в усіх можливих виборчих кампаніях. Але це вже інші історії.
До речі, десь почув, що виступ політолога залишає після себе враження як від прослуховування класичної скрипкової музики. По-перше, красиво звучить, по-друге, почуте практично неможливо відтворити, і по-третє, через двадцять хвилин більшість почутого забуваєш. Залишається тільки враження. Таки мистецтво, йоли-пали….
26.11.2013