Минає 130 років від дня народження відомого українського географа, краєзнавця, науково-освітнього діяча Володимира Ґериновича.
Він народився 22 листопада 1883 року у місті Сокалі в міщансько-селянській родині. Після закінчення місцевої школи навчався з 1894 року в Академічній гімназії у Львові, яка тоді містилася в Народному домі. Брав участь у просвітницькій і політичній діяльності, зокрема, в організації загального селянського страйку 1902 року. За участь у політичному гуртку був виключений з гімназії й завершував гімназійні студії в Перемишлі, де й здавав матуру.
1903 року вступив на філософський факультет Львівського університету ім. Цісаря Франца І. Тут слухав лекції професорів Антонія Ремана, Еуґеніуша Ромера, Еміля Абданк Дуніковського, Рудольфа Зубера, Михайла Грушевського. З 1905 року починає писати наукові праці та рецензії, бере участь в роботі фізіографічної комісії Наукового товариства імені Т.Шевченка (НТШ). Стає одним із засновників "Товариства українських наукових викладів ім. Петра Могили" (1909). У 1911 році В.Ґеринович захистив докторську дисертацію на тему "Вік і географічне розташування найдавнішої людини у Східній Європі". Ще 1907 року склав вчительський іспит з історії та географії й отримав посаду вчителя у приватній класичній гімназії Лучанського у Львові. У 1908–1914 роках працював викладачем Самбірської вчительської семінарії.
З’являються наукові праці В.Ґериновича "Про воздух" (1908), "Квестія найдавнішого чоловіка" (1909), "Причинки до етнографії галицького Придністров’я", (1911), "Нариси до землеопису Угорської України" (1912), "Кривчанські печери" (1913), "Сліди старої етнографічної української границі" (1915). А 1911 року вийшов його науково-популярний нарис "Жителі Марса" – один із перших українських науково-фантастичних творів. Ґеринович виготовив також мапу "Географічна карта земель, де живуть Українці", яка була вміщена у книзі Степана Рудницького "Коротка географія України" (1910, 1914).
Мобілізований 1914 року до австро-угорської армії, дослужився до ранґу поручника. Воював на російському й італійському фронтах, був п’ять разів поранений. З 1918 року – у Галицькій Армії (УГА), працював референтом освіти в уряді ЗУНР. Писав у цей час наукові та популярні праці "Україна: відки пішла її назва, як і чому вона поширилася" (1918), "Генеза і розвиток українського імені", "Поняттє, ціль і метода географії" (1919).
У липні 1919 року у складі УГА переходить Збруч. Стає приват-доцентом кафедри географії Кам’янець-Подільського державного українського університету, очолюваного тоді Іваном Огієнком. Читає курси географії Східної Європи, фізичної географії, економічної географії України, керує метеорологічною станцією, пише й видає підручники з географії, публікує наукові та краєзнавчі статті у наукових збірниках та пресі УСРР та Галичини, не пориває своїх зв’язків з НТШ.
У 1921 році Кам’янець-Подільський державний університет реорганізували в Інститут народної освіти (ІНО). 1922 року В.Ґеринович став доктором географічних наук, професором, а 1923-го – ректором Кам’янець-Подільського ІНО. Виховав сотні студентів, які стали добрими фахівцями. Серед його учнів був тоді Каленик Геренчук (1904–1984) – професор і завідувач кафедри фізичної географії Львівського державного університету ім. І.Франка, один із засновників структурної геоморфології.
Перебуваючи на посаді ректора В.Ґеринович не міг залишатися позапартійним і став членом КП(б)У. Поряд з адміністративною, громадською та викладацькою роботою він продовжував займатися науковою діяльністю, писав і видавав книги та статті, брав участь в роботі наукових і краєзнавчих конференцій. Зокрема, у червні 1927 року виїздив на ІІ Конгрес слов’янських географів та етнографів, який працював у містах Варшаві, Кракові, Львові, Вільнюсі. У вересні 1926 року в Києві брав участь у відзначенні 60-річного ювілею свого вчителя, академіка Всеукраїнської академії наук Михайла Грушевського.
Багато праці доклав В.Ґеринович у 1920-х роках для вивчення Поділля. Серед його розвідок про цей край: "Кам’янеччина: природа; населення, його економічна діяльність" (1926–1927); "Нововідкриті трипільські стоянки на Кам’янеччині" (1926); "Природничі виробничі сили Кам’янеччини" (1927); "Екскурсант Кам’янеччини" (1928); "Товтри Західного Поділля" (1930); "Кам’янець на Поділлі" (1930).
Характеризуючи науковий доробок Володимира Ґериновича, професор географії ЛНУ ім. І.Франка Олег Шаблій писав: "Він автор статей з теоретичних проблем географії, зокрема, її місця у системі наук, об’єкта, структури і методів дослідження та ін. Важливою є стаття "Поняття, мета і метод географії" (1919), в якій автор розкрив своє бачення географічної науки в тодішніх часах... Великий внесок В.Ґериновича в описове землезнавство і особливо у фізичну та економічну географію України... При цьому Україну він розглядав не в тодішніх (20-ті роки ХХ ст.) державно-політичних (республіканських у совєтські часи) кордонах, а в етнографічних межах (т. зв. національної території)".
У жовтні 1928 року В.Ґеринович переїхав до тодішньої столиці УСРР Харкова, де очолив кафедру антропогеографії в Українського науково-дослідного інституту географії і картографії. Але не зміг знайти спільної мови з тодішнім керівником цього інституту Степаном Рудницьким (теж галичанином) і вже в лютому 1929 року повернувся до Кам’янця-Подільського на посаду професора ІНО.
З 1930 року в УСРР почалася чергова хвиля гонінь на українську інтелігенцію, особливо на галичан. В.Ґеринович вирішив перебратися до Москви, де у 1932 році влаштувався професором та завідувачем кафедрою гірничої економіки у Московському геолого-розвідувальному інституті ім. С.Орджонікідзе.
Але сховатися від ГПУ було неможливо. 12 грудня 1932 року його заарештували й висунули звинувачення в "антирадянській діяльності". Зокрема приписували участь у Спілці Визволення України та шпигунство на користь Польщі (В.Ґериновича нібито завербував Е.Ромер під час ІІ Конгресу слов’янських географів та етнографів у Львові) . Професор під слідством признався у "всіх нескоєних гріхах" і в листопаді 1933 року отримав вирок – 10 років виправно-трудових таборів.
Скерували його на будівництво Біломор-Балтійського каналу ім. Сталіна. Як фахівець, він працював робітником геологічного управління, керівником геолого-розвідувальних партій НКВД і навіть був нагороджений почесним знаком „Біломор-Балтійський канал”. У таборах та на засланні у Вологодській області перебував до 1946 року. Працював там викладачем сільськогосподарського технікумі у місті Грязовець, а потім – у педагогічному інституті ім. В.Молотова у Вологді.
Лише 1946 року В.Ґеринович повернувся до Львова, де отримав посаду завідувача кафедри економічної географії Львівського інституту радянської кооперативної торгівлі (тепер Львівська комерційна академія).
Помер професор 16 липня 1949 року, похований на полі 21 Янівського цвинтаря у Львові.
Хоча В.Ґеринович був нагороджений медаллю „За доблестный труд во время Великой Отечественной Войны (1941–1945 гг.)”, його син Олександр добився реабілітації батька лише 1989 року.
ДЖЕРЕЛА
Професор Володимир Ґеринович / За ред. проф. О.Шаблія. – Львів, 2008 [вміщено статті О.Шаблія, О.Вісьтак та А.Менделюка про життєвий шлях та наукову діяльність вченого і вперше перевидано деякі праці В. Ґериновича].
Завальнюк О. Геринович Володимир Олександрович – ректор Кам’янець-Подільського інституту народної освіти — Кам’янець-Подільський, 2008.
Ковальчук C. Володимир Геринович – організатор географічної науки та освіти на Поділлі // Історія української географії. Частина І: Збірник матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького. – Тернопіль, 2007. – С. 40-45.
22.11.2013